Вимкніть звук їхніх голосів
Ми любимо політиків за близькість до нашої ментальності. Та й не тільки політиків. Говори людині те, що їй подобається чути - і симпатія забезпечена. Хочеш позбутися спокусника - відключи звук його голосу, в одному з романів радить мати своїй дочці, закоханій у ловеласа. Вчинки говорять про нас більше, ніж власні уста. Здавалося б, трюїзм, але з очевидних речей складається більша частина наших помилок.
Стрічка моїх новин заповнена (крім пташок у пір'ї і купальниках) битвою добра Порошенка зі злом Зеленського. У міру прояву особистості чинного слуги народу персона колишнього пана набуває святого сяйва. І я сьогодні більше симпатизую П. Порошенку, ніж його гонителям. Так само, як симпатизував Ю. Тимошенко у в'язниці або пов'язаному церберами СБУ М. Саакашвілі. Незаконно переслідувані завжди викликають співчуття. Повинні викликати, якщо злість не панує над емпатією.
Але той Порошенко, що правив країною в переломні роки, мені зовсім не подобався. При відключеному звуці його промов в очі кидалися сумні картини. То він демонстрував підтримку одеських сепаратистів, з якими відкривав місцеві скверики. То переслідував волонтерів і патріотів, то відмовлявся говорити з пресою, не обтяжуючи себе обов'язком спілкування з власним народом. І так далі і тому подібне.
Дивна річ. Президенти, які щось зробили для незалежності моєї країни, викликають у душі скоріше гіркі почуття, ніж вдячність. Мабуть, при Ющенку та Порошенку ми втратили найголовніший потенціал демократії - злет громадянських почуттів і виданий суспільством мандат на злам кучмівської системи. Їм і нам не вистачило мужності відправити пострадянський мотлох на звалище. Довелося на зворотному русі маятника отримати Януковича й Зеленського. За останнього проголосувало 73% виборців, які прийшли до урн із прахом країни. Тепер з них кепкують 25%, які проголосували за Порошенка. Мовляв, пожинайте свій урожай. Хоча гіркі плоди доведеться скуштувати тим і іншим. Звичайно, електорати потребують лікування. Але покладати на них відповідальність за підсумки правління еліт я б не став. Не та в нас система влади, щоб дорікати населення «тупим» голосуванням. Наші люди такі ж, як і всі інші, споріднені глобалізацією. Всі хочуть їсти й пити, ростити дітей, здійснювати свої високі й прості бажання. Хіба що в нашій історії вже були періоди відмови від власних благ заради могутності батьківщини. Але не впевнений, що це варто повторювати. Зрештою, хто у нас головний, людина або держава? Відповівши на це питання, зрозуміємо: йдемо ми на Захід чи в інший бік.
