Воля, визволення - от той конечний прапор, до якого тягнеться все, до якого прагнуть і вояки з мечами, і моралісти з заповітами, і поети з віршами.
Василь Липківський, український релігійний діяч, церковний реформатор, педагог, публіцист, письменник і перекладач, творець і перший митрополит Української Автокефальної Православної Церкви.

Довгоочікувана подія

Після двох років реставрації церква Спаса на Берестові відкрита абсолютно для всіх відвідувачів

Велике відкриття відреставрованої церкви Спаса на Берестові — нарешті відбулося. Організатори події намагалися додати їй шику та розмаху: окрема сцена для виступів міських чиновників, крісла для запрошених слухачів, подяки і грамоти тим, хто долучився до проєкту реставрації, окрема екскурсія для акредитованих на захід осіб та десятки людей, котрі прийшли на відкриття з власних мотивів. Із 2004 року храм був зачинений для відвідувачів — якраз через плачевний стан та відсутність коштів на повноцінну реставрацію. Тепер у його житті настає нова епоха. Тут чекають на гостей і планують другий етап реставрації — після зовнішніх робіт візьмуться за цінні інтер’єри.

ВИМОГА ЧАСУ ТА ЧЕСТІ

Храм ХІІ століття, частина Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, внесеного до пам’яток ЮНЕСКО, давно потребував відновлення. Експерти визнавали його стан критичним. Три роки тому під час екскурсії територією Києво-Печерської Лаври пам’яткознавець Микола Пархоменко зазначав «Дню», що відновити храм — питання честі для держави. Тоді на вхідних дверях церкви висів замок, фасади лускалися, а у вікнах зіяли дірки.

Уже через рік, у серпні 2017-го, з’явилися новини про початок реставраційних робіт церкви Спаса на Берестовім. Замовником робіт стала громадська організація «Андріївсько-пейзажна ініціатива». Саме завдяки їй свого часу були відновлені підмурки Десятинного храму на Старокиївській горі.

Меценатом проєкту став президент корпорації ROSHEN В’ячеслав Москалевський. Свою участь у відродженні храму він коментує коротко: «Ми хотіли зробити рекламу історії для молодих, щоб сюди було модно приходити і щоб було модно знати історію».

Можливо, у такий спосіб вдасться відновити традицію меценатства в Україні на зразок тієї, яку породили свого часу магнати Терещенки. Власне, сам храм мав небагато таких хранителів. Найбільше руйнувань церква зазнала після нападу 1482 року хана Менглі І Гірея. У 1640—1643 роках на замовлення Митрополита Петра Могили храм було реставровано у стилі українського бароко і розписано грецькими майстрами. У XVIII столітті храмом опікувався Степан Ковнір.

По суті, це третє велике відновлення церкви. До цього, звісно ж, долучилися Міністерство культури, Київська міська державна адміністрація, Печерська районна в місті Києві державна адміністрація і Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник.

БЕЗ СУМНІВУ — ЦЕ ПАМ’ЯТКА ХІІ СТОЛІТТЯ

Два роки клопіткої роботи оживили храм. Зовні — як новий, довкола — прогулянкова зона з пандусами, укріплені вали та підсвітка у темний час доби. Усередину можна заходити з упевненістю, що штукатурка не сиплеться, а стіни укріплені. Перш ніж розпочати екстер’єрні роботи, навколо церкви проводилися розкопки. Це потрібно було для прокладання комунікацій та укріплювальних робіт. Цей процес проходив під наглядом археологів.

Під час розкопів дослідники знайшли унікальні прикраси, датовані ХІІ століттям. Тепер ні в кого нема сумнівів, що церква з’явилася саме на початку 1100-х років, а не раніше, як це передбачалося. Також дослідження довело, що село Берестове, з яким пов’язують назву храму, знаходилося поодаль від церкви, а не безпосередньо на її території.

Крім цього, під час розкопок знайдене незвичайне поховання XV—XVIII століть. Дослідники виявили понад тисячу окремих знахідок — амулети з ікла дикої тварини, люльки, хрестики, фрагменти віконниць. У процесі дослідження були виявлені культурні шари від ІХ до ХІХ століття, а це означає, що храм має ще багато таємниць, які хотілося б розкрити. Частину секретів науковці вже розповідають відвідувачам храму.

«Спас на Берестові був збудований біля княжого села Берестове, це княжа резиденція Володимира Хрестителя. Довгі століття храм був пов’язаний саме з іменем князя Володимира. Це виявилося не зовсім так, бо засновником зараз вважають нащадка Володимира — князя Володимира Мономаха», — розповідала під час першої ознайомчої екскурсії храмом начальниця відділу Національного Києво-Печерського історико-архітектурного заповідника Аліна КОНДРАТЮК (далі екскурсії будуть проводитися в межах загальних оглядин заповідника).

ОКРАСА ХРАМУ — ЙОГО СТІНОПИС

Найцінніше, що має церква Спаса на Берестові, — настінні розписи. «В інтер’єрі збереглися розписи двох епох — княжої доби та доби Петра Могили, — пояснює Аліна Кондратюк. — У придворі є ктиторський напис, розпис був виконаний на запрошення грецьких майстрів і свідчить, що Петро Могила відроджує цей храм та підносить його і самого себе Господу і Владиці. Тут є дата, що дає змогу визначити час появи цього розпису, — це 1644 рік. Це унікальні речі, бо рідко коли маємо датування у храмі. Петро Могила запросив грецьких майстрів для стінопису. Греки створили внутрішній нартекс храму. До речі, нинішній рівень склепіння — це рівень хорів храму давньоруської доби, тобто тоді він був вищий. Тут бачимо основні композиції, традиційні для православного храму. Але є найвідоміша композиція цієї церкви — дарунок Петра Могили».

Напроти цього стінопису зберігся ще один напис слов’янською мовою, що засвідчує відбудову церкви Петром Могилою. Дата напису — 1643 рік.

«На західній стіні дещо інакша за стилем композиція — це славнозвісна фреска великокняжої доби: її датують початком ХІІ століття. На ній зображено явлення Христа учням на Тірренському морі. Це сюжет посмертного явлення Спасителя Апостолам. Апостол Петро вистрибнув із човна і побіг по воді, оскільки віра його ослабла, почав тонути, але Христос врятував його. Це дає підстави стверджувати, що у храмі були зображені інші чудеса Спасителя, а не традиційні композиції Страшного суду», — стверджує науковиця.

Із цієї фрескою пов’язане ще одне відкриття реставраторів. Поверх композиції явлення Христа була нанесена фреска XVII століття могилянської доби. Реставратори її не знищили, а перенесли на нову основу. Зараз ця композиція експонується в заповіднику на окремій виставці. Це унікальна технологія, яка була спеціально розроблена для храму. На жаль, не вся частина могилянського стінопису розкрита, тобто під композиціями XVII століття ще сховані фрески княжих часів. Усі стінописи храму потребують негайної реставрації. Питання не тільки в коштах, а й у тому — хто це буде робити. Таких майстрів залишилося вкрай мало.

Про розписи церкви Спаса на Берестові можна робити окрему екскурсію. До речі, сучасні технології цьому сприяють. Уже зараз оглядову екскурсію храмом та його територією можна здійснити класично в супроводі гіда або ж скористатися аудіозаписом. Біля входу в церкву можна відсканувати телефоном QR-код, після чого відкриється сайт, де можна прослухати аудіофайл про пам’ятку.

РЕЛІГІЙНА ДИЛЕМА

Відвідувачів цікавило, чи будуть проводитися у храмі богослужіння, чи огороджуватимуть вівтарну частину храму, в яку заходити стороннім, особливо жінкам, за церковними канонами не дозволяється. Наразі це питання відкрите. Щоб храм знову став релігійним об’єктом, після реставраційних робіт його слід освятити. Як зауважила Аліна Кондратюк, молебні можуть проводитися на великі свята, як у Софії Київській. Та питання — яку церковну парафію сюди пустять? Києво-Печерський заповідник ділить своє володіння з Києво-Печерською лаврою, котра все ще у віданні Московського патріархату. Монастир перебудовує та розбудовує свої об’єкти без погоджень із заповідником та Міністерством культури.

«Після тривалої реставрації храм відкрито! Прекрасна та довгоочікувана подія в царині нашої культури. Площа довкола церкви оновлена сучасно, смітник зник, як і зникла табличка про поховання у ній Юрія Довгорукого «засновника Москви» (у церкві поховано нащадків Володимира Мономаха: доньку Єфімію та синів Юрія та Гліба, до реставрації перед центральним входом була встановлена табличка про поховання Юрія. — Авт.), — зауважив у ФБ Олександр Алфьоров, науковий співробітник Інституту історії НАН України. — Все супер! Проте маю кілька «але». Мене глибоко занепокоїли розрізи валів, у яких облаштували сходинки з кількох сторін. Я не переконаний, що це рішення є правильним. Друге занепокоєння — після короткого огляду «монашечко» почав відгороджувати вівтарну частину «музейною ковбаскою» (обмежувальними стрічками. — Авт.). Невже у Храмі, збудованому київськими князями, відбудованому Петром Могилою і такому, що належить до списку ЮНЕСКО, — вчергове місце рускомірній церкві?»

Певно, це питання варто пильнувати з особливою прискіпливістю, аби не затьмарити історію відродженого храму.

Інна ЛИХОВИД. Фото Бориса КОРПУСЕНКА

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів