Ми повинні бути відважними, не втрачаючи при цьому здорового глузду
Лех Валенса, польський політичний діяч, активіст і захисник прав людини

Справа Світлани Прокоп’євої

як журналістку перетворили на пособницю терористів
7 липня, 2020 - 14:30

Другий Західний окружний військовий суд засудив псковську журналістку Світлану Прокоп’єву до штрафу в 500 тисяч рублів за публічне виправдання тероризму, також суддя постановив вилучити її робочий ноутбук на користь держави. Зате особистий айфон, вилучений слідчим під час обшуку, Прокоп’євій пообіцяли повернути. Прокурор же вимагав призначити їй покарання у вигляді шести років позбавлення волі і чотирирічного обмеження на професійну діяльність. Кримінальну справу проти Прокоп’євої завели на початку 2019 року через її авторську колонку. Цей матеріал був озвучений в передачі «Минутка Просветления» на радіостанції «Эхо Москвы в Пскове», а текстова версія з'явилася на сайті «Псковской ленты новостей». Прокоп’єва стверджувала, що на терористичний акт проти архангельських чекістів, троє з яких були поранені, 17-річного Михайла Жлобіцького, який загинув під час вибуху саморобного пристрою у приймальні ФСБ, могли спонукати громадські умови і, зокрема, неможливість висловити свій протест іншими засобами: «Всі правоохоронні органи діють схожим чином і навіть якщо й гризуться між собою, то щодо громадян на диво одностайні. Покарати. Довести провину й засудити - ось їхнє єдине завдання. Не важлива фактична сторона справи. Не важлива мотивація і винуватість, тобто умисел. Вистачить і найменшої формальної зачіпки, щоб людину затягло в жорна судочинства. І якщо кримінальне обвинувачення доходить до суду, то суд ухвалить обвинувальний вирок. По-іншому не буває».

Експертиза «Головного радіочастотного центру», що співпрацює з «Роскомнадзором», свідчить: «Визнання логічності, обґрунтованості терористичної діяльності здійснюється в статті за допомогою тверджень про доцільність дій терориста в сучасних умовах політичного життя Росії. Терористичний акт розглядається як єдине можливе рішення для залучення уваги до проблем в сучасній Росії». Виходить, що про будь-який теракт можна писати тільки як про якусь ірраціональну дію, скоєну психічно неврівноваженими людьми. Однак добре відомо, що в сучасному світі існує ціла низка терористичних організацій, що використовують терор для досягнення певних політичних цілей. Не можуть же вони всі складатися суцільно з психів та ідіотів!

Вирок Прокоп’євій - це ще один суттєвий крок з обмеження свободи слова в Росії. Тепер в принципі під виправдання тероризму можна буде підвести все, що заманеться слідству, зокрема, практично всі роботи російських і зарубіжних істориків, присвячені тероризму партії «Народна воля» і партії соціалістів-революціонерів. Майже у всіх цих роботах, за рідкісним винятком, тероризм народовольців та есерів обумовлювався громадськими умовами. Та й російська література стояла на таких самих позиціях. І в подальшому журналістам або історикам, звинуваченим у публічному виправданні тероризму (а для цього достатньо буде, наприклад, позитивно відгукнутися про Андрія Желябова або Софію Перовську), можуть виносити вироки вже не у вигляді штрафів, а у вигляді реальних тюремних термінів. Відносний же лібералізм повністю підконтрольних владі російських судів, як у справі Світлани Прокоп’євої, так і в справі Кирила Серебреннікова, так само як і путінське доручення розібратися з поліцейським, який зламав руку на виборчій дільниці журналісту Давиду Френкелю, покликані створити ілюзії, що за поправками до конституції та обнулінням президентських термінів Путіна може відбутися якась лібералізація суспільного життя. Проте серйозних підстав так думати немає. У наявності скоріше нове закручування гайок, що підтвердили затримання учасників одиночних пікетів на захист Прокоп’євої біля будівлі ФСБ на Луб'янці.

На оголошенні вироку у Псковському обласному суді яблуку ніде було впасти: з усієї Росії з'їхалися журналісти, активісти, політики і просто прихильники свободи слова та інших демократичних свобод. Навіть загалом лояльна тепер до Путіна Рада з прав людини при президенті РФ назвала вимогу тюремного терміну для Прокоп’євої абсурдною. Дейзі Сінделар, виконувачка обов'язків президента корпорації Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода, заявила, що в Росії «немає презумпції невинуватості, немає захисту журналістів від грубої сили держави». А справа псковської журналістки нагадала їй показові процеси, які радянська влада використовували для покарання критиків». Письменниця Людмила Улицька ж заявила: «Всі люди, які працюють у цій професії або біля цієї професії, повинні розуміти це як сигнал закрити рот. Сигнал подано: хтось почує, хтось не почує. Я надзвичайно з великою повагою ставлюся до людини, яка бере на себе особисту відповідальність. Це в цьому випадку кожна людина вирішує сама за себе. Я не можу засуджувати тих, хто не виступив на захист її, бо у кожної людини є страх перед життям, страх за близьких, за дітей, за шматок хліба. Треба сказати, що відкривати рот і щось говорити - це певною мірою героїзм. Цим людям я бажаю всього доброго».

Одна з керівників партії «Яблуко» Емілія Слабунова зазначила: «Це абсолютно ганебний вирок. Він абсолютно поперек нашої Конституції, в якій ідеться про те, що громадянину Російської Федерації гарантується свобода думки і слова. Ми бачимо, що гарантується тільки лава підсудних і вирок у тому випадку, якщо слово або думка не відповідає тому, що хотілося б почути і дізнатися Путіну». Водночас вона зауважила, що «нам доводиться в цих умовах радіти тому, що людина залишилася на свободі, звичайно, буде оскарження, Світлана піде до кінця. А штраф, я думаю, ми зберемо усім миром». Письменник Віктор Шендерович був більш безкомпромісним: «Визнати невинним відповідно до закону держава не може, тому що, по-перше, це означає, що треба садити всіх, хто шив цю справу, штампував її, хто мучив Світлану Прокоп’єву... Вони не можуть дозволити нам відчути силу громадського тиску. Хоча саме громадський тиск і звільнив Світлану Прокоп’єву. Якби такі імена по всьому світу і Росії не заступилися б за неї, її б посадили, ну, на три роки, але піарівський збиток виявився несумісним, і вони вирішили не робити біографію Прокоп’євій за прецедентом Бродського, вирішили не робити з неї мученицю. Виправдувального вироку бути не могло, його немає, тому що немає закону. Це цинічне свавілля в наших широтах тепер вважається милосердям». Я б, мабуть, не перебільшував роль громадського тиску в справі Світлани Прокоп’євої. Як видається, цей порівняно м'який вирок, як і деякі інші кроки, - частина загальної стратегії адміністрації президента Росії, покликаної запобігти майбутнім протестам щодо обнуління президентських термінів. І про її ефективності ми зможемо судити лише через якийсь час.

Новини партнерів