Люди, які мають свободу вибору, завжди оберуть мир.
Рональд Рейган, 40-ий Президент США

Сценарій самовідтворюваного суїциду, або можемо повторити

5 травня, 2019 - 22:16

Антропологія – це наука про те, як людство забуває, про що написано на попередній сторінці підручника з історії, а соціальна психологія – про те, чому так відбувається. Отже, не дивно, що історія перетворюється не нескінченний і по-своєму захопливий наратив про вічно заклопотаного ледаря, якій не вчить уроків і вічно намагається уникнути за це відповідальності, - на жаль, неминучої. Протягом всієї цієї епічної драми розважливий хор намагається втрутитися в перебіг подій і нагадати занадто дійовим особам та напрочуд активним героям про причинно-наслідкові зв’язки, але кому потрібні ці зануди? – і хор або гине в перипетіях повторюваного сюжету або починає виконувати розважальні антрепризи, які ніби і не впливають на хід подій, - як і належить елітам, які чи то сповіщають волю богів, чи то зберігають знання, чи то забезпечують тяглість.

Щоб зрозуміти деякі речі, зокрема наявні загрози, іноді не потрібно ані використовувати складні аналогії, ані копирсатися в далекій історії, ані застосовувати глибокі знання – достатньо подивитися на поточні події навколо і побачити, які об’єктивні тенденції вони віддзеркалюють.

Ось взяти, наприклад, латиноамериканський регіон. За кілька останніх років ми побачили низку потужних соціальних і політичних криз в країнах Латинської Америки: кілька масових протестів та спроб повстань у Венесуелі протягом 2014-2019, потужні безлади на Гаїті 2004, 2006, 2009-2011, 2018-2019, масові протести та заворушення в Нікарагуа в 2018, криза біженців з Гондурасу в 2018 та масові безлади в 2019, масові протести і страйки в Коста-Ріці 2018, масові протести в Колумбії 2017-2019, протести в Бразилії 2013 та 2015-2016, протести в Аргентині 2018-2019, та в Гватемалі 2015-2019. Всі вони були і є спрямованими проти владних груп і проходили під гаслами боротьби з корупцією, соціальної справедливості і безпеки, тобто мають яскраво виявлений контр-елітарний характер.

Всі ці події відбуваються в країнах, які багато років потерпають від економічних і соціальних негараздів, та в яких кілька десятиліть змінюють один одного уряди різноманітних популістів – як лівих так і правих - від поміркованих соціально-економічних, до абсолютно радикальних контр-елітарних та культурних.

Всі ці країни виявилися істотно деінституціолізованими під впливом популістичних практик та гасел «прямого народовладдя», що призвело до корозії в першу чергу правових та правозахисних інститутів, зокрема, інститутів судочинства. Але і інші інститути – як державні, так і соціальні - теж не встояли.

В більшості цих країн центральна влада перетворилася на імітаційний орган, якій слугує декорацією для справжніх господарів країни – транснаціональних наркокартелів та ресурсних мафій, що фактично керують економіками країн. Місцева влада перетворилася на представництва локальних кримінальних угруповань, які забезпечують інтереси мафіозних картелів, а місцеві банди тримають в заручниках населення з мовчазної згоди корумпованих правоохоронців. Будь-яка економічна активність поза межами виробництва та трафіку наркотиків чи ресурсів можлива лише «під дахом» криміналу, а справедливість можна знайти радше у бандитів, ніж в суді. За таких умов навіть не варто говорити про «мафіозну державу», бо про державу як інституційну правову систему вже взагалі не йдеться.

В усіх цих країнах – на тлі багаторічного зростання та посилення популізму - національні інтелектуальні і культурні еліти виявилися істотно маргіналізованими і відстороненими від політичного і соціального життя. Тепер на розробку, ухвалення і впровадження політичних рішень впливають не найрозумніші чи найетичніші, а найбрутальніші, найцинішніші та найголосніші.

Місцеві спільноти стали атомізованими, байдужими, інфантильними, вразливими щодо популістичних гасел, схильними до кон’юнктурних короткострокових рішень, неспроможними до стратегічного мислення і до самоорганізації.

В усіх суспільствах відокремилися усталені спільноти, для яких насильство стало способом існування. Це і члени кримінальних угруповань, пов’язані з наркокартелями, і професійні активісти, а в деяких з регіональних країн це ще і ідеологічні революціонери, які мають довгу історію і підтримку ззовні.

Отже, безперервні спалахи хаотичного насильства з боку різноманітних радикалізованих груп, відверто популістська, імітаційна центральна влада, хижацькі транснаціональні мафії, які керують імітаційними урядами та грабують країну, місцева влада, що обслуговує інтереси кримінальних кланів, дезорієнтоване і дезорганізоване суспільство, яке із захватом обирає одного популіста за іншим, нескінченні беззмістовні і безглузді протести – все це ознаки системної корозії та руйнування усіх державних та соціальних інституцій в регіоні, яка продовжується вже десятки років і фінальні етапи якої ми зараз спостерігаємо.

Це те, про що ми маємо говорити, коли згадуємо «венесуельський сценарій для України».

Цій невтішній тенденції в Латинський Америці наразі не видно притомних альтернатив, і це зокрема, робить беззмістовними будь-які плани зовнішнього втручання чи навіть зовнішньої допомоги регіональним країнам, що перебувають у стані гуманітарної катастрофи: позаяк ці катастрофи є системними і тотальними, зумовлені глибокими внутрішніми причинами і рушіями, боротися з їхніми проявами і наслідками без усунення причин – безглузде і безумне витрачання часу і ресурсів.

Ті катастрофічні соціальні, економічні та політичні тенденції руйнування всіх державних та соціальних інститутів, які ми бачимо в латиноамериканському регіоні, є не просто наслідком багаторічної ескалації радикального популізму, а в тому числі і наслідком такої ескалації в єдиному соціокультурному просторі. В таких умовах кожна революція, повстання, заколот чи зміна влади не сприяли формуванню національної ідентичності, а навпаки – посилювали прагнення «універсальної справедливості», що неминуче призводило до подальшого зростання контр-елітарного та соціально-економічного популізму. На жаль, за таких умов, особливо за маргіналізації еліт, місцевим суспільствам нема що запропонувати як альтернативу, крім популізму культурного. Отже, конфлікт, деінституціоналізація і розкладання суспільства будуть самовідтворюваними.

Дивлячись на такого роду приклади, нам варто в першу чергу зрозуміти власні перспективи та спектр викликів, які стоять перед нами. Втім, також важливо осягнути і те, чому людство не самознищується в досить одноманітному коловороті помилок, а навпаки - продовжує поступ. Але це вже зовсім інша задача, яку не розв’язати суспільству, засліпленому популізмом і навіяною магією простих рішень.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments