Дві страви в одному супі
або Мода на двобортні піджаки в політологічній тусовці
Нове явище політичної аналітики — двосторонні бійці ідейних барикад. У зіткненнях позицій вони виступають «за» і «проти» одночасно. В українських ефірах, які завжди віддають перевагу дуалізму у визначенні ідентичності і достовірності, найбільш яскраві представники цієї когорти Олексій Венедиктов і Валерій Соловей — «долгое эхо друг друга». Ці двоє, за їх твердженнями, свої люди в Кремлі та в лавах опозиції. Випиваючи на брудершафт з тими і з іншими, вони чудово знають, як влаштований мозок душителів свободи, а також про млявість м’язів її захисників. Їх різносторонні знання привертають увагу вузької аудиторії російських ЗМІ та нашої широкої громадськості. Адже всі хочуть отримувати об’єктивну інформацію, як безпосередньо від Кощія Безсмертного, так і від його візаві Івана-царевича.
Днями двома стравами в одному супі пригощали на теренах You Tube та інших соціальних мереж. Політолог Валерій Соловей в тандемі з колегою Андрієм Піонтковським розмірковували про можливість третьої світової війни — заповітну мету сучасних кремлівських мрійників. Проте сконцентруємося не на темі розмови, а на перевагах двобортного світоглядного піджака в порівнянні з однобортним.
Андрій Андрійович Піонтковський, звичайно ж, single-breasted, викроєний за лекалами добротних критиків путінського режиму. Це визнав сам режим, який змусив його залишити Росію. Як, до речі, і багатьох інших вільнодумців, навчених долею Олександра Радищева. Від суверенної демократії тікають не лише окремі політологи, письменники і журналісти, а й емігрують цілі редакції.
Такий самий нещадний ворог путінського режиму професор Валерій Соловей, який до літа минулого року працював у МДІМВ і проживає в Москві. Але він — double-breasted, тобто застібає свій піджак на обидві сторони.
Яка різниця в їх політологічному одязі, запитаєте ви, якщо обидва противники режиму? Чому кремлівська влада виживає одного, але лояльна до іншого, хоча Валерій Дмитрович нашпигований інсайдерською інформацією, як сейф В.Суркова до його звільнення, і може наробити з нею галасу більше, ніж Андрій Андрійович? Що за вибірковість у Кремля до реалізаторів свободи слова? За ті ж самі вирази одних на поріг не пускають, а інших цілують у кучері та лисину. Питання, погодьтеся, не висмоктані з пальця.
А різниця в гудзиках. Ось, наприклад, Андрій Андрійович може застебнутися лише справа-наліво: кремлівський режим — мілітаристський і окупаційний за своєю сутністю, а тому небезпечний для Європи. Двобортний блейзер Валерія Дмитровича афішує те ж саме, але запас гудзиків дозволяє йому застебнутися і на інший бік. Ці негідники в Кремлі, за словами пана В.Солов’я, такі класні стратеги, що давно підготували ядерну зброю і сили швидкого реагування для нейтралізації безпорадної Європи. І, як у нас немає шансів повернути Крим, так у європейців — надії приборкати Путіна. Ось за це вміння виконувати реквієм за демократією з приспівом «от тайги до британских морей Красная армия всех сильней» і отримують перепустку в Кремль його критики.
Звичайно ж, не варто сумніватися в здібностях знахабнілого Кремля обікрасти, привласнити, нашкодити і будинок підпалити. Не варто і нехтувати правом будь-якої людини теоретизувати на різні теми у себе вдома і в гостях. Але, як учить російське прислів’я, зустрічати треба по одежі, звертаючи увагу на піджак, крій якого в наших політичних реаліях має значення і для розуму.
