Чому радіють російські політтехнологи
Кіно – це найважливішій інструмент впливу на широкі маси. Будь які рейтингові фільми або серіали – це форматування громадської думки та ментальності згідно із закладеними авторами картин установками.
«Новини дають лише фактаж, який ще потрібно самому інтерпретувати, якщо таку інтерпретацію для тебе не зробили заздалегідь», - писав колись відомий експерт з масових комунікацій Георгій Почепцов, та додавав, що як раз кіноіндустрія «може задавати тон всій ситуації - точки відліку, що дозволяють відштовхуватися масовій свідомості, коли воно намагається побудувати власне розуміння ситуації».
За допомогою віртуальних персонажів та ролевих моделей людям передають «правильні» погляди на життя та демонструють, як себе «правильно» вести в той чи іншої ситуації. Таким чином, кіновиробництво, окрім творів культури та мистецтва, виробляє продукцію для політичних технологів та соціальних інженерів – дає їм інструменти для зміни суспільної думки та навіть суспільної поведінки.
Широко відомо про співробітництво Голівуду з владою та силовими відомствами США. Ми наочно бачимо активно просування інтересів Кремля за допомогою кіно- та телефільмів.Ми не дуже слідкуємо за іншими країнами, але експерти стверджують – прикладів повно по всьому світу.
В Україні кінофільми вітчизняного виробництва не мають високих рейтингів та, відповідно, впливу на широкий загал. Але телефільми, серіали, вже можуть розглядатися як продукти масової культури. За допомогою цієї продукції в деякої мірі вже здійснюється форматування громадської думки та керування поведінкою суспільства.
Багато галасу здійнялось навколо серіалу «Не зарікайся» ТРК «Україна». Декому увага до серіалу здалася перебільшеною, але спеціалісти з комунікацій впевнені, що інтерес до цього кіно є адекватним його впливу на суспільство.
«Телесеріал, досить довго утримуючи увагу аудиторії, може створювати і утримувати певні смисли, навіть якщо вони до цього суперечили картині світу людини. Це стає як би м'якою моделлю вікна Овертон, в рамках якого здійснюється поступовий перехід від точки заперечення до точки прийняття певного сенсу», - стверджував у свій час Георгій Почепцов.
Іншими словами, телесеріали здатні створювати картину нової реальності та допомагати втілювати її в життя.
Представники телеіндустрії та медіа-експерти не побачили в фільмі нічого крамольного. І з точки зору закону про телебачення, напевно, в цієї «мильної опері» немає порушень. Але патріотично налаштовані громадські активісти та експерти, що є авторитетами в політтехнологіях та соціальної психології (наприклад, Олег Покальчук) оцінили цей продукт однозначно негативно.
Можливо, було б перебільшенням вважати серіал відверто антиукраїнським та стверджувати, що його трансляція є зрадою в повному значенні цього слова. Але той факт, що автори відмовилися від створювання однозначно позитивного образу «тих, хто за Україну» та від однозначно негативного образу «ополченців», є важливим показником того, що ця картина ніяк не є і абсолютно проукраїнською. Очевидно, що завданням фільму була демонстрація «не повністю правих» «обох сторін громадянського конфлікту» та візуалізації твердження про те, що «все неоднозначно». Це і є картина реальності, яку створили та просувають автори серіалу.
Наслідками плутанини маркерів «свій-чужий» є дезорієнтація суспільства. Втрата впевненості стосовно того, хто правий, а хто винуватий, викликає розчарування, втрату довіри та депресію.Загалом транслювання суперечливих посилів мешканцям країни, що перебуває в стані війни, справляє на суспільство демотивуючий,деморалізуючий, а інколи напроти, радикалізуючий ефект.
Можливо, створювачі серіалу дійсно вважають, що вони зняли нейтральний фільм про любов. Але, на жаль, вони помиляються. Серіал або за задумкою справжніх ідеологів фільму, або випадково, став дієвим інструментом просування конкретних політтехнологичних завдань. На радість російським політтехнологам.
