Царство свободи здобувається також сильним примусом над собою.
Михайло Грушевський, український історик, громадський та політичний діяч

Прогулянки садами Апокаліпсису

або Колективні міфи сприйняття загроз у просторі соціальних мереж
28 січня, 2020 - 18:22

Смерть є невід’ємною складовою людської культури, що можна бачити в усьому різноманітті притаманних людству соціокультурних практик — від поховальних церемоній і карнавалів до відьомських історій та фільмів жахів. Зокрема, й тому катастрофи живлять нашу свідомість і збуджують уяву.

Важко пригадати масштабну надзвичайну подію, яка б швидко не продукувала широких апокаліптичних настроїв, потужної хвилі фаталістичних чуток та навали конспірологічних теорій. Все це є цілком нормальним, бо відповідає природі світосприйняття людини, властивостям устрою людських спільнот та особливостям людських комунікацій.

Спостерігати за виникненням, зростанням та поширенням чуток, пліток та конспірологічних теорій, що виникають на тлі чергової кризи чи надзвичайної події, зазвичай цікаво під кутом зору порівняльного аналізу різних спільнот та їхніх реакцій на різні катастрофи. Також інтенсивність розповсюдження певного шталту теорій та упереджень може свідчити про стан і структуру суспільства: рівень фракціоналізації, кластеризації, атомізації, взаємної довіри, довіри до органів влади і вразливість до пропаганди й маніпуляцій.

Варто згадати пізнє радянське суспільство, яке, попри декларовану «найкращу у світі освіту», масово «лікувалося» на телесеансах численних шарлатанів, запоєм читало аматорські передруки низькопробної макулатури про «інопланетні цивілізації», «світову змову», «хілерів» та «екстрасенсів» і «заряджало воду» біля телевізора. Це були яскраві свідчення жахливого стану, в якому перебувало радянське суспільство, стану соціальної та антропологічної катастрофи, яка зрештою і зумовила колапс СРСР.

Власне, тому дивитися на кола, що ніби цеглина на поверхні ставка залишає надзвичайна подія в суспільній свідомості, є цікавим та корисним для соціального науковця.

Потужна епідемія коронавірусу 2019-nCoV у Китаї не стала винятком — ця подія також викликала потужну соціальну реакцію. Кризові антропологи із Social Transformation Group проаналізували ключові реакції — чутки, плітки і конспірологічні теорії, що циркулюють у соціальних мережах, зокрема в китайських Weixin, Weibo, Douyin (Tik Tok) та Meipai.

Користувачі мереж — як громадяни Китаю, так і члени розгалуженої та різноманітної китайської діаспори по всьому світові — намагаються компенсувати скупість офіційних повідомлень про кризу в державних ЗМІ, а тому надолужують брак інформації та колективних емоцій, ділячись власними відеозаписами і коментарями про спалах епідемії.

Попри те, що у відеороликах здебільшого немає інформації про те, де і коли це було знято, вони швидко поширюються не лише китайськими мережами, а й у «Твіттері» та «Фейсбуці». Панічні коментарі та апокаліптичні відео прогнозовано збирають набагато більшу аудиторію, аніж репортажі державних ЗМІ, що сфокусовані на коментарях урядовців та героїзмі медичних працівників.

Намагання офіційних ЗМІ представити різні точки зору та стримано критичні коментарі лише пожвавлюють паніку. Так, зокрема, обережну критику дій деяких чиновників системи охорони здоров’я було сприйнято як «розгубленість уряду», а повідомлення національної комісії з охорони здоров’я про те, що лікування традиційними засобами китайської медицини, наприклад настоянкою кореня вайди в бальзамічному оцті, не допомагає, — як обурливу спробу залишити людей без «дієвих ліків» наодинці з хворобою.

Спроби влади контролювати поширення інформації через цензуру мереж і затримання журналістів та блогерів мають лише тимчасовий ефект, отже, різноманітна інформація — у спектрі від серйозного занепокоєння до панічного страху — поширюється соціальними мережами.

Наразі вже можна говорити про усталення певних тенденцій у поширенні чуток і конспірологічних теорій щодо епідемії. Насамперед слід виокремити певні географічні розподіли.

Найбільш стриманими є мешканці столиці та великих міст, які переважно демонструють відстороненість і впевненість, що ситуація перебуває під повним контролем уряду, небезпеки немає, а всі необхідні заходи або вже вжито, або їх буде вжито найближчим часом.

По мірі віддалення від центрів прийняття рішень довіра людей до спроможності влади контролювати ситуацію, здоров’я, безпеку і взагалі майбутнє людей суттєво зменшується. Страх, невпевненість, розчарування та паніка стають базовими емоціями.

Мешканці особливих територій (Гонконг і Макао) та автономних провінцій (Внутрішньої Монголії, Сіньцзян-Уйгурського, Нінся-Хуейського, Гуансі-Чжуанського й Тибетського) здебільшого закликають покладатися на самоорганізацію, локальну взаємодію, місцеву владу і, в окремих випадках, — на зовнішню допомогу.

Китайці з широкої світової діаспори зазвичай є джерелом та ресурсом для поширення численних чуток, пліток і найнесподіваніших конспірологічних теорій. Саме їхні дописи переважно підтримує і поширює світова спільнота.

Основні чутки і теорії змови, які розповсюджуються в останні два тижні, загалом вкладаються в чотири найпоширеніших типи.

Безперечним лідером чуток є конспірологічна теорія про те, що «коронавірус є штучним винаходом уряду». Вона існує у версіях: «Вірус зроблено в таємних лабораторіях із розробки біологічної зброї, звідки стався його випадковий витік»; «Епідемію хвороби влаштовано урядом у змові із західними корпораціями»; «Цю епідемію було сплановано, а вірус штучно зроблено», — розповідають користувачі в коментарях, — «фармацевтичним корпораціям потрібні гроші, а уряд Китаю влаштував епідемію коронавірусу, ймовірно, для того, щоб заробити гроші на потенційній вакцині».

Трохи менш популярною є інша теорія, тісно пов’язана з попередньою: «Вакцина або ліки від коронавірусу вже розроблені й підготовлені, але уряд не буде ними користуватися»; «Вони мають намір контролювати нас через нашу паніку і нашу смерть»; «Наші долі їх не турбують, лише влада»; «Вони хочуть контролювати слабких, позбавлених волі до спротиву людей, тому ніколи не будуть нас лікувати і захищати», — коментують користувачі.

Передбачувано популярними — і не лише в китайському, а й у глобальному суспільстві, — є партикуляристські версії, що межують з людожерськими: «Місцеві виродки-дикуни жеруть всіляку гидоту, дохнуть самі й тягнуть нас усіх в могилу, треба якнайшвидше і за будь-яку ціну від них відгородитися»; «З цими дикунами не можна мати нічого спільного»; «Дехто ще донедавна був у захваті від китайських технологій, а подивіться на них зараз!»; «Вони вб’ють нас усіх своїми дикунськими звичками»; «Так їм і треба! Чим більше цих дикунів загине, тим легше буде дихати культурним та вільним людям», — пишуть деякі користувачі. Нікого не зупиняє навіть те, що версія про те, що епідемія наслідком місцевих харчових звичок, не знаходить підтвердження.

Утім, факти й міфи належать до різних сфер сприйняття, тому боротися з міфами мовою фактів є практично марною справою.

Політична конспірологія також популярна: «Уряд може застосувати ядерну зброю для припинення епідемії»; «Авторитарний комуністичний уряд не має моральних меж»; «Людське життя не має цінності для комуністів»; «Щоб досягти своїх примарних цілей, вони не зупиняться навіть перед найтяжчим злочином», — наводять свої аргументи коментатори.

При всьому цьому китайська влада поки що демонструє поведінку цілком адекватну загрозі і вживає комплекс заходів, що формально відповідає рівню небезпеки. Неадекватними є саме комунікації — від затримання журналістів до цензурування соціальних мереж,        — що і провокує відповідні соціальні реакції.

Водночас спостережувані соціальні реакції дають змогу зробити кілька обґрунтованих припущень стосовно самого китайського суспільства.

Наприклад, те, що соціальні реакції китайського суспільства не є відокремленими від світу, а є — навіть на рівні викликаних кризою чуток, пліток і конспірологічних теорій   — загальнозрозумілими, вкладаються у глобальний соціально-політичний дискурс, знаходять підтримку, співчуття і поширення в усьому світі, — свідчить про те, що сучасне китайське суспільство є модерновим, прогресивним, міцно й різноманітно вписаним у глобальний культурний контекст і, як наслідок, таким, що підкоряється загальним закономірностям і підпадає під спільні для всіх країн загрози та виклики.

Отже, попри поширені стереотипи й упередження, ми всі — в усьому своєму різноманітті, з усією своєю недовірою, архаїчними забобонами та страхами — живемо у спільному, дуже маленькому світі, виклики і загрози якого ми також маємо долати спільними зусиллями.

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ