Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Кашмірська криза: кривава пастка популізму

27 серпня, 2019 - 19:03

Вже три тижні триває нова криза в Кашмірі, майже непомітно для світу, загрузлого в інших численних проблемах і конфліктах.

В понеділок, 5 серпня 2019 уряд Індії заявив про скасування статті 370 Конституції, яка регулювала розподіл повноважень регіональної і центральної влади та підтримувала автономний статус штату Кашмір у складі Індії протягом останніх 70 років. Широка автономія Кашміру була фундаментальною основою, закріпленою міжнародними угодами, на якій, власне і базувалася влада Індії в цьому спірному районі, більшість населення якого складають мусульмани.

Для забезпечення виконання цього рішення уряду та уникнення заворушень, що почалися напередодні через чутки про можливе скасування автономії, в Кашмір було введено додаткові сили військових, поліції та парамілітарних формувань, що зробило цей, і без того один з найбільш мілітаризованих регіонів у світі, ще небезпечнішим. Більше 4 тисяч місцевих політиків, активістів і громадських діячів було затримано, і вони досі утримуються під домашнім арештом. Було скасовано всі громадські, туристичні, релігійні та культурні публічні заходи, обмежено рух транспорту, повністю або частково заблоковано зв'язок та інтернет, взято під повний контроль діяльність навчальних закладів, лікарень, магазинів та ринків. Кашмір фактично завмер.

Через два тижні, після проведення на вимогу Пакистану засідання Ради безпеки ООН, Індія частково почала послаблювати режим контролю в Кашмірі, але населення і досі залишається суттєво обмеженим в правах і свободах.

У відповідь на численні звинувачення в односторонньому характері рішень і дії, що лунають з різних боків, і в першу чергу на емоційну реакцію з боку Пакистану, прем’єр-міністр якого Імран Хан визначив скасування статусу та блокування Кашміру як «прелюдію до етнічної чистки», міністр оборони Індії Раджнат Сікх зробив заяву стосовно готовності його країни відмовитися від доктрини незастосування ядерної зброї першими, а також нагадав, що відповідно до політичного маніфесту правлячої партії, «Індія ніколи не забувала про інші частини Кашміру», які сьогодні контролює Пакистан.

Таким чином питання почало швидко набувати ознак конфлікту між двома ядерними державами. А якщо згадати, що частина Кашміру перебуває під контролем Китаю, то високою є ймовірність залучення до цього конфлікту ще і третьої сторони.

Поки що заручником в цьому конфлікті є населення Кашміру, якій владою Індії перетворено на найбільшу в’язницю у світі – тотально контрольований регіон, перенасичений озброєною охороною, блокпостами та КПП, колючим дротом, з обмеженнями громадського життя, транспортом та зв’язком.

Історія кашмірської кризи почалася не вчора – її коріння уходять в історію розділу Кашмірського князівства 1947 та індо-пакистанських (кашмірських) воєн 1947-49, 1965-66 та Каргільського конфлікту 1999. Позаяк, попри вимоги ООН, референдум щодо статусу Кашміру так і не відбувся, це питання так залишається каменем спотикання у відносинах Індії і Пакистану, важелем різноманітних впливів на урядову політику та фактором виборчих стратегій. А сам регіон відіграє роль інструменту чужої політики, та поступово перетворюється на поле для радикальних впливів.

Сьогоднішня ескалація кризи відрізняється від попередніх не так причинами, скільки рушіями. Рушіями цієї кризи, в першу чергу, стала зміна поведінки політиків у трансформованому соціальному середовищі.

Коли індуїстська націоналістична Народна партія Індії («Бхаратія джаната») йшла до влади, вона сповна використала гасла культурного популізму, домагаючись зменшення впливу мусульманської меншості та обмеження нелегальної міграції, маніпулятивно ув’язуючи з цим питанням всі соціально чутливі проблеми, такі як уповільнення економічного зростання країни чи негативні демографічні тенденції, перекладаючи на наділені особливим статусом мусульманські громади невдачі державної влади в розбудові демократичних інституцій, в зовнішній політиці, боротьбі з тероризмом і навіть корупцією.

Представник «Бхаратія джаната» Нарендра Моді став прем’єр-міністром Індії після перемоги на загальних виборах в 2014, а в 2019 партія знову виграла загальні вибори з ще більш радикальними популістичними гаслами, в тому числі і стосовно скасування особливого статусу Кашміру. Отже, поточна кашмірська криза є прямим результатом виконання правлячою партією своїх передвиборчих обіцянок.

Популістичний наратив, що паразитує на уявному конфлікті між «справжнім пригнобленим народом» та «зловісними чужинцями», зазвичай провокує реальну ескалацію вже наявних, або появу нових справжніх і небезпечних внутрішніх конфліктів, які за певних умов можуть перерости в зовнішні.

Історія правоконсервативного політика Нарендри Моді, якій для своєї перемоги використав популістичні гасла, ґрунтовані на «простих рішеннях» та залякуванні суспільства штучними конфліктами, яскраво демонструє всі небезпеки цієї «пастки популізму»: в сьогоднішньому суспільстві популізм є відносно простим способом отримати владу, але спроба виконання популістичних передвиборчих обіцянок загрожує не лише безпеці країни, але матиме і міжнародні наслідки; використання інструментів популізму навіть традиційними політиками призводить до тих самих руйнівних наслідків, навіть іноді гірших, бо традиційні політики, на відміну від популістів, схильні виконувати свої обіцянки.

Правоконсервативний уряд Індії в певному сенсі можна зрозуміти: щоб знизити вплив соціальних трансформацій, вони роблять спроби уніфікувати соціокультурний простір держави, прикриваючись боротьбою з екстремізмом та корупцією. Але насправді відбувається те, чого вони не хочуть розуміти: суспільство опинилося перед викликом підйому локальних ідентичностей, що все частіше і потужніше проявляється в різних регіонах країни. Протистояти цьому виклику дуже складно, бо перефразуючи рядки Кіплінга з «Балади про Схід і Захід», можна сказати, що всі ті, хто зрештою спромігся стати рісалдарами, раптом згадали про «зашморг в Пешаварі», як про шанс на відновлення справедливості – як особистої, так і для своєї локальної групи. Отже, в цій ситуації спроби силового розв’язання багаторічного «Кашмірського питання» цілком можуть стати тригером процесів радикалізації регіоналістичних та сепаратистських рухів в інших штатах та регіонах країни.

При цьому в самому Кашмірі зараз, попри безпрецедентно потужні безпекові заходи індійської влади, відбуваються різноманітні акції громадянського спротиву, їх підтримують громадські діячи в різних частинах Індії, які вважають, що рішення уряду матиме катастрофічні наслідки для індійської демократії. Соціальна напруга зростає. І відповідні загрози зростають не лише для миру всередині Індії і Пакистану, - відлуння цієї кризи цілком може відчути весь світ, якщо вчасно не потурбується про її розв’язання.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ