Той, хто приймає зло без опору, стає його співучасником
Мартін Лютер Кінг, американський проповідник і лідер руху за громадянські права, лауреат Нобелівської премії миру

Сергій Філатов: спогади про майбутнє

Біда була в тому, що Єльцин і його команда будували нову Росію як нову імперію, до якої збиралися приєднати хоча б найбільші республіки колишнього СРСР
9 грудня, 2019 - 14:22

Колишній глава адміністрації президента Бориса Єльцина Сергій Філатов, який під час підписання Біловезьких угод обіймав пост першого заступника голови Верховної Ради РРФСР, дав інтерв'ю російській консервативній газеті «Взгляд». У ньому він стверджував, що «коли на Україні пройшов референдум про суверенітет і про відділення, постало питання про те, щоб офіційно зібрати слов'янські країни. Ось чому й були укладені Біловезькі угоди». Виходить, що російські демократи вже тоді готові були створити замість колишнього СРСР новий Союз із трьох слов'янських республік з додаванням Казахстану, за схемою Олександра Солженіцина (за словами Філатова, «треба було зберегти хоча б слов'янську державу, до якої пізніше Назарбаєв підключився й усі інші»).

За словами Філатова, «зрозумійте, ми не розвалювали. Ми будували нову Росію - при дуже сильному опорі. Коли ви будуєте щось нове, то неминуче щось втрачається, щось руйнується. Ми не могли побудувати щось нове і не чіпати при цьому старе. У нас була одна-єдина територія». Але біда була в тому, і Сергій Олександрович це визнає, Єльцин і його команда будували нову Росію як нову імперію, до якої збиралися приєднати хоча б найбільші республіки колишнього СРСР (а в ідеалі навіть усі). Що такі настрої дійсно переважали в 1991 році в оточенні Єльцина, це не секрет. Мені самому тоді доводилося чути від осіб, вхожих до першого президента Росії, що, мовляв, нічого, зараз усі республіки розбіглися, а потім самі ж прибіжать назад, знову з'єднаються навколо Великої Росії. У цьому Сергію Олександровичу можна вірити.

Але ось інші його висловлювання, м'яко кажучи, породжують великі сумніви. Філатов прямо зізнався: «В України було атомне озброєння і ракети. Це був надзвичайно важливе питання, і треба було якимось чином це у Києва забирати... Через це ж потім і були підписані угоди про територіальну цілісність України в 1994 році в Будапешті». Виходить, що досить примарні територіальні гарантії Україні в Будапештському меморандумі 1994 року, ціна яких стала зрозуміла 2014 року, були лише хитрощами, щоб виманити в України ядерну зброю, і тому до цих територіальних гарантій керівництво Росії ніколи серйозно не ставилося. Тут треба визнати, що українська дипломатія і президент України Леонід Кучма тоді припустилися великої помилки. Треба було погоджуватися на передачу ядерної зброї та її носіїв Росії тільки на пільгових умовах або повного членства України в НАТО, або укладення між Україною та США угоди про взаємну оборону на кшталт тих, що існують у США з Ізраїлем, Південною Кореєю, Японією, Австралією і низкою інших країн. І мав рацію перший міністр оборони України Костянтин Морозов, який, за словами Філатова, «був категорично проти того, щоб віддавати атомну зброю Росії».

Філатов також стверджує, що Крим і Донбас - «це споконвічно наші землі були, просто їх віддали Києву. Вони розуміли, що перебувають у нерівних умовах з українцями, на Україні дуже сильно розвивався націоналізм». Так він відповідає на запитання інтерв'юера про те, що «відомо, що восени 1991 року до Верховної Ради Росії постійно приїжджали делегації з Донецька, Луганська і Криму, які просили не залишати їх у складі України». Тим самим Сергій Олександрович начебто підтверджує версію про міфічні делегації. Але чомусь ніхто про ці делегації майже 20 років не згадував, зокрема під час гострого протистояння сепаратистів із Києвом у Криму в першій половині 90-х років або під час нинішньої війни на Донбасі. Чомусь жоден із членів цих делегацій жодного інтерв'ю так і не дав. Філатов нарікає, відповідаючи на питання, «чи треба було Єльцину на переговорах із Києвом наполягати, щоб надати цим регіонам (Криму і Донбасу. - Б. С.) право провести свої місцеві плебісцити і самим вибрати свою долю?», що «у нас часу не було. Думали, як би Росії вижити взагалі. Перед початком гайдарівських реформ хліба не було в багатьох областях. На кілька днів залишалося муки і залишилося від СРСР 120 млрд доларів боргів. Про що було думати - про Україну в той момент чи все-таки про себе, про своїх людей?».

Тим часом спроба переглянути раніше встановлені кордони між Росією і Україною в 1991 році привела б до «ефекту доміно» і до виникнення гострих конфліктів між практично всіма сусідніми союзними республіками, бо територіальні претензії один до одного були майже у всіх. Ці конфлікти легко могли перерости у збройні сутички, і на просторах колишнього СРСР почалася б війна всіх проти всіх, апофеозом якої стала б війна двох на той момент ще ядерних держав, Росії та України. Тут Філатов визнає, що «після того, як ГКЧП розвалив усе, силою зібрати було вже не можна, а наслідки могли бути жахливими». Треба також нагадати, що референдум у Криму, так само як і в Донецькій і Луганській областях, насправді пройшов 1 грудня 1991 року в рамках Всеукраїнського референдуму про незалежність, і у всіх цих регіонах за незалежність України проголосувала абсолютна більшість тих, хто взяв участь у голосуванні (в Донецькій і Луганській областях - навіть переважна більшість). І Росія жодних претензій до українського референдуму не висловила. Навпаки, відповідною заявою президента Бориса Єльцина Росія відразу ж після референдуму визнала незалежність України.

Свідчення Філатова про делегації з Криму і Донбасу, які нібито в 1991 році посилено просилися в Росію, хоча і дуже обережне, покликане підкріпити позиції Путіна на переговорах у нормандському форматі, дати йому в руки додаткові козирі. Тільки навряд чи їх будуть сприймати серйозно інші учасники переговорів. І президенту України Володимиру Зеленському не варто боятися таких сумнівних козирів.

Борис СОКОЛОВ, професор, Москва

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ