Нічні клуби – головна завада для воєнного стану?
Сталося! Нарешті ми дізналися, чому в Україні війна називається «АТО», не запроваджений воєнний стан, не мобілізована для забезпечення фронту економіка та не ліквідована численна агентура Кремля в мас-медіа. Радник президента України та радник міністра оборони України Юрій Бірюков розповів про це глядачам 5-го каналу. Тож увага, цитата (не її скорочений переказ інформагенціями, а дослівно записаний з екрану телевізора фрагмент виступу Бірюкова: «Стосовно того, щоб називати війну війною? Скажу цинічно: з погляду людини, яка працює в Міністерстві оборони, я був би дуже «за», щоб можна було мобілізувати економіку у примусовому порядку, аби не робити якісь предмети розкоші, а виробляти потрібне армії, причому без грошей. Але це більше жарт, ніж усерйоз. Що зміниться, якщо ми назвемо це війною? Запровадимо ми воєнний стан – хтось розуміє, що це таке? Ну, з тих, хто горлає: «Назвіть війну війною!»?, Знає хтось - це обмеження свободи слова, обмеження засобів масової інформації, обмеження соцмереж, обмеження Інтернету як такого, можливість мобілізувати будь-яке майно, військова адміністрація, прокуратура, патрулі, комендантська година, майже поголівна мобілізація. Тоді вже ані нічні клуби, ані дискотеки, ані смузі, а трудова повинність. Заради чого? Загалом за два роки ми утримали економіку на краю, мабуть, прірви. Сьогодні вже пішла інформація про навіть якийсь певний приріст ВВП, приріст економіки. Утримали ситуацію на фронті. Ну, от, як на мене, ми повільно, але працюємо. Працюємо, утримуємо країну і рухаємося вперед».
Що ж, слід подякувати Юрію Бірюкову за відвертість. Причому відвертість багатопланову: по-перше, за правдиво названі речі, через які влада не хоче запроваджувати воєнний стан; по-друге, за чітко сформульовані неправдиві твердження щодо воєнного стану; по-третє, за не менш красномовні, ніж усе інше, фігури замовчування, пов’язані з цими двома роками та станом країни.
Справді, війна та воєнний стан дають можливість мобілізації економіки та тимчасового використання будь-яких об’єктів і ресурсів у воєнних цілях. А це означає, що підприємства, які належать олігархам, не примножували б їхні статки, а працювали б на перемогу України, що у маєтках багатіїв були б розташовані шпиталі, санаторії для реабілітації поранених і гуртожитки для переселенців, що розкішні авто й приватні літаки евакуювали би з фронту важкопоранених, що одержані приватними підприємствами прибутки не виводилися би в офшори, а переводилися до фонду оборони – і так далі. До речі, це відверта неправда, що в разі війни приватники змушені були би працювати для фронту безплатно – просто їхні прибутки були б обмежені, а надприбутки – виключені. Ну, а в разі намагань вивести кошти за кордон чи приховати їх, оті «жахливі» трибунали діяли згідно з нормами воєнного часу, не зважаючи, скільки мільярдів становить твій капітал… А особливо мене тішить «аргумент» стосовно нічних клубів: понад 80% українців, за даними ООН, має статки нижчі за межу бідності, тобто злидарює. Ті, хто з цих 80% працює – передусім учителі, лікарі, науковці та інші бюджетники – ці два роки фактично вже відбувають трудову повинність; то було би тільки справедливо, якби до них приєднати й завсідників нічних клубів, чи не так? І без смузі прожити можна (певен, що більшість читачів «Дня», на відміну від радника президента, навіть не знає, що це таке, і не переймається відсутністю в їхньому раціоні цього продукту – густого напою у вигляді змішаних у блендері чи міксері ягід, фруктів або овочів, зазвичай із додаванням соку чи молока; це я у Вікіпедії подивився…). Проте для Бірюкова, схоже, головне – щоби не постраждали великі бізнесмени й завсідники нічних клубів…
Переймається Бірюков і свободою слова. Проте хто наразі чи не найбільше в Україні нею користується? Відверто проросійські та приховано проросійські (під вивіскою «об’єктивізму» й «пацифізму») газети й телеканали, Інтернет-видання та блогери. Постраждають, тобто будуть тимчасово чи назавжди закриті, а то й націоналізовані (передусім деякі телеканали) саме вони. Так, будуть дещо обмежені й «нормальні» мас-медіа – але подивіться на Ізраїль, який уже не перше десятиліття живе в умовах таких обмежень ЗМІ. Живе – і виживає, бо без них (і без низки інших обумовлених ситуацією незручностей) радикальні ісламісти, найшвидше, вже довершили би справу Гітлера…
Отож чиї інтереси обстоює в даному разі Юрій Бірюков?
Ну, а «комендантська година», «патрулі», «майже поголовна мобілізація» - це «лякалка», розрахована на неосвічену публіку. Комендантська година та патрулі – це для прифронтової зони, саме там вони нагально потрібні. Ну, а «майже поголовна мобілізація» - це інструмент Сталіна, а вслід за ним (з 1943-го, а особливо 1944-го) – і Гітлера. До речі: останній аж до початку «тотальної війни» зберігав 8-годинний робочий день і заборону для жінок працювати на шкідливих роботах й уночі. В демократичних державах усе робилося інакше. Так, Велика Британія під проводом уряду Черчилля мобілізувала всі свої ресурси для війни – але добровільно й без ліквідації демократії. Чинна королева Єлизавета ІІ встигла наприкінці війни послужити лейтенантом Жіночої допоміжної територіальної служби. Служили у війську (й гинули нарівні з усіма) і герцоги, і баронети, і депутати Палати громад, і знані інтелектуали… Не думаю, щоб Юрій Бірюков дуже переймається долею українських інтелектуалів і діячів культури (чимало їх і без загальної мобілізації понад два роки працює для перемоги, а дехто вже загинув на передовій), чи не так? А от нащадки «промислових герцогів», «аграрних баронів» і депутатів… Чи можна допустити, щоб вони потрапили на фронт?
І знову про трибунали та необхідність у них. Народний депутат Ігор Луценко у своєму блозі нещодавно писав: «Невідомо, коли бійцям у найгарячіші точки поступлять передані американцями "Рейвени" (безпілотники – С.Г.). Невідомо, коли солдатам дадуть у необхідній кількості "Фурії" та "Лелеки", котрі нібито закупили за державні мільйони. Це може бути через місяць? Через рік? Не знаю, не знаю. І це тільки один параметр забезпечення армії, безпілотні апарати, а є ще багато інших, і там така сама ситуація. Наприклад, на третьому році війни війська не забезпечені захищеним цифровим радіозв'язком (у підконтрольних Росії бойовиків уже є такий, хоч і не всюди). Або – оце нинішнє казенне взуття і форма, оці українські каски, точніше, "каски"… Нібито ж усе є – необхідні закони, кошти у бюджеті (а на забезпечення БПЛА в масштабах бюджету потрібні копійки) – усе є, але чому на фронті такий дефіцит найнеобхіднішого? Як таке може взагалі бути? Когось покарали? Хоча б стрілочника?» Потрібні коментарі?
Нарешті, про красномовні «фігури замовчування» Юрія Бірюкова. Так, певна стабілізація економіки та утримання фронту є фактом. Проте за ці два роки було й інше: економічно не виправдане падіння гривні (вигідне потужним експортерам, які платять своїм працівникам копійки, а надприбутки виводять в офшори, та успадкованій із часів Кучми державній бюрократії, яка вважає, що злиденним народом керувати найпростіше), катастрофа під Іловайськом і поразка під Дебальцевим (обох можна було уникнути, проте це інша тема), майже тотальне зубожіння українців і відповідне зростання вже не недовіри, а ненависті до чинної влади, підспудне бродіння в армії, яке в будь-який момент може вилитися чи то в «багнети в землю, досить проливати кров за інтереси товстопузих!», чи то в «перетворимо олігархічну війну за свої інтереси в народну війну з олігархами!». Так, поки що фронт тримається, але чи є це заслугою влади, чи все у найпершу чергу результатом героїзму та високої свідомості бійців й офіцерів?
Але досить. У будь-якому разі слід бути вдячними Юрію Бірюкову – він відверто (і словами, і мовчанкою) засвідчив причини того, що влада не хоче мобілізувати українців на перемогу, а воліє, щоби країна й далі перебувала у стані «ані миру, ані війни». Тільки ж варто пам’ятати, до чого свого часу призвела російську армію реалізація цього висунутого Троцьким гасла…
P.S. Утім, найцікавіше, що менше, ніж через два дні після виступу Бірюкова президент Порошенко заявив, що у разі загострення ситуації на сході та в Криму може бути запроваджений воєнний стан й оголошена мобілізація. Схоже, глава держави не слухав телевиступу свого радника, який лякав усіх небезпеками, що виникнуть у разі таких рішучих кроків влади…
