Найніжніші рослини прокладають собі шлях через найжорсткішу землю, через тріщини скель. Так і доброта. Який клин, який молот, який таран може зрівнятися з силою доброї, щирого людини! Ніщо не може протистояти йому.
Генрі Девід Торо, американський письменник, мислитель, натураліст, громадський діяч

Соціальна драга

«19-25.06.2020»
25 червня, 2020 - 17:44

У розпал нинішнього сексистського скандалу з Арахамією і Корнієнком багато хто пригадує представникам медіа-спільноти флешмоб 2018 року, коли після, як їм здавалося, чи то панібратського, чи то й зовсім сексистського звернення президента Петра Порошенка «дорогенька» на адресу журналістки Марини Барановської через тиждень в Міжнародний жіночий день багато хто з них надяг чорну футболку з написом «# Я тобі НЕ дорогенька». Ці невинні, ідилічні часи залишилися далеко позаду, й ось сьогодні глава правлячої партії й глава парламентської фракції правлячої партії (вона ж у нещодавньому минулому парламентська більшість) у прямому ефірі називають своїх колег по партії протилежної статі «корабельними соснами» й «бабами робочими».

За нинішньої влади фамільярні характеристики, мегатонни брехні з боку партійних босів і, це взагалі найганебніше в цій історії, їх виправдання з боку дам, які удостоїлися подібних хамських характеристик, сприймаються як щось само собою зрозуміле. — Ні футболок, ні флешмобів. Та, взагалі, якщо щодо кожного скандалу, пов’язаного з парламентською фракцією «слуг народу» друкувати принти, потрібна більша поверхня. — Ніякої футболки, навіть найбільшого розміру, не вистачить. Згадати хоча б «жінки — туристичний бренд України» або «ви ж не жінка, ви людина серйозна» від Президента Зеленського, також не була удостоєна футболки «тупа вівця» на адресу журналістки від «слуги» Бужанського, або оголошення про пошук помічниці з зазначеними антропометричними параметрами від іншого «слуги» Олександра Дубинського... І це тільки деякі, тільки сексистські скандали, пов’язані з партією «Слуга народу» за минулий з президентських виборів рік.

То чому ж, крім як у соціальних мережах, подібні ексцеси припинили викликати бурхливі протести у суспільства? Адже не можна поскаржитися, що їх замовчують ЗМІ. На жаль, завдяки інтернету і дедалі нижчим стандартам телебачення подібного роду манера спілкування дедалі більше проникає в публічний простір, дедалі більше стає стандартом поведінки не лише соціальних низів суспільства й громадян на підпитку, а й начебто тверезих публічних осіб. Більшість українців (та, взагалі, та сама історія і з шанувальниками Трампа в Штатах) не чує в подібного роду висловлюваннях нічого поганого, меншість втомилася від намагань докричатися до глухих.

Найчастіше заведено звалювати подібного роду манери української еліти на соціальні ліфти, що ось уже кілька десятиліть працюють між підворіттями й вершинами влади в турборежимі. Насправді ж це не більше ніж усталений міф. «Слуга» Євген Брагар, який порадив пенсіонерці продати собаку, щоб оплатити комуналку, аспірант історичного факультету Національного університету імені Тараса Шевченка, який свого часу закінчив і я сам. Або, скажімо, ексконсул в Стамбулі «слуга» Богдан Яременко, котрий попався на дипломатичному листуванні з повією... Або ось найсвіжіший скандал з головою Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галиною Третьяковою. На відміну від Яременка, щаслива в шлюбі (це якщо з так само зафіксованого з парламентського балкона фотокамерами журналістів її онлайн-листування з чоловіком судити). Три вищі освіти, на відміну від того ж Брагаря, багаторічний досвід роботи в сфері соціального захисту та громадському секторі, статус шанованого в професійних колах експерта... — Це набуті багаторічною працею авторитет і досвід, це повільне, як і належить, своїми ногами сходження, а не соціальний ліфт, що миттєво підійняв зовсім ще юного Брагаря в Раду.

І все одно, як якийсь там Ківа, котрий кілька місяців тому радив малозабезпеченим українцям ловити горобців і голубів, щоб прогодуватися, Галина Третьякова, ні на секунду навіть не замислившись, що це перекреслить її заслужений роками авторитет і завдасть репутаційної шкоди її партії, сама викладає в мережу відео, в якому поринає в печерний соціал-дарвінізм зразка першої половини ХХ століття, закликаючи примусово стерилізувати громадян України, які не мають роботи. Мовляв, одержувачі соціальної допомоги дають неякісне потомство. І послалася при цьому на Велику Британію та Сінгапур: «Велика Британія в цьому сенсі дуже жорстока по відношенню до тих, хто не працює. У них навіть колись був лорд, заступник міністра соцполітики, який сказав, що той, хто хоче отримати соціальну допомогу, має бути стерилізований. Ось така жорстока політика. Хочу сказати, що дуже часто Лі Куана Ю згадують, що там дуже хороший Сінгапур. Лі Куан Ю стерилізував жінок, у яких не було вищої освіти».

Залишивши осторонь моральний аспект — про нього у зв’язку з цим вже написано багато й без мене, дозволю в цьому місці собі невеликий історичний відступ. Що стосується країн Заходу, євгеніка дійсно розглядалася тут як засіб «поліпшення якості населення». Приблизно сто років тому. І у Великій Британії питання про примусову стерилізацію соціально неблагополучних громадян дійсно обговорювалося... — Але галаслива пропагандистська кампанія Товариства євгенічної освіти в 20-30-ті роки ХХ століття, хоч і користувалася популярністю, врешті-решт була з обуренням відкинута більшістю громадян, Церквою й парламентом. З країн Заходу євгенічна стерилізація ще з початку ХХ століття була поширена у Сполучених Штатах. За півстоліття в деяких штатах кількість примусово стерилізованих доходило до пари десятків тисяч, втім найчастіше мова йшла про психічні розлади і злочинців. — Тут від неї з огидою відмовилися після того, як стало відомо про нацистську євгеніку в Німеччині й окупованій Європі. Про яку, думаю, крім Галини Третьякової, іншим не треба зайвий раз нагадувати. Більш системно євгенічна стерилізація застосовувалася в 1934-1976 роках у Швеції, де в деяких випадках примусово стерилізували осіб без певного місця проживання, алкоголіків і наркоманів, окремих представників національних меншин, найчастіше при підозрі (втім, не завжди обґрунтованій) на наявність у них психічних розладів.

Що стосується країн Азії (і частково Латинської Америки), до стерилізації тут вдавалися виключно як до засобу обмеження народжуваності в умовах демографічного вибуху. Скажімо, в згаданому Сінгапурі стерилізація застосовувалася лише на певному етапі, коли представникам соціально неблагополучних верств населення після народження другої дитини в разі згоди на стерилізацію пропонувалася порівняно велика матеріальна компенсація. Тож там сьогодні стерилізація є добровільною і пропонується в обмін на матеріальну компенсацію навіть у такій бідній і перенаселеній країні світу, як Бангладеш.

Що маємо в результаті. З погляду досвіду Сінгапуру Україна з  усіх поглядів є його повною протилежністю. — Не лише в плані відсутності економічного процвітання й реформ, а й з погляду демографічної кривої, яка в нашій країні настільки ж різко спрямована вниз, як колись у одного з перших «азіатських тигрів» вгору. — Штучно обмежувати народжуваність у країні, що й без того стрімко вимирає, — той ще спосіб національного самогубства. Ну, а що стосується європейського досвіду, переймати політику примусової євгенічної стерилізації, що від трьох чвертей до півстоліття тому була з огидою відкинута країнами Заходу, — «відмінний» спосіб інтегруватися в Європейський Союз і взагалі в Європейську цивілізацію. — Три вищі освіти? Багаторічний досвід роботи в керівництві Пенсійного фонду?! Статус «експерта» в «реанімаційному пакеті реформ»?!!! Вибачте, але як же з такою кашею в голові ця дама працювала в очищенні?! Її онлайн-лекція нагадала мені кухонні розмови про обмеження виборчого права для одержувачів соціальних допомог, базовані виключно на перегляді фільму «Зоряний десант», знятого за романом Роберта Хайнлайна.

Випадок з Галиною Третьяковою чудова ілюстрація цього — швидкість підйому на вершини української політики не має значення. Крок за кроком, збираючи по життю дипломи та службові лички, чи вознесіння нагору в одну мить, в кінці шляху до вершини їм все так само нічого сказати, як і в його початку. Як павич у «Пригодах Мюнхгаузена», чудовий птах, який мав би нібито так само гарно співати, відкриває свій рот... і в отворі видніється те саме дно, з якого її піднесла нагору... я б назвав сформовану в нашій країні систему формування політичної еліти соціальною драгою. Тому що в ліфт все-таки можна сісти на будь-якому поверсі.

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ