Пристрасне невизнання
У голови росіян чавунними чушками забиваються три короткі думки
Якщо порівняти висвітлення торішніх «виборів» президента Росії з тією пильною увагою російських ЗМІ до нинішньої виборчої кампанії в Україні, то складається враження, що на ключових постах у російських медіа засіли русофоби, які зневажають Росію й продалися Україні. За кількістю згадок ці дві теми, швидше за все, порівнянні, але за палким інтересом, пристрастями й виплигуванням зі штанів, та що там ходити манівцями — за креативом, за рівнем творчості у висвітленні теми нинішня українська кампанія в російських медіа невимірно перевершує торішню вітчизняну.
У голови росіян чавунними чушками забиваються три короткі думки.
Перша: українські вибори — фейк, тому їхні результати ні в якому разі не можна визнавати.
Друга: після виборів в Україні нічого не зміниться, буде пекло, кошмар, голод і геєна вогненна.
І нарешті, думка третя, вона ж, можливо, головна: нинішній президент України — це або сам Сатана, або його перший заступник на Землі. Його ненавидять усі українці, але все одно він після виборів залишиться президентом, бо всіх обдурить. А тому див. думку номер один, потім номер два й далі по колу.
Головне державне агентство Росії РІА «Новости» на першій шпальті опублікувало як повідомлення про найважливішу подію статтю під назвою: «У мережі висміяли зовнішній вигляд Порошенка». На фото — Президент України в церкві. Піджак, дійсно, морщиться. Великий «успіх» фотографа доповнюється бравими коментарями. Прокремлівський сайт «Рамблер» публікує відео з приватного життя сина Порошенка. Співробітниця «Комсомольської правди» поїхала до Києва, після чого опублікувала на сторінках газети статтю, в якій повідомляється, що всі українці вважають Порошенка — «жлобом», Зеленського — «маріонеткою», а Тимошенко — «бабусею».
У Соловйова проблема. У нього закінчилися лайливі слова для Порошенка й України. Програму «Вечір» від 27.03.2019 Володимир Рудольфович почав з задумливого: «Зараз дивився «Годунова» (це серіал на «Росії-1» — І.Я.) — потужне враження. Дивився на Порошенка (тут Соловйов обвів студію розгубленим поглядом, сподіваючись, що хтось йому підкаже потрібні слова, але всі мовчали) — є в ньому щось жахливе». Розуміючи, що приманка до «Вечора» вийшла млявою, Соловйов додав драматизму: «Народ православний шкода!»
І тут-таки перейшов до конкретики — продемонстрував відео, на якому співробітники ФСБ проводять спецоперацію в окупованому Криму, вдираються до будинків кримських татар, хапають їх і ведуть із заламаними руками. Як свідчення «злочинної» діяльності відважні чекісти виклали якісь папери, зміст яких телеглядач, звичайно, дізнатися не в змозі, але сам факт наявності у кримських татар якихось паперів неспростовно доводить небезпеку цих людей для суспільства.
Це відео Соловйов супроводжував захопленими коментарями: «Зайшли! Знайшли записи! Знайшли телефони незрозумілі! Вийшли!» Побачивши на обличчі «українця за викликом» В’ячеслава Ковтуна скептичну посмішку, яка свідчила що він не поділяє захоплення діяльністю російських чекістів, Соловйов гнівно загорланив: «Ось, дивіться, дивіться! Що тут незрозумілого!» У цей час на екрані показували якісь папери, причому деякі арабською мовою.
Оскільки Ковтун, який, мабуть, слабо володіє арабською, на відміну від глядачів «Росії 1», продовжував упиратися у своєму невизнанні подвигу співробітників ФСБ, Соловйов взявся за нього серйозно. «Ти виступаєш за бійців «Ісламської держави»? Ти захищаєш бійців ІДІЛ?!» — надривався Соловйов. І тут же перейшов до допиту Ковтуна з пристрастю: «Скільки бійців «Ісламської держави» ви затримали? Відповідай конкретно, скільки? Кажи цифру!»
На боязке зауваження Ковтуна, що на відео не показали зброї, вилученої у заарештованих кримських татар, Соловйов відповів черговою істерикою: «А коли з’ясується, що ці (заарештовані кримські татари. — І.Я.) голови відрізували, що ви скажете?»
Соловйова абсолютно не бентежила та обставина, що «ці» кримські татари нікому голови не відрізали, як, утім, і решта представників цього багатостраждального народу за цим заняттям помічені не були. Але це байдуже, оскільки продукт діяльності Соловйова — це не думки, ідеї та поняття, а емоції й почуття. Головним чином почуття ненависті. І безглузде припущення, що кримські татари відрізують голови, у якихось затьмарених настоянкою глоду мізках цілком може породити відповідні почуття.
Уся ця огидна історія — частина переслідування кримськотатарського народу. Цього разу під виглядом боротьби із забороненою в Росії організацією «Хізб ут-Тахрір», яку за рішенням Верховного суду від 14.02.2005 велено називати терористичною.
Мотивом для визнання членів «Хізб ут-Тахрір» терористами Верховний суд визнав: «войовничу пропаганду, що поєднується з нетерпимістю до інших релігій, активне вербування прибічників, цілеспрямоване внесення розколу до суспільства». Ані слова про організацію реальних терактів у рішенні Верховного суду немає. З дуже простої причини. Ніяких терактів «Хізб ут-Тахрір» не організовував. А що стосується войовничої пропаганди, нетерпимості й внесення розколу в суспільство, то на цій підставі слід у першу чергу забороняти російський телевізор, у другу — адміністрацію президента, Держдуму, Раду Федерації і РПЦ.
Спроби пояснити Верховному суду РФ абсурдність заборони за тероризм організації, яка терактами не займається, робили провідні правозахисники й експерти-сходознавці. Марно. Діяльність «Хізб ут-Тахрір» дозволена в усіх країнах Заходу, в США та Європі, крім ФРН. Заборона у ФРН пов’язана з тим, що «тахрірці» у програмі яких є створення Халіфату, на зорі свого існування, в 50-х роках минулого століття, вели активну антиізраїльську пропаганду, яка в якісь моменти переростала в антисемітизм. Тому німці, для яких тема антисемітизму із зрозумілих причин особливо чутлива, про всяк випадок цю організацію заборонили.
Ідея Халіфату мені особисто цілком огидна. Так само, як і ідеї будь-якої теократії або ідеократії. Чи це торжество пролетарської революції, чи життя під владою гундяєвської секти. Але це не привід забороняти РПЦ, КПРФ або «Хізб ут-Тахрір».
Для путінського режиму переслідування кримських татар, яким світять великі терміни за зв’язки з «терористами», є лише приводом залякати найактивнішу частину народу, який ніколи не змириться з російською окупацією Криму. Але будь-які дії Кремля — чи це залякування жителів Криму, чи невизнання виборів в Україні, паплюження українських політиків і громадян України в телевізорі, — призводять до одного результату: Україна дедалі зміцнюється в головній ідеї, яка тимчасово стала національною, — чим далі від Росії з політичного, культурного й економічного погляду, тим краще. Путін не зміг вигадати національну ідею для Росії, але може пишатися тим, що у формуванні національної ідеї України є щонайменше співавтором.
