Олександр Розенбаум: лихо без розуму
Кілька днів тому сталася сенсація. Знаний російський бард Олександр Розенбаум в інтерв’ю «Аргументам і фактам» засудив радянську окупацію країн Балтії і закликав покаятися перед народами цих країн. «Конечно, мы оккупанты Эстонии, Латвии и Литвы. Время было такое. И так сложилось. Но нужно извиниться и покаяться. Сила человека в умении попросить прощения. Ничего в этом страшного нет. Государственные люди набедокурили в прошлом веке, давайте на государственном уровне закроем этот вопрос и извинимся. Мы же по-настоящему не покаялись даже перед самими собой… Давайте извинимся и начнем все с ноля при этих границах».
Разом із тим Розенбаум різко висловився на адресу України. «Сегодня не быть в [українському – С.Г.] черном списке приличному человеку просто неприлично. Дорогие друзья, после Нюрнбергского трибунала называть улицы и проспекты именами Бандеры и Шухевича – это преступление. Для любой приличной и разумной страны это просто позор».
Читаєш і дивуєшся: невже ж офіційна російська культура така велика і могутня, що взяла у свій полон і спаплюжила таку колись розумну людину? Я був на кількагодинній зустрічі з Розенбаумом на приватній київській квартирі ще у першій половині 1980-х, і тоді він не мав, здавалося, жодної точки дотику до офіційної культури. А тепер популярний бард повторює шаблони сталінської пропаганди і безапеляційно вирішує, що є злочин, що є пристойність і що є ганьба.
Передусім, невже Нюрнберзький трибунал виніс якісь вердикти щодо Бандери й Шухевича? Що, там розглядалися їхні власні вчинки чи дії очолюваних ними структур – ОУН (р) та УПА? Ні. Щоправда, радянська сторона в особі судді Йони Никитченка й обвинувача Романа Руденка (на чиїх руках кров десятків тисяч жертв сталінського терору) зробила спробу зробити діяльність українських націоналістів предметом розгляду, але це не було підтримано іншими організаторами трибуналу, бо надто вже непереконливими виявилися радянські аргументи. Скажімо, представлений радянською стороною полковник розвідки Ервін Штольце наголосив: «У період відступу німецьких військ з України… особисто Канарисом була дана вказівка про продовження боротьби, проведення терору, диверсій, шпигунства. Спеціально для керівництва націоналістичним рухом залишалися офіційні співробітники, офіцери, агентура. Були надані вказівки про створення складів зброї, продовольства тощо… Зв’язок між фашистами і націоналістами покладався на абверкоманду 202». Але ж це не що інше, як повна туфта, сфабрикована чекістами! Не міг німецький офіцер вимовити: «Зв’язок між фашистами і націоналістами…» Він би говорив про зв’язок між Вермахтом та українськими націоналістами чи якось в цьому роді. А на додачу тільки в СРСР називали німецьких нацистів «фашистами». Ба більше: адмірал Канарис 11 лютого 1944 року за наказом Гітлера був усунутий з посади керівника Абверу і фактично посаджений під домашній арешт. Тоді точилася Корсунь-Шевченківська битва, тобто німецькі війська подекуди ще стояли на Дніпрі і зовсім не готувалися відступати ані з центральної та південної, ані з західної України. Тож ніяких «вказівок Канариса» не було.
Утім, тут є нюанс. У стос трофейних німецьких документів, які подав СРСР для засвідчення злочинів нацистів на українській території, дивом потрапив один, у якому йшлося про те, що ОУН Бандери готує повстання в Україні, що саме націоналісти становлять найбільшу загрозу для німецького панування і що членів ОУН треба виловлювати і вішати. Цей документ офіційно опублікований у матеріалах Нюрнберзького процесу (у тих томах, що не були перекладені російською мовою), а тому можна стверджувати, що процес зафіксував боротьбу українських націоналістів проти встановлення нацистами «нового порядку» на окупованій території, хоча й не виніс із цього приводу жодного вердикту.
Чи, може, для Розенбаума Бандера та Шухевич є – у найкращих канонах сталінської пропаганди – «українсько-німецькими націоналістами»? Але ж такого націоналізму в принципі бути не могло, бо будь-який націоналіст обстоює інтереси власної нації. Сталін як фахівець із національного питання це чудово знав, проте активно користувався цим терміном з розрахунку на те, що дурні ще й не у таке повірять – і мав рацію…
По-друге, чим завинили перед Розенбаумом Бандера та Шухевич? Перший майже всю радянсько-німецьку війну відсидів у нацистських в’язницях і концтаборах і не керував практичними діями українських націоналістів, другий у 1941-42 роках служив у німецькому війську, проте не в СС чи каральних формуваннях, а у структурах Вермахту. «Зрадником вітчизни» він не був, бо ніколи на мав (навіть формально) радянського громадянства. Натомість із нацистами керована Шухевичем УПА (до речі, він очолив її вже після Волинської трагедії) воювала. Факт цей (крім численних німецьких документів) засвідчує хоча б запис від 24 грудня 1943 року у щоденнику командира партизан генерал-майора Михайла Наумова: «Эта моя третья партизанская зима ставит меня в тупик. Я молю своего бога о том, чтобы немцы до моего прибытия выгнали бы бандеровские банды из Кременецких массивов и вообще из Западной Украины. Тогда было бы легче».
Утім, пітерець Розенбаум міг узяти до рук випущену на початку 2000-х у його місті видавництвом «Нева» книгу історика Олександра Гогуна «Между Гитлером и Сталиным: украинские повстанцы» і прочитати хоча б анотацію до неї, якщо не все ґрунтовне дослідження: «Словосочетание “украинские националисты” в советское время автоматически означало пособников гитлеровцев и врагов украинского народа. Никто из руководителей страны не хотел признавать того факта, что националистическое движение на Украине не управлялось из Берлина, а имело свою идеологию и свои интересы. На самом деле фанатизм украинских националистов схлестнулся в смертельной схватке с безжалостными тоталитарными машинами как гитлеровского рейха, так и сталинской империи».
По-третє, візьмімо такий дражливий (але і точний) ідеологічний показник, як антисемітизм. Вже у березні 1942 року, згідно з німецьким рапортом, «…У Житомирі, Кременчуку і Сталіному було заарештовано кілька послідовників Бандери за те, що намагалися схилити населення до ідеї незалежності України. Тоді ж було встановлено, що група Бандери постачала своїх членів та євреїв, які працювали на цей рух, фальшивими паспортами». З постанням УПА в її лавах з'являються євреї-лікарі, санітари, чоботарі, обозники, а потім – і розвідники, рядові стрільці та бойові командири. У лісах під охороною УПА з'являються єврейські табори. В одному з таких таборів біля Пориць, на Волині, перебувало 100 євреїв, а в іншому, в Кудрунках, – близько 400 людей. Є дані про напади боївок УПА на охоронців гетто і звільнення ними кількох сотень євреїв. Один із євреїв-лікарів на псевдо «Кум», чиє прізвище так і залишилося невідомим, героїчно загинув у бою проти військ МҐБ, захищаючи свій шпиталь; він посмертно нагороджений Срібним хрестом за заслуги. Нарешті, відомо чимало нацистських листівок, які стверджували у притаманному їм стилі: «ОУН – зброя жидівського більшовизму».
Чи, може, Розенбауму не до вподоби цілі українського національного руху, зафіксовані на ІІІ Великому зборі українських націоналістів улітку 1943 року й проведеному під керівництвом Романа Шухевича? А там ідеться про неприйняття будь-яких форм тоталітаризму, про політичний плюралізм, про конкретні речі, за які бореться ОУН, - «за індивідуальне та колективне користування землею, в залежності від волі селян», «за вільну працю, вільний вибір професії, вільний вибір місця праці», «за свободу профспілок», «за вільний доступ до всіх наукових і культурних надбань людства», «за свободу друку, слова, думки, переконань, віри й світогляду. Проти офіційного накидання суспільності світоглядних доктрин і догм», «за повне право національних меншостей плекати свою власну по формі й по змісту національну культуру», «за рівність всіх громадян України, незалежно від їх національности, в державних та громадських правах та обов’язках, за рівне право на працю, заробіток і відпочинок»… Справді, підривний документ…
Іншими словами, бард Розенбаум зарекомендував себе в інтерв’ю як вірний сталінець і російський імперський шовініст. Схоже, для нього (не того, яким він був понад три десятиліття тому, а нинішнього) саме слово «Україна» вже є негативним подразником: не було, немає і бути не може!
…Невдовзі, втім, з’ясувалося, що вкрай погана не лише Україна, а й держави Балтії, і покаятися Розенбаум закликав не за радянську окупацію цих держав, а за… Мюнхенську угоду 1938 року між Німеччиною, Італією, Британією та Францією про поділ Чехословаччини, що ніяких окупантів немає, що клятий блок НАТО розгортає бази у Балтії і це страшна річ – і так далі, і таке інше. Втім, судіть самі: «Они не выдрали из контекста, я действительно так сказал. Но я сказал о Мюнхене, а не о сегодняшних русскоязычных людях, которые здесь живут и которые оказались волею судеб здесь! Это же понятно… Я хочу, чтобы люди примирились, а для этого нужно делать с двух сторон движение. И с одной, и с другой. При наличии того, что нужно признать, что да, были у нас времена в Мюнхене в тридцатых годах прошлого века, ну давайте же мы все забудем! Но для того, чтобы забыть это, должна к этому потянуться и Россия, и должны потянутся эти страны Балтии, которые не дают паспорта граждан людям. Вообще это полный беспредел и так далее… Это беспредел страшнейший, и базы [НАТО – С.Г., и все прочее».
Справді, страшна річ офіційна російська культура, яка перетворює включених у неї колись розумних людей на шовіністичних невігласів…
