Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Нормандський туман

Врегулювання на Донбасі поки що не видно
14 червня, 2018 - 11:02
ФОТО РЕЙТЕР

Чергові перемовини міністрів закордонних справ у «нормандському форматі», що тривали цього разу в Берліні, закінчилися нічим. Іншого за нинішньої атмосфери важко було й чекати. Як заявив Сергій Лавров, «безумовно, ми не змогли розв’язати всіх проблем, які пов’язані з виконанням мінських домовленостей щодо врегулювання внутрішньоукраїнської кризи, але я вважаю, що ця зустріч була дуже корисною». У чому саме полягає ця корисність, залишається лише припускати, тому що жодних конкретних результатів оголошено не було. Також відомо, що міністри обговорили, з-поміж іншого, проблему обміну «насильницький утримуваних осіб» між Росією і Україною. Це, звичайно, пов’язано з голодуванням Олега Сенцова, який вимагає звільнення всіх українських політв’язнів у Росії. Але й тут жодних зрушень, на жаль, не спостерігається. Олег продовжує голодувати, і його життю загрожує серйозна небезпека. Але Кремлю, схоже, байдуже до того гучного скандалу, який спалахне, якщо Сенцов помре у розпал мундіалю.

Лавров розкритикував американську позицію щодо врегулювання конфлікту в Донбасі. За його словами, «ми пояснили, що ідеї, які висувають і українські колеги, і американські представники про те, аби цю миротворчу місію перетворити на певну військово-політичну комендатуру, яка візьме під контроль всю територію проголошених республік Донецька і Луганська і сама вже вирішуватиме, кого обирати і як обирати, руйнує Мінські домовленості». Але такої ж позиції, як і США, дотримується й Україна, оскільки будь-яке інше рішення просто призведе до легалізацію проросійських сепаратистських утворень. Тому виходу із глухого кута, як і раніше, немає.

Французький міністр закордонних справ Жан-Ів Ле Дріан повідомив, що міністри досягли згоди за шістьма основними пунктами, зокрема «всі сторони зобов’язалися виконувати стійке перемир’я, йдеться про відведення важкого озброєння, відведення військ у трьох пілотних зонах і розмінування регіону. Також йшлося про доступ без втручання спостерігачів ОБСЄ», так само як і про участь у розмінуванні військовослужбовців Франції та Німеччини. Таких домовленостей досягали вже не раз і не двічі, проте в життя не вони втілювалися. Все обмежувалося локальними перемир’ями на короткий термін. Таке відбувається cаме через відсутність нейтральної збройної сили, яка могла б змусити всі сторони дотримуватися перемир’я і відвести важке озброєння. Але Росія виступає категорично проти введення міжнародних збройних сил, здатних узяти під контроль всю територію самопроголошених республік. Москва прагне за будь-яку ціну зберегти своїх маріонеток в Донбасі, що блокує реальне врегулювання.

Невипадково після берлінської зустрічі спеціальний представник Державного департаменту США з України Курт Волкер ще раз повторив, що Росія є відповідальною за продовження бойових дій в Донбасі і за гуманітарну кризу, що назріває там. Він також підтвердив, що США продовжать зусилля, спрямовані на те, аби розмістити в Донбасі повноцінні миротворчі сили під егідою ООН. Волкер назвав таким, що «не має шансів на успіх» російський варіант, відповідно до якого «блакитні каски» ООН мали б застосовуватися лише «для захисту» місії ОБСЄ, не маючи жодних інших повноважень. Глава «ДНР» Олександр Захарченко, звісно, за командою з Москви, допустив введення на Донбас такої «охоронної» місії, яка жодної загрози ні сепаратистам, ні російській військовій присутності там не несе. До того ж висловився лідер сепаратистів щодо цього в гранично хамській манері: «Якщо це буде формат, озвучений Володимиром Володимировичем Путіним (просто «його імператорською величністю»! — Б. С.), то моя позиція не змінюється — я готовий розглядати і вносити до Народної ради пропозицію гарантувати безпеку місії ОБСЄ і поставити патрулі ОБСЄ, які охоронятиме ООН, на лінії розмежування з нами. Але це не означає, що ми відводитимемо свої війська, аби вони могли там вільно пересуватися».

Місія ООН потрібна Путіну лише задля того, аби легалізувати російську окупацію частини Донбасу. Якщо дуже пощастить, Кремль хотів би, виконуючи програму-максимум, «увіпхнути» «ДНР» і «ЛНР» в Україну, на своїх, зрозуміло, умовах і ще до проведення там президентських виборів, аби обдурені сепаратистською владою і російською телепропагандою мешканці Донецька і Луганська проголосували за того кандидата, якого їм вкажуть у Москві. Але, вочевидь, це нездійсненна мрія.

Насторожують заяви сепаратистів про те, що нібито до лінії зіткнення перекинуто український спецназ у російській військовій формі, який готує провокаційний обстріл українських позицій, аби потім звалити провину на Росію. Практика підтверджує, що такі заяви з’являються саме тоді, коли готується обстріл з російсько-сепаратистського боку. Ще тривожніше, що сепаратисти розпускають чутки, буцімто ЗСУ планують збити гвинтокрил із спостерігачами ОБСЄ, а потім покласти відповідальність за це на «ДНР» і «ЛНР». Знову-таки, є небезпека, що гвинтокрил справді зіб’ють, але самі сепаратисти, аби покласти відповідальність на Україну і створити певну альтернативу малайзійському «Боїнгу».

Проте хотілося б сподіватися, що аж до закінчення 15 липня чемпіонату світу з футболу, який триватиме в Росії, жодної нової ескалації бойових дій на Донбасі не буде. Москва дуже зацікавлена в тому, аби в цей період всю увагу світових ЗМІ було зосереджено на черговому мундіалі, і завдяки цьому — на вибудовуванні позитивного образу Росії. Бої на Донбасі можуть цій політиці серйозно завадити. Ось після закінчення футбольного чемпіонату, як 2014 року після завершення Олімпіади в Сочі, у принципі можливий будь-який розвиток подій.

Проте навряд чи Росія ризикне провести великий наступ на Донбасі. До великої війни з Україною вона не готова ні у військовому, ні в дипломатичному плані. Тому справа, найімовірніше, обмежиться певною інтенсифікацією обстрілу з російсько-сепаратистського боку, не більше. Я гадаю, що аж до проведення президентських виборів в Україні жодних нових ініціатив щодо врегулювання донбасівського конфлікту з Москви не надійде. У Кремлі майже переконані, що Петра Порошенка на другий термін не переоберуть, і сподіваються, що новий президент виявиться поступливішим. Проте навряд чи ці надії справдяться.

Рубрика: 
Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments