Не можуть вести когось за собою ті, що не мають ніяких внутрішніх даних на те, щоб самих себе повести.
В’ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист

Пригоди талібів в Бадахшані

Або дещо про соціально-економічну базу тероризму - від Фейзабаду до Донецьку
12 грудня, 2019 - 11:50

Цікава і повчальна історія розгортається прямо зараз в афганському Бадахшані. Ця віддалена гірська провінція на північному сході Афганістану здавна славна своїми родовищами дорогоцінних каменів, золота та знаменитого афганського лазуриту, вона населена переважно етнічними таджиками та узбеками. Ці землі майже не відчули на собі впливів нескінченних воєн, що вирували в Афганістані протягом останніх століть: ані англо-афганські війни, ані громадянські війни в країні в ХІХ-ХХ століттях не торкнулися Бадахшану.

Війна прийшла сюди лише з радянською агресією в 1980-х. Тоді Бадахшан був осередком спротиву муджахідів Північного Альянсу під керівництвом Ахмад Шаха Масуда та Бургануддіна Раббані. Під час панування Талібану в Афганістані у 1996-2001 талібам так і не вдалося повністю захопити Бадахшан. Але згодом місцеві еліти загрузли в корупції та міжкланових війнах і втратили спроможність керувати регіоном. Це призвело до того, що восени 2018 таліби нарешті взяли під контроль ласі для них джерела прибутку – місця видобутку золота і коштовного каміння.

Слід зазначити, що технології видобутку корисних копалин в Бадахшані залишаються гранично примітивними і архаїчними, з широким застосуванням примітивних інструментів та ручної праці. Що віддзеркалює доволі архаїчну соціальну структуру місцевих спільнот. Бо економіка завжди є похідною соціальних відносин. Втім, навіть ці примітивні технології забезпечують сьогодні видобуток копалин на 450-500 мільйонів доларів на рік. Таліби, що взяли під контроль родовища, претендують на 20% прибутку в якості «податку». Таким чином, мова йде про урізноманітнення джерел фінансування радикальних і терористичних груп.

Але на початку грудня 2019 в Бадахшані почалися протести працівників місцевих копанок з вимогами виплат заборгованості заробітної платні. Протестувальники, зокрема, перекрили дорогу з Фейзабаду на Кабул та заблокували офіси місцевих органів влади.

На тлі цих протестів командир місцевого осередку Талібану оголосив про свої приєднання до мирного процесу в Афганістані та здався Службі національної безпеки Афганістану.

Про що ця історія? Власне, тривіальний висновок є очевидним: корупція знищує національні еліти і робить спільноти вразливими по відношенню до тероризму і насильства. Таліби не могли захопити Бадахшан в 1996-2001, коли були в апогеї сили і могутності. Але коли в 2017-2018 місцеві еліти і спільноти деградували під впливом корупції і міжкланових протиріч – легко зробили це.

Але з цієї історії можна зробити і інше спостереження, якщо не більш цікаве, то менш банальне.

На тлі тривалого і виснажливого сорокарічного конфлікту локальні спільноти піддалися відчутній соціальній деградації, що віддзеркалилося в тому, що вони повернулися до примітивних практик, традиційно їм притаманних, в даному випадку – до архаїчних практик видобутку корисних копалин. Але навіть ці примітивні соціокультурні практики і відповідна їм соціальна структура виявилася заскладною для тієї системи управління, що її здатне запропонувати жорстко ієрархізоване, базоване на вертикальному делегуванні насильства та конвертуванні насильства в прибуток терористичне угрупування талібів. Тобто керувати трафіком контрабанди через кордон чи вирощуванням опійного маку таліби здатні цілком успішно, але виробництвом пшениці чи видобутком корисних копалин – хай навіть і з використанням найпримітивніших технологій – вже ні. Бо соціальна структура спільнот, що породжує відповідні соціокультурні практики, є набагато складнішою за структуру терористичного угрупування і генеровану нею систему управління. Отже, тероризм спричиняє економічний і соціальний колапс спільнот.

Здавалося б, до чого тут Донбас?

Будь-яке, а особливо штучне звуження різноманіття соціокультурних практик завжди призводить до соціальної деградації: якщо вся спільнота орієнтована лише на один вид діяльності, її структурне і функціональне різноманіття буде зменшуватися, а відтак зростати вразливість. Про це свідчать численні приклади в усьому світі – від південної Африки та Балкан до Латинської Америки.

Кілька десятиліть орієнтований на забезпечення вузької виробничої діяльності, під потужним впливом пропаганди «гегемонії простої робочої людини» та під впливом штучної демографічної селекції, Донбас був приречений на втрату соціального різноманіття. Коли разом із закінченням індустріальної доби промислова інфраструктура почала деградувати, соціальна деградація була лише питанням часу. Можна сказати, що наявна ситуація на Донбасі була запрограмована, коли політичне керівництво відмовилося від реформи промисловості на користь збереження уявної «стабільності». Тоді і постали численні копанки, як прояви гранично примітивних технологій, що віддзеркалювали жахливий стан соціальних відносин, притаманних локальним деградованим спільнотам, як індикатори майбутньої катастрофи. Але навіть за таких обставин моделі та інструменти управління, що їх намагаються сьогодні запропонувати ватажки терористичних угруповань та їхні кремлівські куратори виявляються неефективними. Бо деградована, штучно примітивізована соціальна структура локальних спільнот все одно виявляється занадто складною для тієї системи управління, що її здатні запропонувати кланові, жорстко ієрархізовані, базовані на вертикальному делегуванні насильства та конвертуванні насильства в прибуток терористичне угрупування Л/ДНР та кремлівська мафія, що стоїть за ними і є справжнім кінцевим вигодонабувачем війни.

Отже, колапс цього утворення є неминучим. Питання лише в ціні, яку доведеться заплатити за розуміння об’єктивних соціальних законів, що стоять за цією простою істиною. А ця ціна, як показує світовий досвід, може бути дуже різною…

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ