Чому зникає вітчизняний текстиль?

Бавовну здавна називають білим золотом, а тепер, можна сказати, вона воістину стала золотою через шалене подорожчання на світовому ринку. Починаючи з вересня минулого року, ціна на неї стрімко зростала і сягнула свого піку. Принаймні так вважають тернопільські виробники бавовняних тканин і сподіваються, що чергового стрибка не буде, зважаючи хоча б на те, що за прогнозами аналітиків, урожай бавовнику очікують непоганий. Проте через збільшення собівартості продукції зростають ціни на швейні вироби з бавовняних тканин. Закордонний ширужиток з низькоякісного текстилю, хоча й не може конкурувати з вітчизняними виробами, проте приваблює неплатоспроможного українського покупця трохи дешевшою пропозицією. Це, відповідно, стає на заваді реалізації продукції, а тому призводить до скорочення об’ємів виробництва. А нашим підприємствам і без того вистачає проблем з нереальними податками, «космічними» цінами на енергоносії, а тепер — ще й на сировину.

За Радянського Союзу продукцію Тернопільського бавовняно-прядильного комбінату знали в усіх куточках країни й за кордоном. На ньому працювало понад 10 тисяч робітників. Чимало підприємств-гігантів сьогодні або зазнали реформувань і скоротили виробництво, або взагалі зникли з карти промисловості України. Тернопільському БПК, тепер ВАТ «Текстерно», удалося вижити. Голова правління ВАТ «Текстерно» Катерина Александрова зазначає, що в період кризи зусилля спрямовували на те, щоб якомога більше зекономити там, де можна зекономити, аби зменшити видатки виробництва:

— Так було й тоді, коли всі боялися підвищення ціни на газ. Нас це не злякало. Ми просто завчасно зрозуміли, що він буде коштувати стільки, скільки належить, тому призупинили роботу величезної потужної котельні й змонтували локальні паливні. Таким чином не збільшили видатки в ціні газу на виробництво продукції.

З приходом вітчизняного інвестора відбулася реконструкція й технічне переоснащення підприємства новим обладнанням передових європейських машинобудівних фірм. Як розповідає Катерина Александрова, на двадцяти двох гектарах під одним дахом було створено практично нові фабрики, які займають третину всіх площ підприємства, але за продуктивністю й потужностями витримують такий рівень виробництва, який був за часів Радянського Союзу. До ВАТ «Текстерно» належать три фабрики. Прядильна є першою в складному циклі виготовлення бавовняних тканин. Керівник прядильного виробництва Михайло Машталер і за радянських часів був передовиком, має чимало урядових нагород, відзнак, він стояв біля витоків Тернопільського БПК. Того часу був помічником майстра-прядильника й запускав у 1967-му першу прядильну машину. Охоче проводить екскурсію, показуючи сучасне обладнання:

— Машини такі є в багатьох країнах — у Франції, Бельгії, Німеччині, Китаї, Росії, але в комплексі такого цеху немає ніде. За це маємо міжнародний знак якості Belcoro, — розповідає Михайло Машталер.

Бавовну поставляють на підприємство з колишніх республік Середньої Азії — Киргизстану, Таджикистану, Узбекистану, Казахстану, а іноді з Індії й США. На прядильній фабриці її сортують, стрижуть, розчісують, у спеціальному міксері перемішують. Техніка надзвичайно чутлива, і якщо буває потрапляє метал, обгортки від цукерків чи навіть пір’їна, то електроніка моментально спрацьовує, і сторонні предмети відкидаються. Мою увагу привертають різного кольору циліндри.

— На блакитних робимо 50-й номер прядива, на жовтих — 20-й, на зелених — 40-й, на бузкових — 34-й номер, — каже Михайло Михайлович. — Ми працюємо в чотири зміни без вихідних. Це обладнання не рекомендується зупиняти. Тоді якість набагато краща. Ви помітили, що всюди контроль, електроніка, комп’ютеризація? А це означає, що фізично люди не перевантажені. Єдиний недолік, що нині бавовна дуже дорога, енергоносії подорожчали. За добу можемо переробляти 20—30 тонн бавовни. Це залежить від замовлень і від номера прядива, яке потрібно виготовити.

Колись тільки на прядильній фабриці працювало 3800 робітників, а тепер лише 100.

— Мені шкода, що сотні передових робітниць виїхали за кордон, а кожна друга була «орденоносцем», — зазначає Михайло Машталер. — Мені телефонують наші передовики з Іспанії, з Італії. Одна з них купила квартиру у Франції. Проте чому ми повинні на когось робити? Я об’їздив тридцять країн світу і можу судити, де добре, а де гірше. Кожен би з них повернувся назад працювати за гідну зарплату. Хочеться, щоб держава повернулася до нас обличчям, бо легка промисловість існує тільки на папері.

В одному з двох цехів ткацької фабрики знайомлюся з Надією Євстахіївною Фейцарук, яка понад сорок років працює ткалею на цьому підприємстві. Згадує, що колись у ткацьких цехах, а їх було п’ять, шуміло більше, а продуктивність верстатів була меншою. До 1975 року працювали на човникових, які функціонували за принципом бабусиних дерев’яних. Теперішні верстати шумлять менше і спроможні виткати 3,5—4,60 м за годину. Зараз Надія Фейцарук обслуговує дванадцять широких верстатів, які тчуть одразу два полотна на двох основах. З ткацького цеху полотно поступає на відбілювання. До речі, як і колись, це роблять перекисом водню, лише за сучасною технологією. А потім — наносять малюнок, пом’якшують, відгладжують. Це все роблять на обробній фабриці, де мене зустрічає інженер-технолог друкарського цеху Тамара Федорівна Бобошко.

— Ми користуємося німецькими, австрійськими, італійськими, іспанськими пігментними барвниками, екологічно чистими, — каже пані Тамара.

Дизайнерський відділ розробляє малюнки. Тамара Бобошко показує томи зі зразками, яких вже майже чотириста.

— У нас дуже багато малюнків для постільної білизни, зокрема дитячої, для так званих вафельних рушників, скатертин, шортів, пляжних сарафанів, панамок. Ми співпрацюємо з житомирською фірмою ДП «Євроголд індестриз ЛТД», яка виготовляє прасувальні дошки. Робимо тканину для чохлів. Ці прасувальні дошки експортують в Англію, Нідерланди. В Україні вони теж є, але всі думають, що це імпортні. Співпрацюємо також з луцьким ПП «Агу», яке шиє товари для немовлят. Зараз використовуємо до шістнадцяти кольорів, тимчасом як раніше — удвічі менше. Як колись говорили, ми вбираємо нашу державу у веселку, — розповідає Тамара Бобошко.

— Можна сказати, що на ринку виграє той, хто хоче працювати. А наш колектив хоче працювати, бо розуміє, що саме натуральний товар є необхідним від народження людини і до глибокої старості. Це завжди було нашим девізом, — зазначає голова правління Катерина Александрова.

ВАТ «Текстерно» залишається лідером текстильної промисловості в Україні як підприємство з повним виробничим циклом. Тридцять відсотків продукції експортує в Росію, Прибалтику, Молдову, колишні країни Югославії. Трикотажна й ткацька пряжа підприємства має сертифікат якості Belcoro, а продукція сертифікована за стандартом ISO 9001 і відповідає міжнародним стандартам. Продукція і менеджмент ВАТ «Текстерно» також відзначені престижними вітчизняними, міжнародними званнями й нагородами: зокрема, золотою медаллю «Найкращий вітчизняний товар року», званням «Найкраще підприємство України» в номінації «Текстиль», міжнародним призом «За якість в текстильній і швацькій промисловості», золотою нагородою «Керування глобальною якістю» Клубу лідерів торгівлі в Мадриді, золотою європейською нагородою за якість Клубу лідерів світової торгівлі в Парижі. Голова правління ВАТ «Текстерно» Катерина Александрова акцентує, що на підприємстві обладнання світових лідерів текстильної промисловості, якого в Україні немає ні в кого.

— Однозначно, що на ньому продукція виходить найкращої якості міжнародного рівня. Тому в нас багато нагород. Також ми тепер виготовляємо тканину набагато більшої ширини, аніж на старому обладнанні. А це вигідно для швейних виробництв, оскільки набагато менше відходів. Окрім того, маємо швейний цех. Шиємо комплекти постільної білизни, жіночі халати, а також на замовлення робимо все, чого потребує з бавовняних тканин споживач.

— А як удалося пережити цінову кризу на сировину? — запитую.

— З приводу цього можу сказати, що цей шок ми пережили, починаючи з вересня 2010 року. Нам про підвищення цін було невідомо, і тому нам не вдалося вчасно запустити завод у роботу після чергової літньої відпустки в серпні. Ціна зростала стрімко, і сьогодні вона становить 4600, а то й 5 тисяч доларів за тонну. Сподіваємося, що більше підвищення не буде. Триває тенденція до незначного зниження, і є надія на новий кращий урожай. Але практично в два з половиною рази зросла ціна на натуральні тканини, виготовлені з бавовни.

Китай і Пакистан, які поставляють в Україну текстильні тканини низької якості, вирощують бавовник, і тому, звичайно, у них немає суттєвого подорожчання сировини, — зазначає Катерина Євдокимівна Александрова. — Щодо Китаю, то практично все, що він вирощує, те й споживає. А також — скуповує дві третини врожаїв бавовнику світу і прагне стати монополістом, що також, окрім неврожаю, призвело до злету цін на товарних біржах. Звичайно, на місці виростити і спожити зовсім не те, що за тисячі кілометрів везти до нас. До того ж, безпосередньо з підприємствами в країнах Середньої Азії працювати не дозволено, можна лише через біржу. Практично ми купуємо сировину через другі руки. Іншого доступу до цього товару в світі не існує.

Недавно Катерина Євдокимівна Александрова побувала в складі урядової делегації в Китаї.

— Ми спілкувалися з членами їхньої Асоціації виробників. Я особисто надала інформацію про своє підприємство, запросила їх і подала проект угоди, яку би хотілося підписати насамперед щодо чесного співробітництва. Ідеться про проходження товару через митний кордон. Якщо взяти митну декларацію, то їхні готові вироби коштують набагато дешевше, ніж у нас сировина у виробі. Тобто зрозуміло, що це — нечесна конкуренція. Хотілося, щоби була калькуляція, яка б показувала правдиві ціни, а не нищила так, як зараз, нашого виробника. По-друге, мене цікавило співробітництво щодо вливання інвестицій у розвиток підприємства, бо ми плануємо ще збудувати швейну фабрику на наших же площах. Наша ціль — виготовляти той товар, якого на ринку немає. Тобто якщо бязь можуть виробляти й інші, то скажімо такі специфічні тканини, як діагональ, з якої шиють спецодяг, не кожен може. Зараз ми зробили смугастий сатин. З такого виготовлена постільна білизна в китайських готелях. І маємо надію, що українські готельні комплекси будуть нашими споживачами. Цей товар можна зробити тільки на спеціалізованому виробництві з таким обладнанням, як у нас.

Як наголошує Катерина Александрова, сьогодні залишається проблемним питання реалізації.

— Незважаючи на те, що наша тканина може використовуватися багато років, не рветься, не втрачає колір, у свідомості українців перемагає тих п’ять-десять копійок, на які дешевша низькоякісна китайська. Але я думаю, що це не надовго. Колись ми теж купували ковбаси польського виробництва, а сьогодні більше цінуємо українські, — зазначає голова правління ВАТ «Текстерно». — Хотілося б підтримки від держави в плані державних замовлень для потреб армії, медицини, транспорту. Хоча б на якийсь період часу, щоб нам вдалося вийти на заплановані потужності, бо наразі ми їх використовуємо лише на 30%, нестабільно працюємо. Але поки що з боку держави, окрім обіцянок, не мали нічого.

КОМЕНТАРI

Лариса АЛЕКСЕЙЧУК, начальник відділу розвитку промислового виробництва Головного управління промисловості та розвитку інфраструктури Житомирської облдержадміністрації:

— Основні швейні підприємства Житомирщини, зокрема ті, що знаходяться в Бердичеві, Новоград-Волинському, працюють на умовах давальницької сировини, тобто отримують тканини від закордонних замовників (у тому числі відомих брендів) і їм же відправляють готову продукцію. Тому проблеми зростання цін на натуральні волокна, а відтак на тканини, більше стосуватимуться саме іноземних партнерів наших фабрик. Щоб відійти від давальницьких схем, потрібен час, а головне — кошти. Оскільки на такі умови переходили близько 10 років, то й на зворотній шлях теж знадобиться багато часу, до того ж, такий перехід можливий лише за наявності грошей. Своїх підприємств не вистачає, держава грошей не виділяє, а кредити дуже дорогі. У Податковому кодексі передбачено звільнення від податку на прибуток підприємств легкої промисловості, але тих, хто працює на давальницькій сировині, це не стосується.

Валентина ІЗОВІТ, президент-голова правління Української асоціації підприємств легкої промисловості «Укрлегпром»:

— Текстильне виробництво дуже залежить від поставок сировини. Сьогодні бавовна імпортується в Україну, хоча зайнятися її вирощуванням намагалися в Херсонщині на спеціальних піддослідних ділянках. Але для її переробки немає заводу. Зараз же відбувається світова тенденція із завищенням ціни на бавовну та на хімічні волокна, тому ці обставини не сприяють розвитку українських текстильників.

За перші 5 місяців 2011 року обсяги виробництва тканин в Україні становлять 97,4% минулорічного показника, тоді як загалом в легкій промисловості спостерігається приріст — 116,5% проти минулого року.

Утім, у цілому ситуація на ринку вітчизняного легпрому досить плачевна. За 20 років фактично знищили комбінати з виробництва тканин. Зараз реально працює лише близько 30 підприємств. Вони постійно стикаються з нестачею обігових коштів та дорогими комерційними кредитами. Є проблеми з відшкодуванням ПДВ: під «автомат» ці підприємства не потрапляють, а в ручному режимі він їм, фактично, не відшкодовується.

Едуард НАСИРОВ, дизайнер:

— На жаль, сьогодні українські дизайнери майже не використовують тканини вітчизняного виробника. Проблема полягає передусім в об’ємах вироблених тканин, адже вітчизняні виробники в наш час не здатні виробляти тканини в потрібній кількості. Вони переважно працюють на експорт, щоправда ввозяться тканини не дизайнерського типу.

Сьогодні українські дизайнери замовляють потрібні тканини (із власними принтами, різноманітними вставками тощо) у виробників Росії, Білорусі, звичайно, фаворитами у постачанні є Туреччина та Італія. Раніше, пригадую, миспівпрацювали з Чернігівським камвольно-суконним та Донецьким бавовняно-паперовим комбінатом. Але, на жаль, зараз ці виробництва можуть представити лише міні-тиражі необхідних тканин.

Я з радістю працював би з вітчизняними виробниками текстилю, якби мав таку можливість. Думаю, це було б навіть досить вигідно в економічному плані.