Та й що ж то за народ, коли про свою користь не дбає і очевидній небезпеці не запобігає?
Іван Мазепа, український державний діяч, гетьман Лівобережної України, гетьман Війська Запорізького обох берегів Дніпра

Про коротку пам’ять, таргана й свободу

12 серпня, 2020 - 10:15

Як і всі, я бачив, що відбувається в Білорусі.

Як і всі, в ніч з 9 на 10 серпня на багато годин прилипнув до монітору. Гарячково гортав новини, стрибав від трансляції до трансляції. Не набагато краще було зі сном і вчора.

Серце кров’ю обливалося, коли люди голіруч кидалися на автозаки, на озброєних до зубів тварин у чорному, коли тварини хапали й калічили, калічили і хапали. Радість проймала від того, скільки на вулицях гарних, хоробрих, світлих обличь. Весь час хотілося їм туди крикнути: чому так розрізнено? Чому не в шоломах, без респіраторів? Де щити, палиці, каміння? Де «молотови», врешті-решт?

Утім, кричати й повчати — так само безглуздо, як і очікувати від Лукашенка добровільної відставки. Навіть не безглуздо, а зверхньо. Шлях до свободи завжди один і той же, але рівень складності цього маршруту в кожного свій, і не вина, а біда білорусів, що їм доводиться починати з такого низького старту.  Принаймні — не нам їх винити. Самим би згадати, через що довелося пройти.

Але в помітної частини патріотичної громадськості, схоже, доволі коротка пам’ять. Інакше важко пояснити, чому деякі безумовно любі подруги й друзі цілком серйозно твердять, що нинішній протест у Білорусі — це мало не спецоперація Росії  з метою привести до влади слухняну московську маріонетку.

Тобто двоногий тарган, який загнав 10 мільйонів людей назад у радянське гетто, який створив Союзну Державу Росії та Білорусі, дипломати якого незмінно підтримують Росію на всіх міжнародних голосуваннях, спецслужби якого здають ФСБ українських громадян — не московська маріонетка, а ось його опонент(к)и — саме те, про що мріяв Путін.

За такою логікою, до речі, обидва наші Майдани влаштували американські спецслужби.

Самим-то не смішно?

Хоча кого я питаю.

Зараз, коли я пишу ці рядки, опір триває. Є вже й каски, й шини, й барикади, і коктейлі. Протест абсолютно децентралізований, це дійсно народний рух, торжество горизонтальної самоорганізації. Карателі все більше вимотуються, їхніх сил бракує, в Мінську вони, на відміну від попередньої ночі, вже нікого толком розігнати не можуть. Тиран підняв армію, але й це йому навряд чи допоможе. 

На наших очах народжується нова країна.

І я думаю, що все в нас із нею буде гаразд. Бо диктатор може зрадити. А народ, що повалив диктатора — ні.

Жыве Беларусь!

Газета: 
Новини партнерів