Українські мечі перекуються на рала тільки тоді, коли гасло — Незалежна Держава Українська — перетвориться в дійсність і забезпечить отому ралові можливість зужиткувати рідну плодючу землю з її незчисленними багатствами…
Симон Петлюра, український державний і політичний діяч, голова Директорії УНР

Не був боягузом

8 травня, 2020 - 09:33

Польський письменник Чеслав Страшевич. Думаю, чимало з вас уперше чують це ім’я. Та це не означає, що ви мало знаєте про польку культуру – просто про Чеслава Страшевича мало знають навіть на його батьківщині, у Польщі. Його творчість не вивчається в шкільній програмі з літератури, та й далеко не всі студенти польської філології зможуть розказати вам більше про цього літератора. Цей еміграційний письменник належить до тих, кого ще знають за прізвищем, але майже не читають.

Це дивно, бо серед інших польських літераторів у вимушеній еміграції – Чеслава Мілоша, Вітольда Ґомбровича – либонь, найкращі стартові позиції мав саме Чеслав Страшевич, справжня зірка літературної сцени 30-х років. Та й уже після війни книжку Страшевича «Туристи з лелечих гнізд» цінували й хвалили значно більше за культовий нині «Трансатлантик» Ґомбровича.

Саме з трансатлантичного лайнера, який вирушив з польських берегів за якийсь місяць до гітлерівської агресії на Польщу, більшість критиків розпочинає розповідь про Чеслава Страшевича. Річ у тім, що всього за місяць до початку Другої світової війни Єжи Ґєдройць організував для двох – уже знаних, але ще неоперених – літераторів подорож новеньким лайнером «Хоробрий» до берегів Латинської Америки. Літератори мали за завдання описати свою мандрівку – й таким чином розрекламувати саму ідею такого подорожування, заохотити майбутніх клієнтів придбати квитки. Тоді ще ніхто не знав, що всього за кілька тижнів світ зміниться – і розкішний трансатлантичний лайнер «Хоробрий» вже ніколи не повернеться до польських берегів.

Власне, саме з цього моменту – покидання рідного берега – Ґомбрович і розпочинає свій «Трансатлантик»: «Двадцять першого серпня 1939 року прибув я на кораблі «Хоробрий» до Буенос-Айреса. Плавба із Ґдині до Буенос-Айреса надзвичайно приємна… така, що мені навіть не надто хотілося сходити на берег, бо впродовж двадцяти днів людина між небом і водою, від усього відлучена, в повітрі скупана, у хвилі розчинена і вітром обвіяна. Зі мною Чеслав Страшевич, мій супутник, каюту ділив, бо нас обох як, прости Господи, літераторів ледь оперених, запросили в цю першу подорож нового корабля» (в українському перекладі Андрія Бондаря книжка побачила світ 2015 року у «Видавництві Старого Лева»).

Так склалося, що для більшості Чеслав Страшевич так і залишився лише супутником по каюті Вітольда Ґобмбровича, і досі перебуває в тіні автора «Фердидурке» й «Трансатлантика». На це є багато причин, серед яких і скромність автора, і хвороба, що не дала прожити довго й реалізувати все задумане, але передусім війна, на яку він пішов добровольцем. Поки Ґомбрович писав свої геніальні безсмертні твори, Страшевич вирушив воювати за Польщу.

Як пізніше він сам написав в есеї «Пера в окропі, або Нами керує страх», в якому проаналізував три можливі лінії поведінки польського літератора перед загрозою війни (на прикладі Ґомбровича, Мілоша й себе), «Мати мого страху казала: єдиний мій! Війни лякайся і смерті бійся – але ще більше лякайся й сильніше бійся аури боягузтва й докорів сумління, бо згідно з правічним польським правом – кожен за життя вартий стільки, скільки з нього пожитку для вітчизни. М’язи твої й військовий ранґ тепер вартують більше за твій прекрасний талант і мозок. Прибудь! Стань у стрій! Будь як усі. Коли гармати грають – мовкнуть музи. Не станеш, не прибудеш – то я кожну годину твого життя претензіями отрую. Стань, кажу тобі, зберися докупи, прибудь!».

Страшевич міг спокійно пересидіти війну за океаном, пишучи книжки і патріотичні відозви до свого народу. Але не зробив цього, бо не був боягузом. У наступних публікаціях я детальніше розповім про його долю і найвідоміші книжки.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ