Безмисліє Суркова околоноля Путіна
Президент України Володимир Зеленський оголосив 26 лютого Днем спротиву окупації Криму і Севастополя. В цей самий день було опубліковано велике інтерв’ю відставного путінського помічника Владислава Суркова, який перервав свою «медитацію» для того, щоб розповісти планеті, що він думає насамперед про Україну. Ці дві події непорівнянні за значимістю і за статусом їх авторів. Найімовірніше, вони випадково збіглися в один день, але цей збіг схожий на діалог нинішнього Президента України з «архітектором» путінської політики, що пішов у відставку, зокрема щодо України.
Відставка Суркова явно була пов’язана з провалом плану всадити в тіло України «ЛДНР», окупованого і отруєного «русским миром» анклаву. Надія на те, що Зеленський здасть Україну, провалилася після того, як Президент України відмовився підписати деякі угоди, які, судячи з усього, гарантували імплементацію путінської версії «формули Штайнмайєра» в Конституцію України.
Указ Зеленського про День спротиву окупації Криму і Севастополя став лаконічною відповіддю тим, хто сподівався, що Президентом України може бути зрадник. Точніше, стати президентом України зрадник, звичайно, може — демократичні вибори штука непередбачувана — але зрадивши Україну залишитися її президентом неможливо.
Сурков у своєму інтерв’ю кривлявся, кокетував, намагався оригінальничати, тужився і пнувся, прагнучи здивувати «парадоксами» з розрахунку на те, що його інтерв’ю розхапають на цитати. Його задум удався, але не внаслідок якоїсь глибини змісту сказаного. В цьому Суркова точно не можна звинуватити.
«Одкровення» людини, чиї поради та ідеї, поза сумнівом, були враховані при створенні найнебезпечнішого для людства режиму XXI століття, заслуговують на увагу. Вважаю, що якби Геббельс не наклав на себе руки 1.05.1945, а здався в полон і дав інтерв’ю, вже не перебуваючи на вершині владної піраміди рейху, то його слова також викликали б інтерес.
Ольга Скабєєва та Євгеній Попов усю свою програму «60 хвилин» від 26.02.2020 присвятили аналізу, інтерпретаціям і тлумаченням інтерв’ю Суркова. Довжелезні цитати сурковських одкровень вивішувалися на величезному екрані в студії, Скабєєва світилась від захвату, проголошуючи сурковські перли, а «експерти» посилалися на них, як на Біблію.
Особливо це стосувалося тієї нісенітниці, яку Сурков сказав про Україну. Російський телевізор переповнює ненависть до України та її народу. Але ця люта злість, як правило, вивергається «експертами» і депутатами, які в путінській Росії фактично ті ж «експерти», оскільки всі розуміють, що депутат тут не влада. А ось помічник президента, нехай і колишній, тобто людина, яка нещодавно була в центрі ухвалення рішень. Тому одкровення Суркова в студії «60 хвилин» слухали з відкритими ротами.
«України немає. Є українство. Тобто специфічний розлад думок. Дивним чином доведене до крайності захоплення етнографією. Таке криваве краєзнавство. Сумбур замість держави. Борщ, Бандера, бандура є. А нації немає. Брошура «Самостийна Украйна» є, а України немає».
Кількома днями раніше приблизно ту ж думку висловив колишній шеф Суркова, Володимир Путін, коли в черговій серії свого багатосерійного коміксу оголосив, що Україну і українців придумала австрійська розвідка в період Першої світової війни. Сурков лише прикрасив путінську ідею образливими епітетами і бридкими подробицями.
Україна поховала кар’єру Суркова і Владислав Юрійович ненавидить цю країну та її народ настільки несамовито, що не може тримати себе в межах елементарної пристойності. Буквально в наступній фразі свого інтерв’ю Сурков переходить на відверту лайку, використовуючи стосовно українців етнофолізм «хохли». Втім, не можна виключити, що Сурков використовував хамське прізвисько українців навмисно для того, щоб перевести це слово в лексикон, використовуваний у медійному полі. І це йому частково вдалося.
Коли український політолог Олександр Гончаров спробував обуритися використанням цього цілком принизливого слова щодо народу, який у російському офіціозі прийнято називати «братським», його тут же перебив лідер «руху російських українців» Юрій Кот, який заявив, що «хохли» — це не образа і як свідчення розповів про свою майбутню книжку, в якій українці — це російські люди, а отже, між собою росіяни можуть себе називати як завгодно. Характерно, що ведучі Скабєєва і Попов були абсолютно не проти цієї тези і відреагували на дику нісенітницю, яку ніс Юрій Кот схвальними посмішками.
Таке враження, що мешканці російського телевізора поставили мету підтвердити слова філолога Гасана Гусейнова про смітниковість сучасної російської мови. Підвищуючи статус лайливих прізвиськ народів до рівня мови ЗМІ, ці люди, мабуть, сподіваються на формування в російськомовному середовищі негативного уявлення про ці народи. Мабуть, вони не в змозі зрозуміти, що цим вони знищують російську мову як засіб міжнаціонального спілкування. Просто тому, що коли одних цією мовою публічно, на рівні державних ЗМІ почнуть обзивати «чурками», інших «хачами», третіх «хохлами», то від представників тих народів, яких ображають, навряд чи можна чекати великого бажання спілкуватися цією мовою...
Політика, до формування якої доклав руку Сурков, включає не лише мову ворожнечі, а й насильство, збройну агресію. Сила як головний інструмент зовнішньої політики. І це місце в інтерв’ю Суркова викликало в студії «60 хвилин» особливе піднесення:
«Примус силоміць до братських стосунків — єдиний метод, що історично довів ефективність на українському напрямі. Не думаю, що буде винайдено якийсь інший».
Коли і кого Росія змусила до «братніх стосунків» — на це питання ані Сурков, ані «експерти» російського телевізора відповісти, звісно, не в змозі. Все, чого зміг домогтися Сурков — це перетворення нейтральних країн довкола Росії на країни, що прагнуть подалі відсунутися від сусіда, небезпечного своїм безумством. На початку свого інтерв’ю колишній путінський помічник говорить, що як медитацію використовував метод безмислія. Слід зауважити, що він так і не вийшов з цього стану, оскільки за всіма його вербальними гримасами і претензіями на оригінальність не простежується нічого, схожого на думку.
