Задумавши суперечку теперішнього з минулим, ми виявимо, що втратили майбутнє
Уінстон Черчилль, британський політик, прем'єр-міністр Великобританії

Ми говоримо «ні», маючи на увазі «так»

Як закон найменшого опору зацементували наше суспільство
27 листопада, 2020 - 12:12

Популізм — одне з найзаплутаніших визначень суспільних явищ. Є правий, лівий, елітарний і плюралістичний, класовий і ліберальний, аномічний і економічний...Легко заплутатися в розмаїтті всіх ознак. Простіше характеризувати популізм ім’ям його господаря. Адже в кожній країні він свій. В Угорщині — орбанізм, у Польщі — дудаїзм, в Росії — путінізм, у нас теж зрозуміло який. У природі це називається шейпшифтингом. Одна й та сама тварина, здатна приймати різні форми.

Поки американці віддирають від головного крісла Білого дому жуйку правого популізму, є всі підстави поміркувати про трампізм, який можна перекласти українською, як зеленізм, інакше кажучи, такий стан суспільства, коли досвідчені й наївні люди виявляються однодумцями у світоглядній позиції. Зрештою, це потрібно не лише для нинішніх визначень. Сто років тому, коли повалився старий світ, не всі розуміли, чому темний народ щільно зімкнувся в мріях з освіченою інтелігенцією. Адже тоді за Леніним, крім робочих з молотами й селян з серпами, пішли капіталісти з грошима й видатні інтелектуали з прогресивними думками, яких потім М.Горький катав на роллс-ройсі по берегах Біломорканалу (див. Вікіпедію). Великий американський капітал підтримував більшовиків Російської імперії не тільки матеріально, а й політично, впливаючи на Йосипа Сталіна і Льва Троцького. (Див. книжку Ентоні С.Саттона «Волл стріт і більшовицька революція».)

— Чому так трапляється, — запитаєте ви, — дивуючись нинішнім парадоксальним ідейним спілкам расиста-республіканця з мексиканськими іммігрантами, власника розкішних готелів з бідним фермером; жебрака-пенсіонера з мільярдером; кримінального авторитета з викладачем політекономії тощо. На світі є багато незрозумілого, думаємо ми, коли стикаємося з нелогічними рефлексіями. Чому ті, хто не хоче підхопити COVID, одночасно виступають проти обмежень контактів? Чому у боротьбі за мир ніхто не має наміру ні воювати, ні здаватися? Як можна за загальної згоди йти в Європу голосувати за політиків, які проти західного курсу? Звідки у наших громадян ця пристрасть руху до мети на потягах, що їдуть у різні боки? Чи не від того, що «так» і «ні» об’єднуються у нас у відповіді на одне й те саме запитання.

Відчутний нами оксюморон не такий вже парадокс. Люди завжди вибирають з безлічі варіантів найпростіший. Це так само природно, як піднімати лівою рукою м’ячик біля лівої ноги. А революційні ідеї, які перевертають свідомість одних, для інших виявляються всього лише новими бізнес-планами. Теж не бозна-яке відкриття. Нас підкорює простота рішень складних завдань. Ось у чому проблема. Тому на більшість тестів, які пропонує нам сучасність, ми реагуємо легкими для засвоєння відповідями, нехай навіть одне виключає інше. Замість того, щоб тридцять років тому почати давно назрілу відмову від двигунів внутрішнього згорання, світовий автопром зосередив свої зусилля на змінах у дизайні. Щороку з’являлися нові форми авто, але залишався сталим їхній принцип. Мода привчила нас бачити в оновленні гардероба початок нового життя. Так було простіше для всіх нас. Тому президент, який проводить державні заходи в гольф-клубі або відповідає на запитання преси в закладі фаст-фуду, начебто все змінює, але в той же час зберігає статус-кво. Таких прикладів дуже багато, судячи зі скутерів у коридорах Кабміну, кросівок у залі засідань ВР і Твіттеру перших осіб з готельних номерів і лікарняних палат. «Світ змінюється», — кажуть вони, ховаючись від спільного з нами у своєму приватному.

Популізм, як каракатиця, здатен миттєво змінювати колір, але ще краще пристосований міняти форму. Рестайлінг — хороший прийом у комерції та політиці, що постійно змушує нас купувати старі речі в новому оформленні. Тільки сліпі залишаються осторонь захоплюючого процесу перманентних змін екзистенціальної сталості. На відміну від принципів дизайн зрозумілий кожному, як плоский паралелепіпед телефону з прихованими складними технологіями, але явною простотою користування. Нема чого вивчати влаштування гаджетів і побутової техніки. Ми просто тиснемо на сенсори, щоб спростити свою роботу й життя. Але від цього саме життя не стає простішим.

У механіці існує принцип найменшого опору, який притаманний і людині. Думки, здатні викликати негативні емоції, стають джерелом неприємностей і сумнівів. Вони зводять бар’єр між бажаннями й нашою здатністю їх здійснити. Тобто порушують принцип руху шляхом найменшого опору. Тому в складних ситуаціях людина стикається з необхідністю привести свої думки в той вид, який не шкодить її загальному стану. Ось як це відбувається на практиці. Фермер вирощує огірки, які поливає з найближчої річечки. Це вигідно йому й покупцям. Виробництво й купівля товару обходяться дешево. Але річка міліє й полив завдає екологічної шкоди всій території. Немає риби, не гніздяться птахи тощо. Тобто вирощування огірків обертається локальним лихом. Для того, щоб розв’язати цю проблему, фермеру необхідно припинити водокористування, зменшити площу огіркового поля або перейти на вирощування посухостійких культур. Місцевій громаді доведеться звернутися до екологів, щоб ті розробили програму відновлення водотоку. У такому випадку життя фермера й жителів цього району зміниться не тільки з точки зору споживання огірків. Усім доведеться жертвувати чимось звичним і значущим: грошима, укладом, відносинами всередині громади. Тут і починає діяти закон найменшого опору. Фермер може легко переконати нас, що посухи траплялися раніше, а річка висихала сто років тому. І йому повірить більша частина людей, позбавляючи себе мук совісті й страху перед майбутнім. Версія вигідна всім. Саме тому міліють річки, вирубуються ліси, втрачає родючість земля. Закон діє не тільки щодо природокористування. Ми вигадуємо нові структури боротьби з корупцією, але не допускаємо суспільство для контролю справ і бюджетів. Ми боремося з пандемією заборонами, але не покращуючи свою медицину. Шлях найменшого опору тим і небезпечний, що вигідний сьогодні, але згубний завтра.

Котрий рік країна живе бурхливим життям великих змін у риториці й формах. Щодня з’являються нові організації, спільноти, конфлікти, дискусії та програми. Тіло України приймає контрастний душ, поринаючи в холодні й гарячі струмені нагальної політики. Мир — війна. Демократія — свавілля. Багатство — бідність. Стикаючись, вони розбурхують кров і змушують серце завмирати й битися прискорено. Добре було б вийти з душової кабінки, щоб перевести отриманий заряд бадьорості в кінетизм будівництва. Але... За ці роки популізм привчив нас відповідати «так» і «ні» на одне й те саме питання. Суспільство проти того, щоб у владу йшли люди з кримінальним минулим. Це загалом. Але конкретно, наприклад, у Голованівському районі Кіровоградської області вважають інакше, голосуючи за кандидата в депутати, який скоїв убивство. Ми проти корупції взагалі, але зокрема позитивно ставимося до друзів і знайомих, які процвітають у ній. Тобто ми бажаємо змін, але не хочемо, щоб вони змінювали звичне життя, погоджуючись з Н.Макіавеллі, що немає нічого небезпечнішого у світі, як зміна порядку речей.

Газета: 
Новини партнерів