У Донецькій області є невеличке містечко під назвою Сіверськ. У цьому місті є звичайна бібліотека для дітей (Сіверська бібліотека для дітей), але завдяки меценатам, що взяли під шефство цю бібліотеку, — вона стала незвичайною.

А тепер розповім чому

— Ваші фотографії проникливо зафіксували життя і побут 1990-х років. А якими ви їх запам’ятали, якою була атмосфера, як вона змінювалася? Наприклад, ми у «Дні» вважаємо разом із нашими експертами, що вже з 1994 року, умовно, розпочалась «контрреволюція», тобто вже тоді почали з’являтися паростки кланово-олігархічної системи, які оформились пізніше. Зйомки яких подій вам запам’яталися?

За 2,5 роки тут за кошти та безпосередньої участі меценатів було відремонтовано кімнату, яка тепер стала «комп'ютерною»: більше 10 б/в комп'ютерів (але в доволі непоганому стані, на яких можна і вчитися, і працювати), меблі Ikea, проєктор, великий екран до проєктора, пуфи, стільці для кінопереглядів, плакати зі Штатів із зоряною картою неба, про еволюцію та систему писемності, які меценати власноруч перекладали та адаптували українською.

Відремонтовано вбиральню та встановлено в ній повністю нове обладнання, зокрема й інклюзивне.

А також: якісна фурнітура для вікон, килимове покриття, заміна вхідних парадних дверей, вуличні світильники/освітлення, вивіски

Про навчання та дозвілля меценати також не забули: орієнтовно 500 нових книжок, багато настільних ігор, стіл для пінг-понгу та ракетки і м‘ячі до нього, кубики Рубіка, шахові дошки.

Адже його основне бажання — щоб бібліотека стала місцевим центром тяжіння для молоді та підлітків. Щоб стала місцем, популярнішим та привабливішим за серіали.

Сьогодні бібліотека має бути багатофункціональною, пристосованою для широкого кола культурних заходів і надавати можливість доступу до найсучаснішої та актуальної літератури.

«У центрі уваги має бути культура. Люди мають усвідомити цінність культури.

«У центрі уваги має бути культура. Люди мають усвідомити цінність культури.Це мої ідеалістичні думки. Я щиро хотів хоч трохи допомогти місту, віддати пошану та віддячити в такий спосіб землі та місцю, де я народився», — саме так думає та говорить меценат цієї бібліотеки.

У найближчих планах — встигнути завершити капітальну реконструкцію вхідних сходів і встановлення справжнього, а не бутафорського пандуса до Дня Незалежності.

До речі, зараз бібліотека разом із друзями-меценатами готується до святкування 30-річчя Дня Незалежності. Спробують влаштувати справжнє велике свято. Свято для сучасного покоління.

А 13 червня стартував останній у цьому році тижневий курс з програмування «Дрони» для обдарованих підлітків м.Сіверськ від проєкту «Робохауз».

Меценати й надалі обіцяють допомагати бібліотеці з поновленням книжкового фонду, а також хотіли би створити чат-бот для зручного користування фондом бібліотеки. Адже вони мріють, щоб там вирувало справжнє життя, народжувалися/генерувалися ідеї для підлітків та молоді, формувалася місцева культура.

— Це видання торкнулося ніби жанрової складової моїх фотографій, оскільки здебільшого й публікую жанрові знімки. Мене порадувало, що це емоційно зачепило авторів тих публікацій, хоча фотограф не повинен піддаватися ностальгії й емоціям у такій мірі. Автори тих публікацій ніби ставили себе поруч із моїми персонажами на знімках в образі 4-6-річних хлопчиків, якими, по суті, й були в ті роки. Прийом доволі милий. Завдання у авторів було локальне: роздивитися той час у площині пострадянського побуту. Віра була. Надія була. Любов — то вона завжди! Ну а барахолка — так, щоб поїсти.

«ПОДІЇ СЕРПНЯ 1991 РОКУ — ЦЕ ЕМОЦІЙНИЙ ВИБУХ, ЯКИЙ ВАЖКО ПЕРЕДАТИ»

— Цього року Україна відзначатиме 30-річчя відновлення незалежності. У вас теж є кадри 24 серпня 1991 року. Чи пам’ятаєте ви, яким був той день? Обличчя, настрої людей, яких ви знімали? На вашу думку, які обличчя, образи України сучасної?

— Події серпня 1991 року — це емоційний вибух, який важко передати. Потрібно було придушити і продавити прокомуністичну більшість ВР України того часу. Дивно, що це вдалося, мабуть, через провал ДКНП у Москві. Я так підозрюю, що Кравчук тоді діяв інтуїтивно, не покладаючись на свій чималий досвід партійного керівника. Ось же смішна ситуація, яка побічно підтверджує ту боротьбу, що тривала в стінах Ради. Прапор у будівлю Ради внесли 24 серпня і ще тиждень (!) (це потрібно уточнити) вирішували, чи встановлювати його над куполом! Таки встановили 4 вересня. У мене на фото видно сльози радості мітингувальників у цей день — здійснилося!

Обличчя й образи сучасної України намагаюся зняти сьогодні. Дуже багато незабутніх фотографій подій 2014 року на Майдані в інших авторів — своєрідний колективний портрет. Мабуть, той, який запам’ятався найбільше — це закривавлені, але не переможені Батько і Син на фото Влада Соделя...

«ГОЛОВНА ПРИНАДА Й ОСОБЛИВІСТЬ КИЄВА — ЦЕ ЙОГО НЕПОВТОРНИЙ ЛАНДШАФТ»

У 1994 році до влади прийшов, як він сам говорив, — Кучма 1. А в 1999-му — Кучма 2.

Зі зйомок того часу — Арешт Степана Хмари в готелі Україна — 1990 г. (нині «Прем’єр Палас»).

Дуже важкою була в 1993 р. зйомка похорону загиблого в Сараєві майора Сливного, його ховали в Миколаєві...

У жовтні 1993 року знімав, як у гірській Грузії українські вертолітники евакуювали біженців із зони грузино-абхазького конфлікту.

Перший приїзд президента США до Незалежної України — грудень 1993 р.

1994 року знімав у Сараєві в розташуванні нашого миротворчого контингенту. Сараєво — дивовижне за красою місто, навіть незважаючи на руйнування того часу, сподіваюся, зараз відновлено зруйновані об’єкти.

У 1995 році опускався з шахтарями в уранову шахту в Жовтих Водах. Знімав усередині на глибині 460 метрів.

У лютому 1997 року побував з українською делегацією, яку очолив В’ячеслав Чорновіл, у Грозному на інавгурації президента Ічкерії Мосхадова після першої чеченської війни.

— Одне з видань написало, що на ваших знімках — «вуличне життя столиці, віра, надія, любов і барахолка». Ви згодні з таким формулюванням?

— Це видання торкнулося ніби жанрової складової моїх фотографій, оскільки здебільшого й публікую жанрові знімки. Мене порадувало, що це емоційно зачепило авторів тих публікацій, хоча фотограф не повинен піддаватися ностальгії й емоціям у такій мірі. Автори тих публікацій ніби ставили себе поруч із моїми персонажами на знімках в образі 4-6-річних хлопчиків, якими, по суті, й були в ті роки. Прийом доволі милий. Завдання у авторів було локальне: роздивитися той час у площині пострадянського побуту. Віра була. Надія була. Любов — то вона завжди! Ну а барахолка — так, щоб поїсти.

«ПОДІЇ СЕРПНЯ 1991 РОКУ — ЦЕ ЕМОЦІЙНИЙ ВИБУХ, ЯКИЙ ВАЖКО ПЕРЕДАТИ»

— Цього року Україна відзначатиме 30-річчя відновлення незалежності. У вас теж є кадри 24 серпня 1991 року. Чи пам’ятаєте ви, яким був той день? Обличчя, настрої людей, яких ви знімали? На вашу думку, які обличчя, образи України сучасної?

— Події серпня 1991 року — це емоційний вибух, який важко передати. Потрібно було придушити і продавити прокомуністичну більшість ВР України того часу. Дивно, що це вдалося, мабуть, через провал ДКНП у Москві. Я так підозрюю, що Кравчук тоді діяв інтуїтивно, не покладаючись на свій чималий досвід партійного керівника. Ось же смішна ситуація, яка побічно підтверджує ту боротьбу, що тривала в стінах Ради. Прапор у будівлю Ради внесли 24 серпня і ще тиждень (!) (це потрібно уточнити) вирішували, чи встановлювати його над куполом! Таки встановили 4 вересня. У мене на фото видно сльози радості мітингувальників у цей день — здійснилося!

Обличчя й образи сучасної України намагаюся зняти сьогодні. Дуже багато незабутніх фотографій подій 2014 року на Майдані в інших авторів — своєрідний колективний портрет. Мабуть, той, який запам’ятався найбільше — це закривавлені, але не переможені Батько і Син на фото Влада Соделя...

«ГОЛОВНА ПРИНАДА Й ОСОБЛИВІСТЬ КИЄВА — ЦЕ ЙОГО НЕПОВТОРНИЙ ЛАНДШАФТ»

— У вас архітектурна освіта. Як, на вашу думку, змінюється Київ порівняно, наприклад, ще з 80-ми роками? Що вам подобається в ньому фотографувати, а що ні і чому?

— Я вивчав архітектуру 5 з половиною років і 9 років пропрацював за фахом архітектора. Це зовсім небагато.

Головна принадність і особливість Києва — це його неповторний ландшафт. Схожий ландшафт є у Канева. Є певні закони будівництва на пагорбах, вироблені майстрами за сторіччя. Будувати висотку на пагорбі або під пагорбом — це ніби не дуже правильно. Взяти Поштову площу. Там дві будівлі готелів убили монументальність пагорба, змінили звичний масштаб.

Вважаю, що за період радянської влади було зроблено багато помилок, здебільшого нав’язаних смаками тодішньої влади. Стиль неокласики, який сприймається слабо, наразі виглядає як рудимент. А в цей час світова архітектурна думка пішла далеко вперед і створювала дійсно шедеври сучасної архітектури. Згадалося, як викладач історії архітектури на лекції говорив про те, що навіть такий шедевр, як Парфенон, був побудований на фундаменті більш древнього храму.

Будівельний лобізм у Києві нині переживає свої найкращі часи, але думаю, це ненадовго. Те, що закладається зараз, відгукнеться зовсім скоро. Всі чомусь звинувачують архітекторів. Є така структура, як Містобудівна рада, яка проводить архітектурну експертизу. Я давно не був на її засіданнях. Знаю, що деякі члени ради вийшли з її складу, думаю — зберігаючи своє обличчя і совість. Мені чомусь здається, що голоси в міськраді просто купуються забудовником-девелопером. Найбільше боюся, що настане час, коли забудовник мінятиме ландшафт не будівельними об’єктами, а змінами рельєфу міста земляними роботами — скажімо, зрізанням пагорбів і засипанням ярів. Так зараз і є в окремих місцях на Татарці.

«ХОРОШИМИ ФОТОГРАФАМИ НЕ СТАЮТЬ ЗА РІК-ДВА»

— Для «Дня», крім якісних текстів, дуже важливі і знімки, на яких має бути «щось більше, ніж фото». Яким, на вашу думку, є гарне фото? І як ви навчилися їх робити — тут більше таланту чи досвіду?

— Формулювання «більше, ніж фото» мені не дуже подобається. Тут, скоріше, йдеться про оцінку фото, про його значущість, про його інформаційне наповнення, про його «шедевральність». На мій погляд, є досить простий критерій оцінки журналістської, та й будь-якої фотографії. Є такі фото, які зняти легко, є такі, які нелегко зняти, а є такі, які зняти неможливо, АЛЕ (!) вони знімаються. Наступного разу, коли дивитиметесь фотографію, одразу запитайте себе: а чи легко, чи складно було зняти цю фотографію?

Досвід... Хорошими фотографами не стають за рік-два — потрібні роки і роки наполегливої праці. Потрібна сильна мотивація. Потрібна потужна самомотивація. Треба пройти, проїхати і пролетіти тисячі і тисячі кілометрів, потрібно постійно шукати свій сюжет. Слід постійно запитувати себе: «А для кого я знімаю» і «Що я знімаю?» Питання «Що я знімаю?» — мабуть, основне в роботі фотографа. Мені ближчий підхід автора фото — як «я знімаю для себе» — я виконавець і я ж глядач — якщо мені це подобається, то й іншим сподобається!

Тут я замовк про освіту... ну, звичайно ж, має бути щось базове — у мене це було вивчення історії мистецтв у виші упродовж чотирьох років. Свого часу виписував три фотожурнали ... В епоху інтернету все стало ближче, і познайомитися зі зразками високої фотографії стало набагато простіше.