В арт-фонді «Ізоляція», котрому через російську окупацію довелось евакуюватися з Донецька до Києва,  розпочався проект «Суспільна угода» (див. «День» №116). Проект складається з колективної виставки, серії лекцій та інсталяції мексиканки Синтії Ґутьєррес «Населяючи тіні» на столичному бульварі Тараса Шевченка.

Робота Ґутьєррес виглядає настільки ж просто придуманою, наскільки й суспільно та мистецьки точною. До постаменту поваленого в 2013 році пам’ятника Леніну з двох протилежних боків приставлені металеві риштування-сходи у шість метрів заввишки. Будь-хто може піднятися нагору, постояти на місці статуї більшовицького вождя, подивитися на Київ із цього незвичного ракурсу.

Відкриття інсталяції, окрім журналістів і митців, привабило чимало колоритної публіки. Особливо намагалися потрапити в кадр дивакуваті літні активісти й активістки з перевернутими прапорами України. Однак назагал акція рівною мірою зацікавила авдиторію з геть різними поглядами; кожен охочий до кінця тижня (завершення акції – 16 липня) може пройтися там, де маже 70 років височів ідол диктатури.

Авторка інсталяції відповіла на запитання «Дня».

«МИ ВСІ НЕСЕМО НА СОБІ ПЕВНИЙ ІСТОРИЧНИЙ ТЯГАР»

- Сінтіє, яка головна мета вашої акції?

- Побудувати платформу, котра виглядає як будівельний майданчик, аби  люди могли піднятися на п’єдестал, де стояв Ленін, зайняти цей порожній простір і подумати про монументи, пам’ять, ідентичність.

- Ким є публіка в цій конструкції  – матеріалом для твору мистецтва  чи революціонерами, котрі знову й знову скидають привид Леніна?

- Думаю, це залежить від тих, хто туди підіймається. Я не намагаюся нав’язати певну думку чи стати на чийсь бік. Гадаю, кожен, хто скористається цими сходами, вирішує сам для себе, ким є. І, звісно, різні погляди на цю ситуацію є частиною задуманого мною ефекту і мають призвести до певної дискусії.

- Що ви думаєте про політичних активістів, що прийшли сюди?

- Люди вільні у висловлюванні своїх ідей. Якщо вони вирішили прийти сюди з цими прапорами, то я нічого не маю проти.

- Мені здалося, що вони одного ідола прагнуть замінити своїм.

- Можливо… Всі ми несемо на собі той чи той історичний тягар і не завжди знаємо, що з ним робити. Ця проблема близька кожній людині і це - відкрите питання.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День». Фото Артема СЛІПАЧУКА