Люди, які мають свободу вибору, завжди оберуть мир.
Рональд Рейган, 40-ий Президент США

Американський таліб. Випробування свободою

6 червня, 2019 - 14:23

23 травня 2019 з федеральної в’язниці Терре-Хот був умовно-достроково звільнений Джон Філіп Вокер Лінд – американський громадянин, якій під іменем Сулейман аль-Фаріс в 1998 приєднався до талібів, був захоплений в Кундузі в 2001 військами Північного альянсу (Об'єднаний ісламський фронт порятунку Афганістану), та переданий американському командуванню.

В лютому 2002 на території США відбувся судовий розгляд справи Лінда за звинуваченнями у змові з ціллю вбивства громадян США, підтримки терористичних організацій, змови з аль-Каїдою та Талібаном, а також у здійсненні насильницьких злочинів з використанням зброї (як пасивний учасник сумнозвісного повстання ув’язнених талібів в тюрмі Кала-і-Джанги біля Мазарі-Шарифу в листопаді-грудні 2001). Щоб уникнути трьох довічних термінів, він визнав себе винним і отримав 20 років позбавлення волі.

Відповідно до закону, після відбування 80% терміну за умов позитивної поведінки він міг бути звільненим під нагляд, що і сталося. Крім стандартних обмежень свободи пересування, наступні три роки Лінд не має права виходити в інтернет без нагляду та спілкуватися будь-якою мовою крім англійської.

Рішення про звільнення Лінда викликало багато дискусій в американському суспільстві, які не вщухають і досі. Вони стосуються питання, чи не нашкодить його звільнення національній безпеці, зважаючи на його особисту історію та специфіку тих рухів, до яких він належав – аль-Каїди та Талібану.

Історія «американського таліба» Джона Вокера Лінда є з одного боку простою, а з іншого – цікавою та показовою, з точки зору формування екстремістів в сучасних розвинених суспільствах.

Він народився 9 лютого 1981 у Вашингтоні в католицькій родині, був середній з трьох дітей. Маленький Джон, названий так на честь Джона Леннона, мав слабке здоров’я, крім того, родина кілька разів переїздила, через що він не мав змоги нормально відвідувати школу і переважно вчився за індивідуальними програмами, більшу частину часу витрачаючи в інтернет-чатах.

В мережевому спілкуванні він віддавав перевагу групам, де обговорювався хіп-хоп і реп, вдаючи з себе чорношкірого репера, вихідця з кримінальних кіл, радикальних поглядів, намагаючись наслідувати персонажа Дензела Вашингтона зі стрічки «Малколм Х» та поширюючи ультраконсервативні та расистські гасла «Нації ісламу». З часом він навіть обрав для себе псевдонім «Mujahid», що віддзеркалював його зростаючу цікавість до радикального ісламу.

Водночас, в родині Лінда накопичувалися проблеми: батько, якій часто був відсутній бо багато їздив по роботі, остаточно залишив дружину заради коханця-чоловіка, хоча і не поспішав остаточно оформити розрив шлюбу. Це відбилося на поведінці Джона – він почав відвідувати мечеть в Мілл-Веллі, а за рік, в 1998, здійснив подорож до Ємену з метою вивчення Корану та арабської. За рік він на короткий час повернувся до США, але незабаром знову поїхав до Ємену, а згодом – в Пакистан, де почав навчатися в медресе. І вже наприкінці 2000 він опинився в Афганістані у складі загонів Талібану.

Після оголошення судового вироку в 2002 Джон Вокер Лінд заявив «якщо б тоді я знав про талібів те, що знаю зараз, я б ніколи не приєднався до них; я ніколи не розумів джихад як антиамериканізм чи тероризм». Втім, на думку багатьох експертів, цього прояву каяття недостатньо, щоб говорити про те, що він позбавлений екстремізму чи не є загрозою американському суспільству. Зокрема, видання «Foreign Policy» і «The Atlantic», ґрунтуючись на аналізі його листування, вважають, що він продовжує виступати за глобальний джихад, писати та перекладати англійською екстремістські тексти, отже має намір просувати насильство та радикальну версію ісламу, бо перетворився на переконаного прихильника аль-Каїди та Талібану.

Ступінь соціальної небезпеки екстремістів, яких продукують радикалізовані спільноти, та стратегічна вразливість суспільства, в якому існують радикалізовані спільноти, що продукують екстремістів, залежить від того, наскільки ці екстремісти та спільноти є інтегрованими у суспільство, на будь-якому рівні - культурному, інтелектуальному, ціннісному, комунікативному, політичному тощо. Також цей ступінь інтеграції є важливим для реабілітації та реінтеграції колишніх членів радикальних угруповань в суспільство, а ця проблема зараз стає все більш важливою для дуже багатьох країн.

І поведінка Джона Вокера Лінда у в’язниці, де він прийняв ім’я Ях’я, вказує на культурні та поведінкові стереотипи, притаманні не так радикальному ісламу, як саме західній цивілізації, до якої він питомо належить. Зокрема, у відповідь на обмеження своїх прав він не створював радикальних організацій та не вчиняв заколотів, а навпаки - кілька разів подавав до суду та тричі вигравав справи проти тюремної адміністрації в питаннях дискримінації мусульман. Так, він виборов право на групову молитву, на заборону обшуків під час зборів та право носити тюремні штани вище щиколотки.

У в’язниці Джон Ях’я Лінд не припинив бути мусульманином, навпаки, він ще більше переконався у своїй вірі. В 2014 він написав есей «Запам'ятовування Корану: практичне керівництво для ув'язнених», де зокрема написано: «вільний час - виключний подарунок від Аллаха, і мало хто користується ним більше, ніж ув’язнені. Кращий спосіб висловити нашу вдячність Аллаху за цей дар - це вивчення, читання, запам'ятовування, споглядання і реалізація Його Благородної Книги». В своєму творі він засуджує насильство та просуває різноманіття. Отже, на культурному, інтелектуальному, ціннісному, комунікативному рівні він залишився членом західного інституційно-правового ліберально-демократичного суспільства, як воно себе декларує. Що дає можливість повернути його в це суспільство на рівні політичному, а також надію на сталість цього суспільства.

Загроза сталості походить радше від масової прихильності до спрощення проблем, наприклад, від ототожнення окремих етнорелігійних чи соціальних груп та насильницької поведінки, зокрема, мусульман та терористів, від нерозрізнення причин та рушіїв радикальної поведінки, насильства, екстремізму та тероризму, від того, що ми самі готові відмовитися від декларованих нами цінностей і принципів.

І в цьому контексті історія Джона Вокера Лінда, так само як і історії тисяч інших членів радикальних угруповань – громадян різних країн, які зараз починають процес повернення до нормального життя, слугуватиме індикатором сталості інституційно-правових суспільств і ліберально-демократичних моделей розвитку.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments