У пошуках коаліції
Припускаю, що Володимир Зеленський ніколи не забуде позачергового засідання Верховної Ради, яке відбулося 30 березня 2020 року. Бо саме в цей день фактично розпалася монобільшість, «коаліція однієї партії», яка мала бути парламентським фундаментом для втілення ідей президента.
Жодне з доленосних рішень, які того дня ухвалювала Верховна Рада, партії «Слуга народу» не вдалося провести без підтримки інших партій та депутатських груп. Провал перших голосувань за міністрів охорони здоров’я й економіки був публічним ляпасом Зеленському. Навіть депутати його партії уже не виконують його побажань та наказів. Чи могли ми ще півроку тому уявити, що десятки депутатів президентської партії не голосуватимуть за рішення, які пропонує президент? А цього разу навіть особистий приїзд Зеленського до Ради не допоміг – і довелося шукати підтримки інших партій.
Розвиток ситуації в президентській партії спрогнозувати нескладно. Зеленський не вибачить депутатам, які не голосують за його проекти законів і підписують публічні звернення щодо ініціатив Єрмака. А з іншого боку – ці депутати, які потрапили «в немилість», продовжуватимуть критикувати спочатку оточення Зеленського, а потім і самого президента. Цілком можливо, що скоро ми побачимо не тільки різні групи всередині «Слуги народу», а й створення нових партій на базі цього проекту.
Що в цій ситуації робити президенту? Відповідь проста – шукати союзників. Підтримкою олігархів, як підтвердили коронавірусні збори «представників великого бізнесу», Зеленський уже заручився, але ніхто не може гарантувати, що з часом, особливо після падіння рейтингу і розвалу «Слуги народу», вони не відвернуться від нього. Швидше за все, так і буде. На думку автора цих рядків, такого сценарію не уникнути, але його можна сповільнити. Зокрема створенням ширшої коаліції в парламенті, яка бодай тимчасово забезпечить стабільність влади в країні.
Як показали голосування під час позачергового засідання Верховної Ради, можливі два різні формати майбутньої коаліції. Один із них можна назвати «європейським», бо він означає приєднання до коаліції «Слуги народу» фракцій «Голосу», позафракційних депутатів та мажоритарників, а також (що викликає найбільші сумніви) фракції «ЄС». Така коаліція могла б продовжити рух України до ЄС і НАТО.
Інший варіант – «російський», бо передбачає союз президента з ОПЗЖ та проросійськими мажоритарниками. Враховуючи прагнення Зеленського за всяку ціну «помиритися» з країною-агресором та беручи до уваги проросійський шлейф у його Офісі – цей варіант дуже реалістичний. От тільки разом із цим вибором варто про всяк випадок купувати квиток у Ростов.
