Відповідь Путіну
Про «сакральність» Криму
У нещодавньому щорічному посланні президента Росії В. Путіна Держдумі РФ прозвучала «нова» його думка про «сакральне значення» Криму для Росії, тому що там буцімто «зосереджені духовні витоки» сучасної Росії. Прочитавши це, ще раз пересвідчився, що треба таки знайти час для завершення бодай стислого викладу нашої правдивої історії — історії України. Бо інакше «московська крадіжка» її триватиме далі.
Публікуючи рік тому, 23 листопада 2013 року, мій перший уривок такого стислого викладу нашої історії в газеті «День»: «Європейська цивілізація та історичні сліди її фундаменту на території сучасної України», а згодом і другий уривок, навіть не думав, що через рік актуальність правди у цьому питанні так сильно зросте...
Отже, ще раз стосовно тези В. Путіна про «сакральність» Криму для Росії на підставі того, що «...в стародавньому Корсуні (Херсонесі)... хрестився Володимир Великий».
По-перше, як уже підмітили багато читачів, Володимир Великий був Великим князем Київським. Москви та московської держави 988 р., коли він хрестився, ще не існувало.
По-друге, ВИЗНАЮЧИ факт значення для сучасної Росії хрещення Володимира Великого в Херсонесі, В. Путін повинен визнати і те, що на території сучасної України — прямого нащадка Київської Русі, ще до хрещення Володимира Великого було поширене ХРИСТИЯНСТВО, і не в останню чергу — завдяки ГЕРМАНСЬКИМ племенам ГОТІВ, які майже два століття мешкали на теренах майбутньої Русі-України.
По-третє, визнаючи факт «сакральності» Криму в «духовному сенсі» християнства для сучасних «росіян» (до 1721 р. — «московітів»), треба тоді вести цю сакральність від канонізованого Католицькою церквою четвертого за рахунком Папи Римського — святого Климента, який створив ще у першому столітті нашої ери перші християнські спільноти в Криму та Херсонесі.
Отже, стаючи на незручну для сучасної російської пропаганди й агітації тему правдивої історії з трактуванням Криму як «сакрального» символу для сучасної Росії, спічрайтери президента РФ зробили йому ведмежу послугу. Вони заклали ще один фугас під тезу «першорядності» й «великороськості» сучасних росіян, а також потенційно — і під тезу виключно «слов’янської» основи «російського світу» — як же тоді бути з германцями-готами і «канонічністю православ’я» в Росії та як у такому разі характеризувати постать Папи Римського святого Климента...
Публікація в газеті «День» рік тому: «...Германські племена готів прийшли до нас наприкінці ІІ — початку ІІІ ст. н. е. з Північно-Західної Європи. Упродовж майже двох століть, частково об’єднавши під своєю владою сарматів та аланів, вони жили на землях сучасних України та Румунії, звідки здійснювали вдалі походи на провінції Римської імперії на Балканах та до Малої Азії (сучасна Туреччина). Особливо відчутний слід вони залишили в сучасному Криму.
Саме готські священики стали першими християнськими священнослужителями, які почали поширювати християнську віру на землях сучасної України. Цю віру готи почали масово переймати від християн — полонених у захоплених ними римських провінціях.
Але досить швидко християнство саме через готів стало поширюватися до нас із Східної Римської імперії — Візантії — після того, як 313 р. н. е. християнство стало державною релігією. Візантію відокремлювало від Криму лише Чорне море. На період готської присутності у Криму припадає і становлення у ІІІ — IV ст. н. е. Херсонеса як одного з найбільших центрів християнства у північному Причорномор’ї.
Разом із тим, перша зустріч майбутньої української землі з християнством відбулася ще задовго до з’явлення на ній готів.
Четвертого Папу (92 — 101 рр. н. е.), святого Климента, римлянина за походженням, який був хрещений в Іудеї та висвячений у духовний сан єпископа Римського ще святим Петром, було згодом відправлено на заслання імператором Траяном із Рима до Херсонеса, на каторжні роботи до тамтешніх каменоломень.
Перебуваючи в Криму на засланні і зустрівши там інших, раніше засуджених християн, учень святих Петра і Павла та автор «Першого послання до коринфян», святий Климент створив першу організовану християнську парафію на теренах сучасної України.
Упродовж кількох років він проповідував християнство в Херсонесі, хрестив язичників і збільшував кількість християнських парафій. За свою подвижницьку духовну діяльність його було мученицьки страчено за наказом римського імператора. Святого Климента прив’язали до якоря та вкинули у море...
Врятовані віруючими мощі святого Клемента були згодом вивезені, близько 861 року, святими Кирилом та Мефодієм із Херсонеського храму в Рим. Мощі було передано Папі Адріану ІІ та урочисто перепоховано в римській базиліці, яка відтоді має ім’я святого Климента.
Адріан ІІ офіційно затвердив після цього, на початку 866 року, богослужіння слов’янською мовою. Він наказав перекладені цією мовою книжки покласти у римських храмах — до того часу вважалося, що богослужіння можна було відправляти лише трьома мовами: єврейською, грецькою та латиною...»
