Бої біля Золотого: Москва бере на «слабо»
Нинішня збройна провокація російських військ і луганських сепаратистів приурочена відразу до кількох значущих річниць і сучасних подій. Тут і шоста річниця розстрілу протестувальників Євромайдану, тут і п'ята річниця завершення битви за Дебальцеве - якраз 18 лютого 2015 року останні українські частини з боєм відступили з Дебальцевського виступу. Але набагато більш значущими для росіян і бойовиків-сепаратистів стали події, яким ще тільки належало статися. Це, перш за все, екстрено скликане Росією 18 лютого засідання Ради Безпеки у зв'язку з п'ятою річницею других Мінських угод і нібито невиконанням їх Україною. Запекла артилерійська перестрілка на лінії зіткнення в день засідання Радбезу (а що українська армія відреагує повною мірою, російське командування не мало сумніву) якраз і повинна була продемонструвати світу, що українська сторона не дотримується Мінських угод. А саме це засідання Радбезу, з точки зору Москви, має стати попереджувальним пропагандистським ударом перед засіданням Генеральної Асамблеї ООН, яке відбудеться 20 лютого і буде присвячено агресії Росії проти України.
Ну і, звичайно, російська атака під Золотим була своєрідним способом промацати як боєздатність української армії, так і реакцію української влади, аж до президента Володимира Зеленського включно: як жорстко всі вони відреагують і чи відреагують взагалі, чи вважатимуть за краще не помітити. Хоча бойові дії почалися вже о 5-й ранку, штаб Операції об'єднаних сил на брифінгу о 7-й годині вважав за краще їх не помітити. Можливо, побоювалися будити в такий ранній час високе начальство і суперечити загальному курсу на умиротворення. Тільки на 9-годинному брифінгу штаб ООС, ймовірно, отримавши відповідну санкцію, розповів про бої, що розпочалися. Луганська військово-цивільна адміністрація тим часом, щоб обдурити і заспокоїти схвильоване населення, яке виразно чуло про розриви 152 мм снарядів, випустило фейк про навчання, які нібито проводять ООС. Нарешті близько першої години дня пройшов брифінг РНБО за участю Володимира Зеленського, секретаря РНБО Олексія Данилова та начальника Генштабу ЗСУ Руслана Хомчака. На той час, близько 10-ї години, в районі бойових зіткнень вже було укладено перемир'я, причому за ініціативою російсько-сепаратистської сторони, щоб забрати вбитих і поранених.
Підсумок боїв: 1 убитий і 5 поранених з українського боку, 4 вбитих і 6 поранених - з російсько-сепаратистського. При цьому російські війська змусили бійців ЗСУ залишити один важливий спостережний пункт у «сірій» зоні, що, власне кажучи, і було метою російського наступу. Те, що власні втрати при цьому виявилися більшими, ніж у супротивника, Москві зовсім не важливо. Головне - продемонструвати успіх у вигляді відтискування противника з певній території, нехай і невеликих за площею. І те, що першими вогонь відкрили росіяни і сепаратисти, жодного сумніву не викликає. Українські військові повідомили про російський напад вже о 9-й годині ранку, тоді як представники «ДНР» і «ЛНР» - тільки в другій половині дня. Якби ініціатива бойових дій виходила від української сторони, сепаратисти відразу ж повідомили б про це. До того ж атаці передувала потужна артпідготовка, якої на лінії зіткнення не чули з 2018 року. А для неї заздалегідь треба було підвезти снаряди. Так що нинішня атака готувалася Москвою задовго до ранку 18 лютого.
Президент Зеленський, який тільки-но запропонував патрулювати кордон із Росією українськими силами разом із представниками ОБСЄ, «ДНР» і «ЛНР» і допустив проведення виборів на окупованій частині Донбасу вже в жовтні цього року, поклав відповідальність за бої біля Золотого на анонімних провокаторів: «Це не просто цинічна провокація, метою якої є натиснути на дебальцевську рану, яка ніколи не заживе повністю. Це - спроба зірвати мирний процес на Донбасі, який почав просуватися хоч і невеликими, але постійними кроками». Він також запевнив: «Ситуація повністю контролюється нашою армією. Ми впевнені, що ця провокація не змінить курс, курс на те, що ми впевнено йдемо до припинення війни, наближаємося до миру». Президент України Росію як агресора не згадав жодного разу. Він явно хотів би створити у громадськості враження, що в «ДНР» і «ЛНР» є якісь сили, які не підконтрольні Москві, які не хочуть миру з Україною, тоді як Володимир Путін, нехай і не цілком послідовно, налаштований на компромісний мир.
Дійсність нічого спільного з цією схемою не має. У «ДНР» і «ЛНР» давно вже ліквідували або вивезли в Росію абсолютно всіх хоч трохи самостійних польових командирів. Ті, що залишилися або були завезені з Росії замість вибулих, без команди з Москви не те що обстрілів українських територій не здійснюють, але навіть до вітру не ходять! І обережність Зеленського виглядає тим більш дивно, що і Євросоюзі, і США рішуче засудили дії Росії і всю відповідальність за бойові дії поклали на Москву. Сподіватися ж на те, що Путін хоче миру з Україною, можуть тільки дуже наївні люди. Путін хоче не миру, а капітуляції України. Поки ж єдиний демарш української сторони на російські обстріли проявився в тому, що радник секретаря РНБО України з питань реінтеграції і відновлення Донбасу Сергій Сивохо заявив, що через «цинічну провокацію» бойовиків переноситься на невизначений термін дата проведення презентації «Національної платформи примирення і єдності », раніше наміченої на 19 лютого (зовсім скасувати не цілком доречну зараз презентацію він все ж таки не наважився).
Москва цього перенесення, звичайно, дуже злякалася! Проте значно важливіше те, що Держоборонзамовлення на 2020 рік, затверджене 18 лютого РНБО, принаймні в проєкті, передбачало відмову від державного фінансування низки перспективних зразків українських озброєнь і, зокрема, ракетних програм (хоча Данилов і спростував дані про відмову від фінансування ракетних комплексів «Нептун» і «Вільха-М», але ніяк це спростування не конкретизував). І зроблено це, думаю, не стільки через якісь корупційні схеми, скільки для того, щоб не дратувати Кремль. Залишається тільки сподіватися, що державне фінансування хоча б частини програм буде відновлено при доопрацюванні Держоборонзамовлення Кабміном. Тому Путін поки що може бути задоволений, ще раз переконавшись, що у президента Зеленського дуже високий поріг реакції на російські військові провокації.
