Більше історій успіху!
«Людина зроблена з книг, які вона читає», – мудро сказав свого часу американський філософ Ральф Волдо Емерсон. Перефразовуючи цей крилатий вислів, можна сказати, що людина зроблена з преси, яку вона читає. Натомість у кожного журналіста є інтерв'ю, які його сформували, певним чином вплинувши на його світогляд. Буває, що дуже сильно пощастить з інтерв’юйованим, після розмови з яким залишається не тільки хороший матеріал, а й дещо більше. Під час таких бесід журналіст отримує смисли, які спонукають його до роздумів, цементуючи чи, навпаки, похитуючи ті чи інші погляди. Таким було для мене нещодавнє інтерв’ю з подружжям львівських франкознавців – Богданом і Наталією Тихолозами. Їхній просвітницький онлайн-проект «Франко:Наживо» має на меті розповісти широкій публіці про живого Франка, демонументалізувавши його, звівши з постаменту до людей.
Зараз українці продовжують відзначати 160-річчя від дня народження цього українця та європейця з великої літери. До пам’ятників покладають квіти, відбуваються урочисті заходи... Це речі потрібні, проте не найважливіші. Проблема в тому, що для більшої частини сучасного українства Франко – це, за великим рахунком, лише пам’ятник, про який прийнято згадувати під час річниці. Чому так склалося? Напевно тому, що ще з шкільної лави в багатьох сформувався неправильний образ Франка.
«Воскрешаючи «Каменяра», треба працювати на різних поверхах, тобто достукуватися до різних вікових категорій і соціальних груп. Для дітей потрібен один образ Франка, а для школярів необхідна інша візія – не засмученого лузера, який усе життя страждав-страждав і, зрештою, помер. Як показує практика, таке уявлення про всіх українських письменників виносить пересічний учень із середньостатистичної школи. Ми не вміємо хвалитися своїм. Школярам треба показати, що Франко – це приклад успіху. Це людина, яка вийшла з соціальних низів, дуже рано осиротіла, і без протекції, а лише своїми силами та інтелектом здобула стипендію в університеті, заробила літературне ім’я, не боячись іти проти течії», – у цих словах Богдана Тихолоза є і діагноз, і рецепт лікування великої вади українців, яка переростає в комплекс їх меншовартості.
Нам потрібні історії успіху! Точніше нам необхідно навчитися їх правильно подавати, адже цих історій у нас більш, ніж достатньо. Починати треба якраз зі школи. Є винятки, проте більшість вчителів не зовсім правильно відкривають для учнів образи великих українців – письменників і поетів, полководців і політиків, науковців і музикантів… Той же Франко – це унікальна надлюдина, життєвим шляхом, феноменальним творчим доробком, фундаментальними ідеями якого неможливо не захоплюватися. Дітям, школярам, студентам та усім загалом українцям потрібна візія Франка-кумира, а не страждальця. Сьогодні важливо врешті-решт навчитися хвалитися світочами своєї історії.
Також необхідно поширювати історії успіхів сучасників. Цим уже займаються, зокрема, такі проекти, як «The Ukrainians», але чим більше буде таких ініціатив, тим краще. Це мають бути як історії великих всеукраїнських, так і малих локальних успіхів. Головне – змінити хибний суспільний дискурс, довівши, що українець – це не жертва і не бідака. Сформувати образ успішного українця можливо лише за допомого яскравих прикладів, ілюстрацій історій успіху.
Правильно подавати старі та активніше творити нові історії успіху – таким є завдання для нас сьогоднішніх.
Дмитро ПЛАХТА, Львівський національний університет ім. Івана Франка
