Понт із перчинкою
Одна мила художниця зізналася, що багато її пейзажів написано з підвіконь квартир чисельних європейських друзів. Це споглядання буває рівносильне емоціям від неспішної пішої прогулянки чудовими вулицями, насолоді в театрі — все пробую немовби на смак. Якщо відчуваю — смачно, як буває, перекинешся з людиною одним-двома словами й одразу розумієш — ми на одній хвилі, і ти вже не можеш вислизнути з цих обіймів, поки не спробуєш відновити мить, примірявши її на себе, так і тут. Кваплюся помістити враження в найпотрібніший записничок. Ось він — необхідний вузлик на пам’ять. Замальовки митей залишаються надовго і допомагають тихо святкувати моє життя на землі найбарвистішим, радіснішим, плотським та інтенсивним з усіх, як я розумію, можливих способів. Адже головний естімейт (очікувана виручка) — це саме життя, яке нас постійно розігрує: якщо по-доброму, то допомагає вигнати кислятину з повсякденності, якщо ж зло і жорстко, то це вже називається якось інакше. Вже точно не розіграш і не понт.
• Стежачи за сюжетною канвою хвацької комедії в Молодому театрі «Потрібні брехуни», дивуючись, як герої натхненно брешуть (втім, за умовами контракту і, значить, за гроші), азартно, куражно, упиваючись своєю винахідливістю, ловиш себе на думці, що й тобі частенько напівбрешуть і ти навіщось (на щастя, ненадовго) реагуєш на перебільшені компліменти. Ось і замовникові хороводу брехні в п’єсі, як би він це не приховував, треба, аби його любили (нехай по сюжету начебто), щоб про нього піклувалися (начебто), аби хтось його називав тато (начебто). Можна, щоправда, і заграватися, як і сталося з усіма персонажами, і тоді проблисне щось справжнє, тихе, важливе і найголовніше. І зала це почує. Адже обманюючи за контрактом, вони прив’язуються, ображаються і закохуються серйозно.
«Обманщики будуть завжди. У наших силах лише зменшити їхню кількість. І лише своїм прикладом», — так думає режисер-постановник Стас Жирков. Зала, схоже, згодна.
• «Брехня вже давно замінила повітря. І страждати з цього приводу так само безглуздо, як пригнічуватися з приводу зникнення пітекантропів», — це думка виконавця однієї з головних ролей в п’єсі, заслуженого артиста України Олексія Вертинського. Зала погодилась, думаю, прислухалась.
«Якщо брехня впливає позитивно — це прогрес. Адже інколи правда вбиває людей. Брехуни потрібні. Брехуни, які приносять добро». Думка народної артистки України Тамари Яценко зігріла.
• У цю п’єсу можна додавати і додавати своїх знайомих і персонажів, яких зустрів випадково, адже комічне і сумне — суть багатьох ситуацій, які зустрічаються і запам’ятовуються. Думаю, була б доречною одна моя незнайомка — віденська старенька, яка кудись цілеспрямовано квапиться, і це попри явну кульгавість. Відзначила — квапилася в казино, де в середу був жіночий день. Швидше за все вона увесь тиждень чекає заповітного дня, копить сили — адже азартна ніч в такому віці вимагає підготовки. Коли ж настає довгождана мить, всі хвороби затихають — старенька йде назустріч спокусі. Потрібна гра, аби завестися, потрібен виграш, аби знову прийти. Не знаю, в якому настрої вона повертається після гри, і ніколи не дізнаюся, але впевнена, що, ділячись враженнями зі своїми подружками, мимоволі прибріхуватиме, аби злегка покрасуватися. Врешті-решт свою пристрасть вона сплатила, а все інше — її бонус, скромна потреба бути для когось цікавою. І їй прощають, думаю, такі наївні і нешкідливі ігри в свою значущість, сприймаючи по-доброму смішну напівправду. Явно виб’ється з канви кумедних театральних вражень зустріч на стриманій і лаконічній виставці з роботами японського фотографа Кадзума Обара «Фукушима. Інший погляд». Одне фото мене особливо вразило, підкресливши непохитність японського народу: у зоні відчуження і, природно, обмеженого доступу. Вже давно вивезені всі жителі. Залишилася якимось дивом незруйнованою ця тиха і спокійна вуличка. Звичайно, абсолютно безлюдна. Так ось — на ній щовечора запалюються вуличні ліхтарі. Так само, як і було завжди. Для кого — адже ніхто не бачить. Навіщо? Та для того, що лише так можна вистояти, адже все обов’язково повернеться, і не можна дозволити собі перервати нитку і підтримати життя своєю вірою необхідно, в цьому і виховання. Тут же почула дивну думку глядачів, які щось обговорюють у залі, і здивувалася — це розіграш, чи, стверджуючи, що наука досі настільки мало обізнана про процес старіння, можливо, це просто наслідки неправильного виховання. Може, вони знають щось невідоме. Було б непогано, якби виховання гідне прижилося назавжди, що само по собі вже велике благо.
• Помигтиш у вищих шарах розумних думок, та побут і турботи обов’язково повернуть на землю, причому найгрубішим чином. Поставивши грамотну пломбу у приватного стоматолога, збираючись швидше втекти, раптом почула від лікаря: «А тепер почистимо кишені. Профілактично це всім потрібно». І назвала суму, від якої тільки-но упроваджена свіженька пломба ледь не вискочила
І ви туди ж — далися вам усім мої кишені і уві сні і наяву. І це вже не розіграш, адже відомо, що гроші — шосте відчуття, без якого перші п’ять не працюють.
• Блискавично вискочивши з лікарського кабінету, кинула на ходу: «До вас уже почистили куди більш вправні та загребущі. Здається, теж профілактично, запевняли».
Зашийте кишені, люди.
