Тортури про запас
В Іскандера є такий епізод: хлопець проводжає дівчину, притискає її до стовпа і наполегливо, безвідривно і пристрасно цілує. А автор коментує приблизно так: цілує він її ніби про запас, сподіваючись, що його поцілунок супроводжуватиме і берегтиме її, як ангел охоронець, від усіляких спокус під час розлуки.
Чому я про це згадав, тому що таку тактику використовує сьогодні російська влада в особі депутатів, правоохоронців, пропагандистів, які не просто закручують гайки, а закручують їх ніби про запас, на потім, сподіваючись, що це закручування діятиме і тоді, коли дівчина (Росія наша зацілована) вирушить у подорожі без них.
Тобто скінчиться епоха, коли на мракобіссі можна було майнити патріотизм у порожньому казанку, Путін вирушить у далеку путь на малій швидкості за службовою потребою, вони залишаться сиротами без захисту й нагляду. І, мовляв, у цей період безпутінщини їхнє закручування гайок про запас збереже загальний клімат ура-патріотизму ще на певний час.
Це навряд чи, звичайно. Перед смертю, як казали радянські студенти, не надихаєшся. І всі ці прийоми і прийомчики обернуться своїм темним зворотним боком Місяця, щойно головний вирушить у подорож залізницею поета Некрасова, де з обох боків мертві з косами стоять.
Отже, хоч як викручуй зараз руки, хоч як плюй скаженою слиною на опонентів, яких хочеться перекрутити у м’ясорубці, хоч як запитуй: «де моя партія?» (тенор Навальний) — «спи, дружино» (масон Богданов), після години «Х» настане така абстиненція, таке похмілля, що клієнта, попри розсіл і кефір, мучитиме блювота, пронос і криваві хлопчики від слів патріотизм, ефективний менеджер, наша споконвічна історична моральність та інші вусаті марення.
До того ж, коли начальство нервує, його нервозність передається по всій вертикалі, як пневматична пошта, і навіть ті, хто, здавалося б, непридатний у мирний час, виявляються мобілізованими і покликаними.
Ось начебто ще кілька років тому цілком собі нейтральний генератор західних новин ИНОСМИ на очах перетворюється на Кисельова — Соловйова. Зрозуміло, що пропутінських ЗМІ не так уже й багато у світі, а пропагандистську лямку треба тягти з ранку до вечора. І вигадувати ноу-хау: окрім публікацій екзотичних іранських газет чи газет Вишеградської четвірки, не соромлячись, публікують тексти без підпису, але з вказівкою ИНОСМИ. «Навальний розчаровує західну пресу». «Люта помста російського ведмедя». «Прямий тиск на Путіна».
Те саме робить газета.ру: коли треба додати барв до пропагандистського акорду, окрім плям від власних держиморд, з’являються нібито редакційні і відверто мракобісні матеріали. А підпису немає, тому що сподіваються, що, коли настане час змінювати назви, усім стане ліньки дізнатися, хто керував цим гебельсом у шинелі з чужого плеча, чиї там прізвища дрібним шрифтом на вивісці колоніальної крамниці.
Вони думають, що якщо зараз вони познущаються досхочу над правом і здоровим глуздом, то, після відправлення на малій швидості на берег Стіксу мощів моржа, це понівечене пластичними операціями і безперервним ботоксом право їх захистить. Ні миті. Ні хвилини спокою. Один безперервний страшний суд із рекламними паузами для короткого відпочинку через поранення у чистилищі.
До того ж це не «Яблуко» з утомленим Явлінським і не Собчак із чашкою живої води і Навальним почнуть перевіряти в цієї Попелюшки ніжку, чи відповідає іспанському чобітку, а богоносець-кримнашист і православний патріот почнуть безперервні тортури за допомогою мотузки та палиці. І я вам скажу, від богоносця чекати пощади, це як дощовитого дня дай водиці, сестричко, напитися. Жодного ковточка. Жодної крапельки.
