В Європі на генетичному рівні виникає спонтанна любов до народу, що повстав на захист своєї свободи.
Оксана Пахльовська, українська письменниця, культуролог, професор Римського університету «Ла Сап'єнца», доктор філологічних наук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка

Піраміда Енвера Ходжі

27 вересня, 2019 - 10:07

Албанець у п’ятницю йде в мечеть, але в неділю про всяк випадок зазирає в церкву або костел, – каже тамтешнє народне прислів’я. Нам зазвичай албанці уявляються мусульманами. Але це не зовсім так. Я б навіть наважився припустити, що релігія для албанців не має першорядного значення і вже точно не є наріжним каменем ідентичності. Принаймні однієї визначальної для народу релігіїв Албанії немає.

Більшість тут справді становлять мусульмани (понад 60%), але також багато християн (в сумі понад 30%) та атеїстів. Серед мусульман переважають суніти, далі йдуть бекташі – члени суфійського ордену, що тяжіє до шиїзму, але запозичив багато рис та обрядів у християнства. Варто додати, що мусульманство в Албанії (як і скрізь на Балканах) – переважно не фанатичне, місцеві мусульмани залюбки вживають алкоголь, можуть їсти свинину і не дуже строго дотримуються посту під час Рамадану. Серед християн більшість становлять католики, на другому місці – православні, також є греко-католики та протестанти.

Християнство прийшло в Албанію дуже рано, ще в часи Римської імперії. Пізніше ближчий до Константинополя південь країни опинився переважно під впливом православ’я, а північ – католицизму. Але християнство в Албанії, особливо в гірських поселеннях, співіснувало й перепліталося з народними віруваннями, древнім поганством, воно ніколи не було тут надто сильним.

Тож коли прийшли османи, їм не склало труднощів розпочати ісламізацію. І багато албанців – перш за все з практичних міркувань, але й через те, що їхня віра в християнського Бога не була глибокою – присягнули на вірність Аллаху. Що не завадило цьому народу дати світові один із символів сучасного католицизму – Мати Терезу, яка була хоч і народженою в Скоп’є, але албанкою.

Є в албанській столиці Тірані надзвичайно цікава будівля – мавзолей комуністичного диктатора Енвера Ходжі. Тобто не сам мавзолей, бо це скромна бетонно-скляна пірамідка, а ставлення до нього албанців. Коли помер Ходжа, люди ненавиділи його – за ізоляцію, репресії й бідність, що межувала з голодом. Тому після падіння комунізму його мавзолей перетворився на смітник і туалет у центрі міста. Він досі десь так і виглядає – з розбитими шибками й обписаний ґрафіті. Навколо збираються безхатьки, підлітки, які тут ховаються з першими сигаретами, й пияки. Це місце також облюбували бездомні пси, яких в Албанії безліч.

В історії цієї піраміди можна розгледіти символічне значення. Отож після смерті Ходжі родина диктатора і партійна верхівка хотіли поховати його в мавзолеї, але мавзолей ще треба було збудувати, тож ідею відклали в часі. Крім того, албанські народні вірування змушували пересічних людей украй вороже ставитися до муміфікації: непохований труп лютого диктатора (як він пасує столиці з назвою Тірана!) перетворювався в масовій свідомості на образ безсмертного вампіра. Щоб уникнути таких асоціацій, партія пишно і з почестями таки поховала свого кривавого лідера в землю, на елітному кладовищі.

Але мавзолей також збудували і відкрили через три роки – щоправда, без тіла Ходжі, а просто як музей. Фейковий  мавзолей і середньовічні забобони, як і бажання все це хитро поєднати, досить красномовно ілюструють менталітет албанців. О Албаніє!

Новини партнерів