Вбити Петровського
До міста мого дитинства я приїхав невдовзі після історичного голосування в Раді. Варто би тут додати драматизму, посилити інтонацію, як-от: здійснилася мрія, сталося неймовірне, впала топонімічна в’язниця. Одне слово: я вперше приїхав до Дніпра. Складник «-петровськ», що робив назву міста схожою за звучанням на тракторний вихлоп, зникла за вольовим політичним рішенням, і стало так, як давно вже люди казали між собою. Дніпро - місто на Дніпрі. Як, наприклад, Харків на річці Харків.
Перейменування фізично помітне вже на Привокзальній площі: замість неоковирного пам’ятника Петровському – розтрощений бетонно-гранітний майданчик. Більшість табличок ще комуністичні. На центральному проспекті (віднині – імені Яворницького) майже всюди ще «Карла Маркса», котрого хтось подекуди намагався заклеїти іменем Джона Голта. Цікавий жест. Джон Голт – один з героїв знаменитого роману американки Айн Ренд «Атлант розправив плечі». За сюжетом, США потроху занурюються у соціалізм радянського штибу. Саме Голт організовує спротив цьому безумству.
Означення й символи задають цивілізаційний напрям руху. Старе більшовицьке «Дніпропетровськ» – парадигма занепаду, розвалу й збайдужіння. Біля того-таки вокзалу на вході в метро висить величезний синьо-жовтий банер з написом «Крим – це Україна» і… рекламою турів до окупованих Ялти, Феодосії, Алушти тощо (номери телефонів, правда, хтось замалював). Піднімаючись вулицею Січових Стрільців (до речі, як і в Києві, вона раніше була Артема), бачиш, скільки гарних історичних будівель зруйновано майже вщент – часто не без участі власників, зацікавлених звести на місці пам’ятки чергову бетонно-пластикову потвору. І дороги так само розбиті, і тротуар уздовж парку, який завжди був імені Шевченка, так само нагадує пральну дошку, і Театральна площа перетворилася на базар, і сміття далеко не всюди прибирають.
Але Дніпро проривається крізь коросту Петровська. І що далі, то потужніше. Дніпро – це галерея-книгарня «Чорна ящірка», це сусідній концертно-виставковий простір «Квартира», це триповерховий Музей українського живопису на Троїцькій площі, це перша в місті книгарня «Є» на Європейському бульварі й сам бульвар, це майстерня мого давнього приятеля Сергія Горбаня – він починав 20 років тому зі старої хатинки з піччю, а нині розбудував цілий мистецький комплекс, куди приходять навчатися гончарній справі сотні дітей і де сам Сергій виробляє дивовижні речі; Дніпро - це нові будинки, зведені зі смаком і повагою до довкілля, це місцеві комп’ютерники й молоді інженери, що здобувають престижні міжнародні нагороди. Ряд можна продовжити.
Дніпро вичавлює з себе Петровського по краплині.
І вичавить неодмінно.
З таким-то іменем.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День», Дніпро-Київ
