Під зіркою Лукаша
В українській культурі чомусь не прийнято належну шану віддавати перекладачам, їм відведена ледь не технічна роль, хоча саме завдяки товмачам у складні для України часи розвивалася, шліфувалася наша мова. Сам факт перекладу на українську шедеврів світової літератури означав знищення стереотипу про те, що наша мова годиться лише для жартів і пісень під чарку.
Тому конгеніальні переклади «Фауста», «Декамерона» й «Дон Кіхота» стали не просто виданими книжками, а символами повнокровності української мови. Парадоксом є те, що ці переклади з різних мов (як і ще з десятка інших) виконані однією людиною – Миколою Лукашем. Нещодавно про цю феноменальну людину й видатного перекладача у видавництві «Дух і Літера» вийшла біографічна книжка Богдана Жолдака «Під зіркою Лукаша».
У дитинстві Лукаш довго не міг почати говорити, аж поки не втік із циганським табором у мандри. Коли повернувся додому – балакав своєю першою мовою, ромською. Після війни його покликали перекладати судовий процес над мадярським вояком, він попросив відтермінування – і за місяць вивчив мадярську, одну з найскладніших мов у світі.
Блискуче знав кілька десятків мов, але найкраще володів українською – і завдяки цьому маємо неперевершені переклади Ґьоте, Бокаччо, Лорки, Флобера, Родарі, Шекспіра, Верлена, Шиллера, Мадача, Тувіма, Чописа, Керолла, Барнза, Аполінера, Сервантеса та багатьох інших класиків світової літератури. Микола Лукаш перекладав із такої кількості і з настільки різних мов, що його по праву можна назвати людиною Відродження.
Богдан Жолдак мав щастя познайомитися з Миколою Лукашем ще в дитинстві – і до певної міри він сам виріс «під зіркою Лукаша». Можливо, саме тому книжка в нього вийшла теплою й простою, без зайвого пафосу; вона однаково добре представляє Лукаша і як людину в буденному житті, і як професіонала-перекладача.
Складена з особистих спогадів, а також зі щоденникових записів батьків автора (Єва Нарубіна й Олесь Жолдак дружили з перекладачем), доповнена цікавезним аналізом Лукашевого перекладу «Балу в опері» Тувіма і присмачена збірочкою анекдотів, бувальщин і небилиць про геніального перекладача. Часом, щоправда, складається враження, що це книжка більше про батьків Богдана Жолдака, та це аж ніяк не мінус, бо завдяки цим відступам створюється панорамніше враження про епоху, в яку жили ці люди, про час і умови, в яких ставав на ноги Микола Лукаш.
Зрештою, завдяки цьому книжку «Під зіркою Лукаша» можна порадити не лише фахово зацікавленим читачам (філологам, викладачам, перекладачам, студентам), а й широкій публіці. Бо її просто цікаво читати – як історію життя видатної людини, яка в побуті часом була безпорадною чи кумедною, якій довелося пережити страшні часи репресій і зберегти в цих сутінках гідність (чого варта лише історія, коли Лукаш написав листа до влади з проханням посадити його у в’язницю замість Івана Дзюби!), яка за роботою так і не зуміла дати лад своєму особистому життю, якій за потреби вдавалося поєднувати вишукану стилістику й добірну лайку.
А для перекладацького цеху (та й української культури загалом) ця книжка важлива ще й тим, що привертає увагу до постаті й роботи перекладача – мурахи-трудівника, ім’я якого майже ніколи не потрапляє на палітурку, несправедливо залишаючись у тіні. Адже геніально перекласти геніальний твір може лише така ж геніальна людина.
Як Микола Лукаш.
