Кожен народ пізнається за його богами та символами.
Лев Силенко, український мислитель, філософ, історик, письменник, номінант на Нобелівську премію

У Києві вшанували пам'ять Небесної сотні

Вчора, 22 січня, кияни провели поминальне віче та поклали квіти до пам’ятників героям – рік тому загинули перші активісти Майдану: Сергій Нігоян, Михайло Жизневський, Юрій Вербицький та Роман Сеник

22 січня – вагома дата в історії українського народу. Цей день завжди був символом єднання українців. 1919 року нас об’єднав Акт злуки УНР і ЗУНР, а 2014 – спільна трагедія, яка вивела мирну революцію на стадію жорсткого протистояння. Вчора ж громадські активісти, учасники революції, а також усі небайдужі кияни у центрі міста вшанували пам'ять героїв Небесної сотні, а також перших загиблих за Україну: Сергія Нігояна, Михайла Жизневського, Юрія Вербицького та Романа Сеника.

«Я прийшла на віче, бо мені болить душа. – розповідає киянка Галина Підгрушна. - Я добре пам’ятаю події на Грушевського, бо живу поряд. Часто приходили сюди з сусідами, приносили пиріжки і чай. Досі пам'ятаю очі наших молодих людей, які прагнули жити краще. Я хоч і літня людина, мені вже 73 роки, але дуже хочу, щоб мої онуки жили по-європейськи. Небесна сотня дала нам свободу. Ми всі тепер дихаємо легше».

Світлана Гордієнко довгий час провела на Майдані. Практично всіх загиблих жінка знала особисто: «В цей день минулого року я була на Майдані. Тоді ми відчували страшну тривогу. Це була своєрідна точка кипіння, і всі розуміли, що щось має відбутися. Люди на Майдані – надзвичайні. Дивлячись на них, я відчувала гордість за нашу націю. Я неодноразово спілкувалася з Нігояном. Це людина, яка точно не збиралася помирати. Я пам’ятаю, як світилися його очі, якими живими вони завжди були. Він, і зараз мов живий переді мною стоїть. Я горда за наших героїв і вірю, що їх життя покладені недарма».

Народне віче розпочалося з промов громадських активістів. Діячі майдану вкотре відзначили, що він став важливим феноменом у житті всієї України.

«Майдан з’єднав українців. – говорить представник організації «Вольниця» Андрій Буткевич. – До нього для багатьох людей наш прапор та гімн практично нічого не означали. Після Майдану вони стали символом гідності. Люди відчули дух свободи, і він поширився на всю землю. Ми вдячні героям, які поклали своє життя за наше майбутнє».

Після промов учасники акції запалили лампадки і пішли ходою в бік вулиці Грушевського, дзвонячи у маленькі дзвіночки. На Грушевського охочі змогли покласти квіти до пам’ятників героям. Тут до киян та активістів долучилися рідні та друзі загиблих. Мати вбитого на Інститутській Олександра Храпаченка Тетяна приїхала до Києва вшанувати пам'ять хлопців. Ще рік тому в цей же час її син був живий. Про те, що хлопець вирушив на Майдан, його родина не знала до останнього. «Саша вирішив іти на Майдан, бо під час першого побиття студентів побачив серед постраждалих свого знайомого. Вже тоді він не зміг сидіти вдома. Нам син не говорив, що перебуває на Майдані, навіть коли я телефонувала і запитувала, чи раптом він туди не пішов, Сашко тільки сміявся: «Мамо, ти що, де я, а де Майдан». Він тимчасово працював у Києві, тому я не дивувалася, коли від’їздив. Ми думали, що він увесь час на роботі, дізналися правду лише коли він загинув. Коли по телевізору вперше показали мертві тіла – мені як щось тьохнуло всередині. Ми пробували дзвонити Саші – трубку не брав. А потім зателефонував його сотник і сказав, що сина вже 15 хвилин, як немає в живих. Я не знала, чи вірити чи ні. Батьки не повинні хоронити своїх дітей, але Всевишньому видніше. Мені казали, що Господь визначає долю людини ще при зачатті. Ми маємо пишатися, що в сина була достойна місія. Він загинув за Україну», - сказала Тетяна.

Згодом до учасників акції долучилися і міжнародні гості. Експерт фундації «Відкритий діалог» поляк Мікал Домаховський вперше відвідав Україну ще у листопаді.

«Коли я побачив по телевізору, що відбувається в Україні, то зрозумів, що мушу до вас приїхати. Спочатку я просто приїжджав подивитися, а потім вирішив, що можу бути і корисним. Так я пішов у спостерігальну місію. Ми приїхали повноцінно працювати у січні, перед подіями на Грушевського. Увесь час з колегами чергували тут, розповідали молоді про переваги життя у Європі, про Польщу ту ж саму. Водночас намагалися переказувати полякам, що насправді відбувається в Україні, бо вони не дуже вірили у майдан. Сподіваюся, що наша робота таки мала свої плоди», –  розповідає Домаховський.

Також вчора активісти провели міжнародний марафон «Україна – це Я». Вони створили каркас тризуба, на який присутні зав’язали жовто-блакитні стрічки з власними іменами. 

 

Фото Артема Сліпачука

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів
comments powered by HyperComments