Простолюдин наш, за всієї байдужості до того, що нині перед ним діється, надзвичайно схильний мріяти й часто з нічев'я добуває дивовижні надії: новий доказ юности племені, яке передчуває краще життя попереду.
Пантелеймон Куліш, український письменник і громадський діяч

Літописець гуцульського космосу

21 вересня, 2020 - 12:03

Такі талановиті, пристрасні і різносторонні люди, як Петро Шекерик-Доників –  гуцульський громадський діяч, закоханий у Велику Україну письменник, автор  вже знаменитого (на жаль, у вузьких колах) роману «Дідо Иванчік» завжди мають якусь місію у земному житті.  

Гнат Хоткевич згадував період активності хлопця у гуцульському театрі: «Був молодий, розвинений, багато читав, розумний. Людина, потрібна своєму народові»

Петро Шекерик, кажуть, переважно ходив у гуцульському строєві. Але, думаю, не через надмірну етнографічну перечуленість, а як носій додаткових доведень: «Ми, гуцули , є. Ми –часточка великої України, влита у широке море її субетносів». Він не терпів  насмішок над гуцульським одягом. Ба більше! –ще і сам міг добряче понасміхатися над недоброзичливцями, будь-то деякі поляки,  росіяни чи малороси…

Час його смерті невідомий, тому нема прив’язаності до чорної календарної дати, яка існує, але  незрима, ніким не  оплакана.

Петро Шекерик-Доників рано одружився. Маючи природній розум, самоосвітою здобув  важливу систему знань. Адже, ніде правди подіти, серед тогочасних гуцулів було безлік неписьменних або малоосвічених. А холодні виклики і протяги 20 століття потребували гнучкого і  освіченого розуму, що  часто збільшував шанси на виживання (хоча далеко не завжди…)

Був ґаздою і  громадським діячем, війтом у селі Жаб’є (зараз районний центр Верховина), політиком та етнографом,  солдатом і послом до польського сейму, українцем-просвітянином і гуцульським  мольфаром слів. Написав більше ста оповідань про опришків.

Ще хлопцем  завдяки етнографу Луці Гарматію Петро знайомиться із Іваном Франком, Гнатом Хоткевичем,  Михайлом Коцюбинським. Останньому  він допомагає над етнографічними сценами «Тіні забутих предків», підправляючи неточності. Лише радянська влада, хапливо зорієнтувавшись після 1939 року, заарештовує п’ятдесятирічного чоловіка, дата смерті якого невідома і понині…

У  романі  патріот своєї малої і великої Батьківшини  Шекерик-Доників зобразив безконечний гуцульський життєвий космос, що поволі, але безупинно, починає зникати, приваблюючи і зачаровуючи своїм лагідним містичним світлом, ніби затонула Атлантида…

У романі тісно сплетений християнський та язичницький світ, «старовіцький» культ Сонця, реалізм та алегорії, містика і побут .Також у «Дідові Иванчіку» є три сюжетні лінії, які доповнюють одна одну. Звісно, існує проблема із мовою роману, бо він написаний настільки «старовіцькою» говіркою гуцулів, що навіть вони  зараз розуміють далеко не  всі слова і сенси…   Тому не зашкодить і переклад цього роману на сучасну українську літературну мову.

Його перша дружина передчасно померла. Друга- Параска Гапчук –після того, як її чоловік помер, замордований допитами чи  пропав без вісти у нетрях «несходимої Сибірі», закопала рукопис його роману-до кращих часів!-  на 60 років у бідоні.

І земля прийняла його –рукопис не перетлів. У 1999 року, коли століття добігало кінця, дочка Параски від другого чоловіка таки передала цей рукопис у гуцульське видавництво у Верховині, де він вийшов аж у 2007-ому році, будучи спершу локальною літературною подією. А потім колесо перевидань закрутилося   доволі швидким темпом.

Великий міф і велика правда про гуцулів дочекалися свого воскресіння із земного полону. Рукописи не тліють? Багато знавців історії  гуцулів і просто «гуцулофілів» вважають цей роман  наразі найкращою книжкою про цей субетнос.

Петро Шекерик-Доників завершив свого «Діда Іванчіка» за три тижні до арешту.  До речі, Леся Українка теж написала «Лісову пісню» незадовго перед смертю. Іван Франко написав «Мойсея» перед своїми страшними  останніми десятьма роками життя..

Якщо вважати гуцульське життя, вірування і звичаї не лише етнографічними химериками, тоді роман «Дідо Иванчик» сягає, через значимість і художність зафіксованого, врівень із славетними творами української літератури. Роман було завершено на день народження автора -20 квітня 1940 року.  

Дід Иванчік помер:

Питаютси усі люде:

Де Иванчік дівси?

Йиму в Річці на цвинтари

Гріб зазеленівси.

Не проминуло і місяця, як Петра Шекерика-Дониківа та його сина (йому пізніше вдалося –дорогою ціною! -  врятуватися) арештували. Невідомо, чи колись дізнаємося достеменно час і місце смерті Петра Шекерика-Дониківа, засланого до Росії. Але я впевнений , що навіть з останнім віддихом цей письменник, воїн за соборну Україну і оберігач гуцульської «старовітчини» не відступив, не імітував, не  зламався.

 Його лагідне серце було викуване із надміцної криці. 

Новини партнерів