Музика - мало не єдине, що ще не стало для людей яблуком розбрату.
Рей Чарльз, американський співак, музикант, один з найвідоміших у світі виконавців джазу

Єдиний крок для звільнення Сенцова

Доля ув’язнених — це вже давно не суто українська справа
24 травня, 2018 - 18:45
ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Олег Сенцов голодує вже 11-й день до звільнення всіх українських політв’язнів, утримуваних Росією. Звісно, саме через дії Росії наші співвітчизники сидять за ґратами за видумані злочини. Але Україна ще не все зробила заради їхнього звільнення. Так стверджує Atlantic Council, який опублікував статтю «П’ять кроків, які Україна повинна зробити зараз, щоб звільнити своїх заручників у Росії». Автор статті Джош Коуен наводить п’ять пунктів, які необхідно зробити негайно, щоб зсунути справу «політв’язнів» із мертвої точки.

Колишній співробітник проекту USAID, автор статей: «Американські аргументи: чому США не можна озброювати Україну», «Захід має тиснути на Україну, щоб вона не втратила свою душу», публікації для Foreign Policy про те, як Володимир В’ятрович «фальсифікує історію» під назвою: «Людина, яка вибілює історію України від темних плям», — дає поради щодо звільнення полонених. Якщо стисло, то автор радить призначити «головного з питання заручників», тобто уповноважену особу, яка безпосередньо займатиметься звільненням політв’язнів і якої вимагають мітингувальники біля Адміністрації Президента; розпочати пошук перемовника, який був би нейтральною та незацікавленою особою і має викликати довіру в усіх сторін; запровадити санкції проти росіян, причетних до ув’язнення та катування українців; надати заручникам офіційний статус; розпочати комунікацію з родичами політв’язнів.

Пропозиції нібито слушні. Але ще 5 травня на посаду голови відділу з питань українських громадян, позбавлених волі в РФ із політичних мотивів, при МінТОТ було призначено Ігоря Гриба — батька ув’язненого в Росії Павла Гриба. Цікаво, що більшість із тих, хто сьогодні на мітингах вимагає призначення відповідальної особи, радо вітали нового голову відділу. І тут постає питання: чи всі ці люди забули про Павла Гриба, чи він не викликає у них довіру? Чому правозахисники не інформують суспільство про те, що призначення все ж таки відбулося і продовжують розказувати, що «Україна нічого не робить»?

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Також в офісі Уповноваженого Верховної Ради з прав людини є спеціальний представник з питань реалізації превентивного механізму — В’ячеслав Петльований, який, зокрема, відповідає за захист прав осіб, яких Кремль утримує в неволі. Правозахисники незадоволені його роботою? Тоді чому вони мовчать про це? До слова, Ігор Гриб ще не приступив до роботи. Тривають останні перевірки та оформлення. Можливо, йому та співробітнику Офіса омбудсмена не вистачає повноважень? Тоді чому йдеться про відсутність відповідальної особи, а не про недостатність повноважень у тих двох, хто повинні опікуватися заручниками Кремля? Казати, що в Україні досі немає людини, яка б відповідала за бранців Кремля і могла б комунікувати з родичами, бути долученою виключно до вирішення питань ув’язнених у Росії українців, — це пересмикування.

Зі слів активістів та «експертів», складається враження, що це саме Україна не бажає звільняти людей, які перебувають у російських в’язницях. Мовляв, двох чиновників, однієї Ірини Геращенко і раті спікерів, які на кожній зустрічі з західними лідерами повторюють імена в’язнів Кремля, — цього не досить. Проблема, виявляється, полягає в тому, що Україні потрібні ще три «єдино відповідальні особи»: по зв’язках з родичами, по зв’язкам з Путіним та просто незаангажований перемовник. І тоді все буде добре. Що це за маячня, запитаєте ви? А це гібридність, як вона є. Чи розуміють активісти, що коли вони промовляють, що за смерть Сенцова відповідальність несе український Президент, вони власноруч створюють ситуацію, коли для Путіна вигідніше вбити Олега, ніж відпустити його на волю?

За всім цим галасом якось забувається, що жодних українських політв’язнів у Росії немає. Сенцов — не Ходорковський і сидить він не за опозицію до режиму Путіна. Як і Панов, як і Балух, як і Зейтуллаєв. Вони не є громадянами Росії, тому називати тиск на них «боротьбою з незгодними» — означає зміщувати акценти. Олег Сенцов, як і всі українські громадяни, — це полонені, некомбатанти, які були захоплені агресором у заручники. Невірно розглядати їхні арешти як внутрішньоросійську боротьбу з опозицією. Вони не активісти Болотної. Вони громадяни України. Їхня безпека гарантована міжнародними конвенціями.

Чому численні «радники» та міжнародні правозахисні інституції не ставлять питання саме так? Чому, захищаючи Сенцова, вони не проводять паралелі з реакцією світу на спробу вбивства британського громадянина Скрипаля? Чи дозволили б громадяни Франції своєму президенту відвідувати економічний форум у Санкт-Петербурзі, якби в російській в’язниці сидів француз? Що сказали би німці, якби Ангела Меркель тиснула Путіну руку, перемовляючись за «Північний потік-2», тим часом як у російській тюрмі вмирав би від голоду німецький громадянин?

Я б не відкидала одразу цей список із п’яти кроків від іноземного радника. Хоча б тому, що там немає ключового — заклику до західних лідерів припинити ставитися до українців як до кріпаків московського баріна. Сотні українців сидять у російських тюрмах лише тому, що світові лідери — опора демократії — вже віднесли їх до людей другого сорту, тобто громадян країн, які належать до сфери впливу Росії. Це расизм, панове, — обмеження, або дискримінація в правах через етнічне походження, віросповідання або з якихось інших причин. І питання тут не в тому, що Україна не залучає світових лідерів у посередники. А в тому, що світ чомусь вирішив, що можна не втручатися, коли катом виступає озброєна ядерною зброєю бензоколонка.

Тут варто нагадати, як лідери європейських держав лізли в шатро до Муаммара Каддафі, коли він 2007 року ув’язнив болгарських медсестер. Чим драматична історія українського режисера, кримського фермера — юнака, який поїхав на зустріч з дівчиною, відрізняється від того сумнозвісного ув’язнення громадянок Болгарії? Саме для того, щоб привернути увагу світу до незаконності утримання українців у російських тюрмах, голодує Олег Сенцов. Для того щоб врятувати його, ми маємо стати з ним пліч-о-пліч і домагатися світової реакції на поводження країни-окупанта з громадянами нашої держави. Насправді, в російських тюрмах на сьогодні утримуються десятки тисяч людей. Росія не має права судити українських громадян за російським законодавством. Тому кожен, хто сьогодні сидить у в’язниці в окупованому Криму, є незаконно ув’язненим. Ба більше: згідно з даними Кримської правозахисної групи, за роки окупації майже п’ять тисяч людей було вивезено із Криму для відбування покарання на території РФ. Ми говоримо про десятки тисяч потерпілих, серед яких сотня людей, щонайменше, є ув’язненими суто з політичних мотивів. Ми говоримо про масштабніше явище, про величезний злочин, відповідальність за який несе Росія.

Доля ув’язнених — це вже давно не суто українська справа. Це тест для світу на вірність фундаментальним принципам свободи і демократії. Для того щоб врятувати Сенцова й тих, заради кого він розпочав голодування, потрібен лише один крок — захищати українців так, наче світ все ще стоїть на правових засадах. Так, наче всі люди досі рівні і мають право на захист, рівний для всіх.

Рубрика: 
Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments