Які ж несвоєчасні рішення можновладців... Коли вони за що-небудь, нарешті, після довгих сумнівів вирішують взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, український державний, політичний і громадський діяч, останній гетьман України

На Волині встановили пам’ятний хрест на місці смерті земляків 18 березня 1944 року

22 червня, 2016 - 16:53

Невелике село Запілля, у якому, як каже нинішній сільський голова Ольга Фізик, «всі люди – родичі», – це одне з численних волинських сіл, які стали жертвами міжетнічного протистояння. Одні називають його «Волинською трагедією», інші – «Волинською різнею». Але в ті часи в окрузі гинуло населення як польських поселень, так і українських.

Запілля було знищене 27 Волинською дивізією піхоти Армії Крайової. Перед цим згоріли села Островки та інші, де жили поляки. Кілька років тому на місці загибелі громадяни Республіки Польща облаштували пантеон, такий же пантеон мав бути і в Запіллі, і опікувався тим благодійний фонд  тодішнього голови Волинської ОДА  Бориса Клімчука «Рідна Волинь». Але Клімчук два роки тому раптово помер, а проблеми вшанування невинних жертв міжетнічної боротьби в Україні стали, м’яко кажучи, неактуальними. Тому громада села Запілля, що поблизу Любомля, встановила пам ятний хрест поблизу того місця, де живцем були спалені у хазяйській клуні майже сто мешканців села.

Ольга Фізик каже, що українці чомусь і досі бояться розказувати вголос свою історію, зокрема такі трагічні події, які були у селі в березні 1944-го, і досі наче почуваються винними. А треба і прощати, і просити пробачення. На місці клуні, в якій живцем горіли і діти, і жінки, та переважно чоловіки від підліткового віку до старих, тепер людські городи. Дивовижно, звісно, як на тих городах поратися, але наразі пам’ятний хрест вирішили встановити над дорогою, аби людям був сюди вільний доступ.

У майбутньому селяни вирішили таки облаштувати у селі пантеон жертв міжетнічного протистояння і збиратимуть на те пожертви. Що не все було у тих подіях однозначно, розказує і Ольга Фізик. Зокрема очевидці тих трагічних подій пригадують, як поляк забирав у батька малого сина, бо не хотів вбивати дитя. І забрав, і на очах тої дитини та її  мами убив тата, але життя його роду не припинив. У таких деталях постає історія, вони дуже важливі, каже сільський голова, тому на відкритті хреста були і учні місцевої школи. Аби знали, аби пам‘ятали. Бо ж навіть імена усіх загиблих у клуні мученицькою смертю не відомі.

Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк.

Читайте "День" в Facebook, Тwitter, дивіться на Youtube та підписуйтесь на канал сайту в Telegram!

Джерело: День
 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ