«Пенсійна криза» в Україні
Сьогодні, коли пенсія наших співгромадян, в основному, не перевищує 1200 гривень – це навіть не половина реального прожиткового мінімуму.
Але, водночас, багато хто з пенсіонерів, може і хотів працювати, але нині не беруть на роботу часто і після 35-40 років, не то що людей старшого віку. То що робити?
Та коли спробувати заглянути дещо вперед у часі, то картина виглядає ще в менш світлих тонах.
Адже Пенсійний фонд України в основному наповнюється з внесків працюючих людей. Якщо все буде гаразд (а я в це вірю), то, зрештою, в українців буде вільне пересування з Європейським Союзом.
І чи не трапиться тоді «еміграційний вал» з України в ЄС? Адже не важко спрогнозувати, що з такою, як у нас заробітною платнею, молодь і працьовиті люди середнього віку «ринуться» на заробітки.
При цьому, однозначно не поїдуть люди пенсійного віку, передпенсійного та інваліди.
Тобто пенсії потрібно буде виплачувати у тих же обсягах, а от база для наповнення Пенсійного фонду неухильно зменшуватиметься.
Вихід з ситуації, котра склалася, бачиться лише один – потрібно будувати дієздатну державну систему і ефективну економіку.
Відділити бізнес від політики та зробити прозорими правила гри. Думати над тим, як залучити інвестиції, щоб створити достатню кількість нових робочих місць.
Щоб прибутки йшли не в офшори, а з них платились податки в бюджет. А значить, щоб пенсії могли зростати.
Але в країні, яка з часів президентства Кучми, була «заточена» на тотальне пограбування, майже ніхто з керівництва ніколи не задумувався над необхідністю створення нових робочих місць. Було не до цього.
А значить винні у «пенсійній кризі» ті, хто не забезпечив умов працюючим для того, аби вони могли заробити собі в майбутньому пристойні пенсії.
Звісно, можна надрукувати купу нових грошей, різко підвищити пенсії та інші соціальні виплати, але це нічого хорошого не принесе. Лише призведе до галопуючої інфляції.
Тому держава, а точніше ті, хто зараз знаходяться на керівних посадах і виступають від її імені, повинні думати над тим, як заробити ці гроші.
Тобто створити усі необхідні умови для того, щоб поки що незадіяна працездатна сила, мала шанс знову отримати роботу.
Певна річ, що тут необхідно врахувати негативний досвід Греції. Де велика частина працюючої молоді виїхала (не бачачи для себе перспективи), і виникли великі проблеми з наповненням бюджету.
Саме тому українському уряду, ще до асоціації з Європейським Союзом, необхідно було б зробити в цьому напрямку два важливих кроки. Допомогти молоді роботою і доступним житлом. Наразі, це два найважливіші питання, які турбують молодь.
І як би це не звучало парадоксально, але питання пенсій для українців старшого віку та проблеми молоді нині дуже взаємопов’язані між собою.
Бо якщо не створити умови для нормального життя для молодого покоління, то ні про яке покращення для пенсіонерів мова не йтиметься.
Фактично державі прямо зараз необхідно запускати довготривалу програму будівництва доступного житла.
Молодь без житла – шукатиме роботу за кордоном. Молодь з житлом – шукатиме її в Україні. А будівництво створить ще й нові робочі місця.
Нинішня «пенсійна криза» небезпечна тим, що якщо навіть припустити, що найближчим часом влада таки наважиться на те, щоб створити нормальні умови для розвитку і функціонування малого і середнього бізнесу (а це у стабільних країнах одні з основних платників податків), то бізнесу потрібно буде, як мінімум, декілька років для розвитку.
А хто у цей час буде годувати пенсіонерів? Як вони увесь цей час виживатимуть?
Бо гроші з’являться лише тоді, коли провести стрімку лібералізацію в бізнесі, прибрати усі зайві контролюючі органи, різко скоротити кількість державних чиновників та їхній вплив на функціонування бізнесу, навести порядок з судами і прокуратурою, з розмитненням на митниці та прибрати усі штучні перешкоди для зовнішньоекономічної діяльності.
І що головне, за суттєвої лібералізації бізнесу, переведення його в тінь втрачає всякий сенс.
Тоді усім тим, хто працював нелегально, виявиться вигіднішим вийти з тіні. Бо не потрібно буде ховати свою діяльність, обороти і доходи. Та вже через рік можна буде побачити перші результати.
Необхідно визнати, що зараз, по суті, працюючі платять «пенсійний податок», а пенсіонери отримують грошову допомогу з бюджету плюс пільги.
При цьому, реально, пенсійний податок, це не лише внески до Пенсійного фонду, а це і частина інших податків, з яких фінансується дефіцит бюджету ПФУ.
Якщо нічого не почати змінювати вже зараз, то Україна буде просто приреченою бути жебрацькою державою.
З мільйонами жебраків-пенсіонерів та з керівниками-мільярдерами, які нічого змінювати не хочуть і не будуть.
А кожен наступний керівник-мільярдер буде ще гіршим за свого попередника. За таких обставин українська молодь буде просто приреченою (беручи приклад зі старших), або намагатися стати суддями, чи прокурорами, або ж виїжджати зі своєї країни назавжди.
Водночас, не менш актуальною стає проблема влаштування на роботу працюючих пенсіонерів.
Її треба вирішувати, як за рахунок зменшення рівня стереотипів несприйняття цієї категорії населення у роботодавців, так і за рахунок актуалізації знань та умінь самих пенсіонерів.
Олігархія при владі в Україні створила штучно ситуацію, за якої українське суспільство стає все більше антагоністичним і розділеним.
Молодь проти старих, працюючі проти пенсіонерів, бідні проти багатих, чиновники проти бізнесменів. Все, прямо, як за класичним визначенням – розділяй і володарюй.
Але цього допускати у жодному випадку не можна. Антагоністичне суспільство не може мати майбутнього.
Необхідно узгоджувати позиції всіх, і намагатися жити так, щоб вижити всім разом, не втративши нікого.
Чисельність пенсіонерів в Україні дійсно велика. Але єдиний прийнятний варіант тут, не підвищувати відразу пенсійний вік.
А створити для пенсіонерів такі умови, щоб вони могли працювати на доступних для їхнього здоров’я ділянках, залежно від їхньої кваліфікації і спеціальності.
Таким чином, можливо буде кардинально змінити співвідношення кількості працюючих до пенсіонерів. І вже тоді можна буде про щось говорити.
І хоча «пенсійне питання» у реєстрі суспільного дискурсу – точно не на перших місцях (на відміну від легітимності капіталу, або ж легітимності влади), однак не вирішивши його, ми дуже ризикуємо, якщо залишатимемо його без належної уваги і оптимального вирішення.
