Хто знає гріх тільки за словами, той і про порятунок нічого не знає, крім слів.
Вільям Фолкнер - американський письменник, прозаїк, лауреат Нобелівської премії з літератури

Принци на сірих конях

25 серпня, 2016 - 11:26

Прочитала всі «Сутінки». За два дні. І всі «50 відтінків». Ще два дні. Я люблю погані книжки. Подивилася «Мій король». У чотири підходи. Я люблю хороше кіно. Але я не люблю, коли під виглядом шаленого кохання мені нахабно впарюють стокгольмський синдром… Не беруся переоцінювати впливи масліту на читацьку свідомість. А от те, що популярна культура є показником психологічного стану суспільства, беруся твердити.  

Він контролює, що і коли вона їсть. Він наполегливо рекомендує, з ким їй спілкуватися. Він відокремлює її від родини. Лише від нього залежить, коли вони матимуть секс і яким він буде. Зрештою, він – який не потребує сну – спостерігає, як спить вона. Ну, моторошно ж! Все це виглядає, як іформлистівка з родинного насилля, строго по пунктах. Але це піклування і справжня любов, так нам пояснюють у підлітковій вампірській сазі. Аматорки Едварда от-от підростуть і шукатимуть собі своїй Греїв, де все ще очевидніше. Шукатимуть принаймні у поганих книжках… І воно діє. Чому? Бо я-от, наприклад, чую в цих текстах саме голос закоханої жінки, ощасливленої жертви. І мені терміново треба беруші!

Офіційно стокгольмського синдрому немає в реєстрах ментальних розладів. Точно навіть не відомо, як він працює. Хоча про афективну прив’язаність жертви до ката, яка за всіма параметрами скидається на кохання, говорять стало чи не у всіх галузях психології.

Існує клінічний випадок – жінка, долею котрої цей стокгольмський синдром ілюструють. 19-річну Паті Герст викрало ліворадикальне терористичне угрупування. Багата спадкоємиця, студентка Ліги Плюща – її два місяці тримали зв’язаною і замкненою у шафі, били і ґвалтували. Родина погодилася на умови викрадачів. Але ж тут Паті добровільно вступила до тієї злочинної групи. Брала участь в пограбуваннях, перестрілках, була заарештована і засуджена. Згодом випливла інформація, що вона вчинила так під прямою загрозою життя. Її помилували. Паті вийшла заміж за особистого охоронця (була б художня проза, то був би примітивний символізм), народила дітей, живе собі… Вдала ілюстрація існує. А способів визначити і відкоригувати психічний розлад, який офіційно і хворобою-то не вважається – чортма.

Ок. Що таке пристрасть, яка зароджуються у жертви до ката – неясно. Що з тим руйнівним відчуттям робити по життю – незрозуміло. Зате стокгольмський синдром можна прилаштувати до культових творів і віддати на радість трудящим. Чому так сталося? – думаю. Відповіді не маю, тільки підказки якісь.

Підказка номер один. Прямі впливи порнографічної уяви. Порно – з одного боку, найнижчий щабель художньої репрезентації, а з іншого – такий потужний агент впливу на «вищестоящих», що аж завидки беруть. А тут ще: чи не кожне десятиліття декларує свою «альтернативну сексуальність» – як практику, і як ідеологію. Бісексуальність 70-х, групова родина 90-х, бдсм 2000-х. Мода на певні сексуальні практики теж існує і зараз в тренді – хард-порно і мазохістська образність. (Так мені розказували, ага). Ці бдсм-хвилі накочують на культуру, коли людина відчувається у небезпеці і потребує психологічного захисту. Так, він обмежує її соціальне, фізичне і інтелектуальне життя – але ж він її любить. Хотіла б я узріти реакцію читачів «Сутінків», якби там не було гепі-енду. Але ж все добре закінчилося, і всі «чур, в доміку». 

Підказка номер два. Нас примушують бути щасливим, ми воліємо на протидію постраждати. Примус до щастя – це базова концепція суспільства споживання. Ти мусиш бути щасливим і ти будеш щасливим, кажу я тобі, якщо матимеш це і це. Той садист із «Відтінків» принижує свою рабиню, купуючи їй новий ноут і даруючи нову автівку; нестерпно! Кумедно, але не смішно: ідеологія споживання включає в себе елементи, які на позір мають її зруйнувати. Абсорбує без залишку. Контрольований виклик споживанню і є споживанням у чистому вигляді. Хочеш бути щасливим – мусиш мати, не хочеш бути щасливим – так само мусиш мати. Стань тим, що в тобі люблять – done.  

Підказка номер три. Відхилення завжди видовищне. Атракціони є парафією популярної культури; такий очевидно патологічний розклад «кат-жертва» вона обминути не може. 

В 80-х у формулу «рожевого роману» вторгся різновид лавбургеру про зґвалтування. Всякі «полонянки пірата» і «заручники пристрасті». Він чи вона (так, цілком егалітарний розклад) потрапляють у полон, де їх спокушають чи ґвалтують (відрізнити важко) – так починаються романтичні стосунки. Ця тенденція наростала, поки не завершилася скандалом із романом «Оголені почуття». Жінка-жертва групового зґвалтування закохується в того, хто його ініціював, виходить за нього заміж, щоб стати офірою регулярного подружнього насилля. Не питайте мене, звідки я знаю сюжет цього трешу, бо я ж уже зізналася: обожнюю погані книжки. Реакція вибагливіших за мене читачок була вибуховою, оприлюднення подібних творів профільними видавництвами різко скоротилося…

Щоб у 2010-х повернутися різновидом софт-порно про ніжне романтичне кохання, якому супровідне психологічне і фізичне насилля. Наразі красиві картинки; з цим залишається погодитися.

Це ж просто красиві картинки, так?

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments