Задумавши суперечку теперішнього з минулим, ми виявимо, що втратили майбутнє
Уінстон Черчилль, британський політик, прем'єр-міністр Великобританії

Туреччина хоче миритися з Ізраїлем

За допомогою Азербайджану
6 січня, 2021 - 10:28

Завершення карабаської війни означало істотну зміну геополітичної конфігурації не тільки на Південному Кавказі, але й на Близькому Сході, включно з регіоном Перської затоки.

Звичайно, війна в Нагірному Карабасі й визнання Ізраїлю низкою арабських держав збіглися певною мірою випадково. З іншого боку, вони висвітили принципову зміну відносин у величезному регіоні, і процес цей дуже далекий від завершення.

Президент Туреччини Реджеп Ердоган перервав довгу традицію дуже тісних відносин Анкари і Тель-Авіва. Більше того, він свідомо зруйнував тісну військову та військово-технічну співпрацю двох країн, але не зачепив взаємну торгівлю, що зростає. Цікаво, що саме на початку охолодження відносин у 2010 році товарообіг становив $ 1,5 млрд, а в 2019 вже $ 6 млрд. І навіть у важкий рік коронавірусу цей обіг перевищує $ 5 млрд.

Особливих лаврів у захисті палестинців Ердоган не здобув, але неминуче повинен був зіпсувати хороші відносини з Ізраїлем. Що й сталося. Негативні наслідки стали позначатися досить швидко. При всій антиізраїльській пропаганді в турецькій столиці почали замислюватися про необхідність зміни такої негативної ситуації.

Прискорювачем такого процесу стала вже згадана нормалізація відносин Ізраїлю з низкою арабських держав. Тим самим позиції останнього, й без того досить міцні, посилилися ще більше, в той час як у Туреччині виникли проблеми з сусідами практично по всій периферії її кордонів.

Почнемо з гострого протистояння з Грецією і Кіпром щодо розмежування ділянок видобутку газу в східній частині Середземного моря. Агресивність Туреччини змусила країни регіону шукати способи спільного протистояння агресивним намірам Анкари.

З Грецією через суперечки навколо островів Родос і Кастелорізо відбулися навіть зіткнення військових кораблів. Причому на боці Афін виступила Франція, яка спрямувала в регіон ескадрилью своїх винищувачів.

Наступним негативним чинником для Туреччини стало планомірне зближення Греції, Кіпру та Ізраїлю. Результат проявився в підписанні угоди про будівництво Східно-середземноморського трубопроводу (The Eastern Mediterranean, EastMed). По ньому газ, що видобувається у виняткових економічних зонах Кіпру та Ізраїлю, через острів Родос буде поставлятися в Грецію і далі в європейську розподільну мережу.

Туреччина постала перед обличчям досить сильних супротивників. Звичайно, окремо армії Греції і Кіпру поступаються турецькій практично за всіма параметрами. Однак якщо до них додати ізраїльський ЦАХАЛ і французьку військову авіацію та флот, то ситуація змінюється явно не на користь Туреччини.

Ситуацію кардинально не змінює й успіх Азербайджану за підтримки Туреччини в карабаській війні. Попри нав'язану російську миротворчість тепер Баку висувається на лідируючі позиції в регіоні. Хоча позиції Анкари на Південному Кавказі посилилися, але це анітрохи не компенсує загального погіршення обстановки.

Також є деяка невизначеність в очікуванні чітких орієнтирів американської політики. Дональд Трамп цілком підтримував Ізраїль. Можна очікувати, що така підтримка триватиме при новій адміністрації, та Туреччини від цього краще не стане.

Ось за таких умов із турецької столиці пішли пропозиції поліпшення відносин з Єрусалимом. Як пише видання Al-Monitor, глава Національної розвідувальної організації Туреччини (MIT) Хакан Фідан ініціював секретні переговори з ізраїльськими чиновниками, щоб подолати наслідки похолодання. Начебто є ознаки позитивного зрушення.

Водночас президент Ердоган продовжує нападки на Ізраїль і його керівництво. Нещодавно він сказав, що хотів би відновити в повному обсязі відносини між країнами. При цьому не обійшовся без особистих випадів. «Якби не існувало проблем на вищому рівні, наші контакти могли б бути зовсім іншими». Тим самим він прямо звинуватив у становищі, що склалося, чинного прем'єр-міністра Біньяміна Нетаньяху. Далі Ердоган заявив, що політика Ізраїлю щодо Палестини - це «червона лінія» для Анкари і що «безжальні дії неприйнятні», проте визнав, що переговори про відновлення двосторонніх відносин ведуться «на найвищому рівні».

Судячи з усього, місію посередника готовий взяти на себе президент Азербайджану Ільхам Алієв й азербайджанська дипломатія.

Першою метою Туреччини буде спроба відірвати Ізраїль від пакту з Грецією і Кіпром пропозицією постачати газ не через майбутній газопровід EastMed, а через вже існуючий «Турецький потік» і Трансанатолійський трубопровід. В останньому випадку плече доставки коротше і не потрібно витрачатися на дороге будівництво.

Слвд сказати, що турецькі ініціативи, підкріплені з Баку, викликали в Ізраїлі цілком зрозумілий скепсис. Як зазначив в азербайджанській газеті «Дзеркало» голава відділу Східної Європи університету в Хайфі Шимон Бріман: «Сама по собі спроба президента Азербайджану Ільхама Алієва налагодити відносини між Ізраїлем і Туреччиною є дуже гідною і правильною, бо цього лідера однаково поважають як в Анкарі, так і в Єрусалимі ».

На його думку, мирна ініціатива виходить з Баку на прохання президента Туреччини. Річ у тім, що саме Туреччина набагато більше зацікавлена зараз у нормалізації відносин з Ізраїлем, ніж Ізраїль зацікавлений у поглибленні зв'язків із Туреччиною.

Він підкреслив, що в Єрусалимі прекрасно розуміють, що так звана мирна ініціатива Туреччини спрямована не на реальний мир, а на розкол між Ізраїлем і партнерами - Грецією, Кіпром, Єгиптом і Францією. Туреччина боїться залишитися «чужою на цьому святі життя» - особливо через прихід до влади адміністрації демократів Байдена».

«У своїй риториці Ердоган і його медіарупори називають Ізраїль «нацистською державою», а Туреччину - «покровителем святих місць ісламу» на території Ізраїлю. У підсумку: турки хочуть примирення - але навіщо це треба Ізраїлю? Поглиблення політичного, тим більше військового співробітництва може тільки нашкодити Ізраїлю і його відносинам із важливими союзниками в регіоні. Тому президент Азербайджану може, звичайно, спробувати себе в ролі мирного посередника, але, на мою думку, ця ініціатива абсолютно не відповідає інтересам Ізраїлю і приречена на невдачу».

В ізраїльській газеті The Jerusalem Post один з дипломатів сказав: «Неможливо робити і те й інше. Неможливо зміцнювати відносини з Ізраїлем і залишатися місцем, де бойовики ХАМАС почуваються найбільш комфортно».

І ще один чинник. Такий поворот ізраїльської політики призвів би до погіршення насилу налагоджених відносин з Об'єднаними Арабськими Еміратами (ОАЕ). Останні виступають проти Туреччини, з якою стикаються в регіоні Перської затоки. Частиною цієї політики стримування є підписання між ОАЕ і Грецією оборонного пакту. На цій же основі Емірати підтримують проєкт EastMed.

Обережність Єрусалиму пов'язана і з наближенням чергових парламентських виборів. Бо після них до керівництва ізраїльської дипломатії можуть прийти інші люди.

Якщо Біньямін Нетаньяху залишиться прем'єр-міністром, то він вважатиме за краще налагодити стосунки з арабськими країнами Перської затоки і продовження протидії Ірану та його атомному проєкту.

І тут вже Туреччини доведеться або коригувати свою політику і пропаганду, або посередницькі зусилля азербайджанського лідера Алієва виявляться марними. Вибір за Ердоганом.

 

Новини партнерів