Мова - це спосіб народження думок: коли “нема мови”, людині просто-напросто “нема чим думати”.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса, філософиня

На дурні питання не відповідаємо

24 листопада, 2016 - 10:49

У продажі знову з’явилися жуйки «Love is…». А то не бачила їх уже кілька років. Їхні вкладиші – персональний порадник, утішитель і оракул із 1993 року. «Розумна людина може відкрити всі таємниці світу, прочитавши уважно обгортку від жувальної гумки», – говорив один із персонажів комікс-світу Супермена. Щоправда, це був Лекс Лютер, головний тамтешній злодій. 

Вкладиші до жуйок з’явилися десь у 1930-і, були рекламним ходом і призначалися для колекціонування. Комікси і смішні-повчальні сценки на вкладишах почали малювати десь у 1950-х.  «Love is…» – не з топових, до речі. Вони – «прикладна» адаптація відомого щоденного коміксу Біла Еспрі за ідеєю Кім Гроув про традиційні сімейні цінності. Була навіть чутка: Еспрі не знає, що турецький продуцент використовує його позитивно програмовані малюнки як додаток до харчового виробу. Примітивний, дещо схематичний рисунок – він і вона – плюс повчальний надпис відповідного пізнавального рівню: «Любов – це… лоскотати її, і чути її чарівливий сміх; коли він робить тебе щасливою; коли ти йому гарна навіть ненафарбована; порахувати до десяти замість сварки; змайструвати в саду годівницю для птахів». Фото спортивних зірок, голлівудських красунь, гоночних авто і ці сентенції – то все досі є об’єктами колекціонування. Легкотравна форма засвоєння чужих досягнень. 

 Щодо форми, то тут питань у мене мало. Маю глибоке і безпідставне переконання: якщо щось надається до пародії, то це щось добре зробили. От в Україні на початку 2000-х вийшла книжечка «Фемінізм is…» (Тамара Злобіна змайструвала). Стилістику Еспрі використовували, щоб познайомитися з новонародженим тоді у нас фемінізмом. Ну, не страшний він! Бо «фемінізм – це… вирішувати, коли стати матір’ю; допомагати, якщо що; носити зручне взуття». І ті самі усміхнені персонажі. Щоправда, я не знаю прикладів, щоб хтось на книжці Злобіної ворожив. А от щодо вкладишів «Love is…», кілька моїх приятельок таке роблять регулярно. Ок, я теж – уже ж зізналася.    

Печиво з передбаченням. Корисні поради на стіках із цукром. Чеки з прогнозом на день («Сільпо», не на правах реклами, знайте). У Львові є кнайпа, де до кави додають папірці з віршами – їх теж читають як прогнози і поради. Сама так роблю кожного разу, коли буваю у відкритому місті. Хоча це треба вміти, до хороших віршів додавати погану каву. Але папірчики з віршами важливіші. Бо і та «Love is…» – теж не найкращий продукт сама по собі. А я ще, наприклад, питаюся порад і натхнення у Гугля. Озвучую якісь потужні екзистенційні проблеми типу «Він мені напише?», «Вони мені за роботу заплатять?», «Коли це все закінчиться?»  – і уважно читаю посилання. Гугль, мабуть, я уже дістала: останнього разу кинув мені лінк на якийсь болгарський форум зі слоганом «На дурні питання не відповідаємо, на розумні  не маємо відповідей».

Швидке збагачення чужою мудрістю. Відривні календарі; там на звороті завжди щось душевне і умне писали, пам’ятаєте? Збірники афоризмів. Картинки в інеті з «цитатами з великих», більшість із яких ті банальності не говорили... Хтось має володіти істинним знанням. У когось це істинне знання завжди можна підхопити. Передбачувати – природна потреба людини: без наслідків, бодай уявних, ми не визнаємо причин. Так наш мозок працює.

Заданою істиною володіють насправді тільки два режими висловлювання – притча і анекдот. Тобто відповідно до жанру зсередини притчі й анекдоту до нас говорить людина, яка все про все наперед знає і зараз нам про це швиденько розкаже. А хто любить тих, які все про все знають? Правильно, ніхто. Тому треба розказати так, щоб а) ми повірили в ту правду, б) не відчули себе обманутими при цьому і в) не переживали, що самі не такі кмітливі. Бо хіба можуть бути розумнішими за нас дві дебільні усміхнені мультяшки? Отже, нам треба делікатно на те істинне вроджене знання, котрого у нас самих немає, натякнути. І розважити по ходу – для утішання і для втіхи. (Так, я насправді зараз намагаюся визначитися з жанровою компетенцією вкладишів до жуйки).

Людина потрапляє у незвичну ситуацію, де робить правильний зрештою вибір на користь самого ординарного рішення, виходячи з якихось своїх, нам невідомих, попередніх знань. Це анекдот. Людина в тривіальній ситуації робить нетиповий вибір, порушуючи якісь всім відомі (і їй зокрема) правила – і виявляється правою. Це притча. Вкладишним швидкомудростям доводиться балансувати між цими двома полюсами: типової поведінки у нетиповій ситуації і навпаки. Головне: вийти з цього всього переможцем. Точніше – бути переможцем ізсампочатку. Любов – це разом майструвати шпаківні. Що ж тут складного?

Ясно що ніхто всерйоз ті поради і передбачення не сприймає. Ясно що це все дуже серйозно. Коли ми говоримо про свободу вибору і свободу той вибір не робити, ми завжди серйозні. Позаяк йдеться не про те, щоб уникнути відповідальності за свої рішення. А про те, щоб скасувати/підтвердити саму потребу вирішувати. От і шукаємо таємничих знаків у купі мотлоху.

«Скажи мені, скажи, ну скажи, – напосідаю на приятельку, – нащо ти щоранку купуєш ту Love is? Ти ж навіть жуйку не жуєш. Що ти хочеш, щоб тобі там написали? Що тобі треба почути?». «Дай мені спокій, – каже, – я занята жінка, і не маю часу на дурні питання». А що я хотіла почути?

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments