Про корупцію весело
…Хорватський таксист дуже на мене розлютився. Він сперечався зі мною всю дорогу від автовокзалу до готелю і врешті решт грюкнув моїми речами об асфальт та ще і заломив подвійний тариф.
"Хорватія є гіршою!" - крикнув він мені наостанок та поринув у ніч. Він не погодився, що в Україні з корупцією проблеми більші, ніж у нього на Батьківщині. Так ми і розсталися, обурені один іншим.
Насправді Хорватія - європейський корупційний середнячок. Але там дійсно час від часу спалахують гучні скандали за участю високопосадовців. Один з яскравих прикладів: беззмінного з 2005 року мера Загреба періодично заарештовують за звинуваченнями у зловживанням службовим становищем та «торгівлі впливом». Але він завжди виходить на свободу та продовжує активно будувати свою політичну кар’єру.
Корупція, відмивання коштів, тіньовий капітал є повсюди. Політика - однаково брудна справа на усіх континентах. Державні діячі країн з різних частин світу періодично потрапляють у скандальні історії, що пов'язані з сумнівними грошовими оборудками. Відмінними є лише реакція правових систем держав, громадського суспільства та виборців на ці скандали та мотивація ініціаторів цих антикорупційних розслідувань (переважно журналістів).
Зрозуміло, що якщо рушійною силою публічних звинувачень також є корупція, іншими словами, замовлення політичних або навіть бізнес-конкурентів, то важко взагалі говорити про такі події в контексті боротьби за суспільні інтереси. Подібні історії є лише частиною тих саме корупційних схем та самі є не ліками від корупції, а симптомами хвороби політичної системи.
В розвинутих демократичних суспільствах політики, яких медіа або громадські активісти обґрунтовано та неупереджено звинуватили в тіньових оборудках та розкраданні державного майна, йдуть з політики геть. Більш того, проти них проводиться об'єктивне розслідування, і вони врешті решт отримають ще і законне покарання.
В Україні є приклад антикорупційного скандалу, що завершився відходом головного фігуранта від політичної діяльності та його ув’язненням. Це - справа Павла Івановича Лазаренка.
20 років тому, як не дивно, Україна була більш демократичною країною, ніж зараз. Тоді ще існували дійсно незалежні медіа, в парламенті ще були депутати, що по-справжньому намагалися відстоювати інтереси виборців, а в правоохоронних органах зустрічалися співробітники, що не отримували зарплатню від ОЗГ або ФПГ. Саме тому справу "першого українського олігарха" вдалося, по-перше, ініціювати, по-друге - зібрати щодо неї докази, по-третє - зробити публічною. Але "корупційний спрут" в державних органах вже тоді давав про себе знати. Як ми пам'ятаємо, Павло Іванович без проблем залишив межі України і лише втручання міжнародних правоохоронців врешті решт дозволило відправити його на лаву підсудних.
Сьогоднішній скандал навколо сумнівних оборудок вищого керівництва України відбувається в умовах, коли "спрут" став тілом системи. Тотальна корупція в усіх сферах державного та суспільного (!) життя відсунула "все живе" від участі в прийнятті будь яких важливих рішень. Іноді здається, що некорумпованих людей в політичної системі взагалі не залишилось. Як не дивно, цим пояснюється неадекватна - на думку багатьох лідерів думок - реакція президента та його команди на оприлюднені звинувачення. Вони дійсно не вірять, що хтось на планеті може друкувати такі викривальні матеріали, керуючись лише професійними та громадськими обов'язками. В їхньому світі таке неможливо. Тому протидія звинуваченням, по суті, нічим ні відрізняється від дій в обставинах корпоративних розборок.
...Після оприлюднення викривальних матеріалів щодо українських діячів спіймала себе на тому, що я зловтішаюся, що таки втерла носа тому таксисту з Хорватії.
Але тут мені трапився таксист з Чорногорії, якого мені вдалося розсмішити завдяки корупційної темі. Начитавшись матеріалів антикорупційних розслідувань місцевих ЗМІ, я назвала вулицю не ім'ям відомого історичного діяча, а ім'ям одного з сучасних політичних лідерів країни, якого нещодавно звинуватили у корупції та запроторили до в'язниці.
Светозар Марович – один зі стовпів чорногорської політики - потрапив за грати за звинуваченнями в махінаціях з державними фінансами. Для маленької патріархальної країни це майже руйнування засад державності. Але тут розуміють: відмова від одіозних персоналій, тіньових схем та сумнівних оборудок – єдиний шлях до цивілізованого європейського життя.
Розвиток ситуації в Україні теоретично може бути яким завгодно. Але вже зрозуміло - нам годі чекати як об'єктивного розслідування, так і масштабних громадських протестів.
Пасивність суспільства можна поясніти війною - під час військового конфлікту політичні розборки дійсно виглядають несвоєчасними. Але відсутність незаангажованого правосуддя саме під час війни є додатковим джерелом загрози державі.
Манія створення безпечного середовища існування за рахунок володіння кишеньковими прокурорами, слідчими та суддями насправді створює масштабну загрозу - не тільки для очільників держави, але і для усієї держави. Коли все купується та продається, ситуацією керують завжди ті, в кого більше коштів. А сьогоднішній президент все ще не найбагатша людина в країні. До речі, от вам і мотивація для персонального збагачення голови держави.
