Навіщо Мішель Обама власноруч саджає городину?

Володимир ПАНЧЕНКО, поважний держслужбовець, очолює інвестиційний департамент Мінекономіки. До роботи на держслужбі — успішний бізнесмен.

Оскільки за вдачею він дослідник, у рідному Дніпропетровську заснував Інститут суспільних досліджень, етнографічний клуб «Пан Турист» та «кольорову» україномовну газету «Експедиція ХХІ». А ще написав кілька книжок. Три з них — про здорове харчування: «Надзвичайне літо» (для дітей), «Українське національне харчування: минуле і майбутнє» та «Фастфуд великий и ужасный».

— Середина 90-х. Українці, у тому числі і заможні, «налягають» на продукти, за якими доводилося вистоювати у черзі за радянських часів, і раптом стали доступними (консервовані кукурудза, горошок, майонез, різноманітні соуси...). У пошані й заморські харчі, особливо ковбаси, дарма що ті зі штучними домішками. Володимире, як сталося, що ви зацікавилися темою правильного харчування?

— Справді, у середині 90-х у суспільстві панувала думка, мовляв, скільки Бог дав, стільки й проживу. Мало хто замислювався над якістю і тривалістю життя. На той момент мені виповнилося 35. Я начитався Бреґа і Шелтона (в основі їхнього вчення лежить харчування «натуральне» — свіжими овочами і фруктами та роздільне — білки і вуглеводи окремо). Власне, мою першу книжку, «Надзвичайне літо», можна назвати популярним викладом цих теорій дітям. Саме підростала моя донька Ліза. Фактично, щосуботи-щонеділі більшість сімей влаштовувала своїм чадам «культпохід» у McDonald’s. А я пручався як міг. Тож, напевно, мене мали за дивака.

— І що?

— Дітям складно пояснити, що правильне харчування — інвестиція в їхнє здоров’я, зрештою, в зовнішній вигляд. Довголіття вони взагалі сприймають як далеку перспективу, живуть тут і зараз. Найкращий спосіб їх переконати — власний приклад. Якщо, приміром, батько палить, а синові наказує такого не робити, це не принесе результату. До того ж, покоління моїх сина й доньки підростало в період, коли ще тільки починали пропагувати здоровий спосіб життя, викриваючи шкідливість тютюнопаління, алкоголізму та ожиріння. Спочатку з’явилися книги (Малахов ще тоді не займався уринотерапією і саморекламою, а був просто пропагандистом здорових теорій), потім — доступ до Інтернету, де можна знайти значно більше інформації безплатно.

До речі, коли перебував у США, звернув увагу на телепрограми (очевидно, в мережі є й окремі сайти), в яких ідеться про важливість споживання овочів та фруктів (показовим на сьогодні є саджання городини першою леді Мішель Обамою на подвір’ї Білого дому. — Ред.). Як засвідчили дослідження, певна частина юних американців цілком серйозно гадає, що хліб росте на дереві, молоко береться з кокосу... А листок салату у гамбургері вважає достатньою нормою споживання зелені.

— Володимире, зараз друзі й знайомі звертаються до вас по поради/рецепти?

— Більшість із тих, хто мене критикував і кепкував з мене, стали «ортодоксами» щодо правильного харчування. Навіть я так себе не обмежую. Очевидно, це пов’язано зі змінами в здоров’ї: у когось болить підшлункова, у іншого — печінка, ще в іншого — жовчний міхур. А все переважно через те, що колись вони надавали перевагу жирному, копченому, споживали мало овочів-фруктів або ж їли їх у дуже зміненому вигляді. Втім, вся радянська система швидкого харчування культивувала таку їжу. Я у своїй роботі «Фастфуд великий и ужасный» якраз порівнюю її з американською. Як виявилося, дві протилежні за своїми політико-економічними і суспільними станами країни прийшли до того, що швидке громадське харчування стало несмачним, некорисним, шкідливим. Чи знаєте ви, що попервах у МсDоnald’s подавався стейк, приготований зі справжнього шматка м’яса, придбаного на ринку? А потім зниження собівартості, необхідність конкурентної боротьби позначилася на якості страв. І, приміром, чипси перестали бути тонкими картопляними скибочками, підсмаженими на соняшниковій олії. До слова, колись у містечку Бровари на Київщині був завод, що виробляв саме такі чипси. Однак він довго не проіснував — не витримав конкуренції із своїми «братами» з картопляного пюре, до якого додається ще багато чого. Якось на замовлення Інституту суспільних досліджень було проведено дослідження і академік Анатолій Божков дійшов висновку, що чипси — не є їжею. Це — просто хімічно-фізична суміш.

— Як ви від Бреґа і Шелтона «переключилися» на українське національне харчування?

— Якось збагнув, що вони дещо «напружують» своєю американськістю. Візьмімо одну з їхніх порад: протягом року їсти, наприклад, апельсини. Але багато хто, «прислухаючись» до свого організму, відчуває, що влітку, коли є сезонні фрукти, не особливо хочеться цитрусових... А взимку хочеться каші і сала. Мабуть, те, що підходить американцям, не завжди підійде нам. Так я зацікавився українським національним харчуванням. До того певний час спостерігав за кулінарними традиціями своїх старших родичів.

— До речі, а його можна назвати здоровим?

— Так, певною мірою. Там багато овочів. Вони сезонні. Тобто споживаються зазвичай у період року, коли вирощуються. У нашу кухню консервація прийшла після Другої світової війни з Німеччини. До того було соління. Звичайно, є й недоліки в українців. Наприклад, переварювання страв, тобто, довготривале смаження-кипіння. Це пов’язано з тим, що у часи епідемій та воєн продуктам надавали максимальну термічну обробку. Наступний ѓандж — жирність їжі. Вона зумовлена страхом голоду. Вважалося, що обов’язковим має бути запас сала і смальцю. А ще — цукру. У національній кухні, насправді, широко використовувалися солодкі фруктові й овочеві солодкі замінники.

Можна згадати й про надмірне використання солі в соліннях. Це важливо, бо ту ж квашену капусту дієтологи рекомендують обов’язково долучати до раціону взимку.

Національне харчування не передбачає споживання великої кількості м’яса. Читачі можуть подумати, мовляв, через бідність населення. Проте якщо подивитися на дореволюційні традиції, особливо, українського села, то українці не через бідність не їли м’яса. Просто так було заведено. Згадаймо ті ж пости. До речі, вони дуже корисні для сучасної людини. І для тих, які тримають піст із духовною метою, і для тих, які це роблять з дієтологічних міркувань. Тим більше, що загальна атмосфера у суспільстві сприяє тому. Маю на увазі, що по телебаченню і радіо часто говорять про піст, особливо Великий, тому не доведеться в гостях пояснювати, з яких переконань ви не їсте м’яса, як 15 років тому.

Отож українську кухню можна вважати основою для здорового (правильного) харчування сучасника.

— Насамкінець, будь ласка, кілька «здорових» рецептів.

— З приємністю.

РИС ІЗ ЯБЛУКАМИ

Найоптимальніше його готувати на сніданок. Прокидаюся. Натщесерце випиваю півлітра якісної негазованої води і беруся за приготування. Крупи потрібно півчашки на одну особу. Висипаю у невеличку каструлю, заливаю півтори чашки води (втрічі більшою кількістю, ніж самого рису), на малому вогні варю вісім хвилин, пильнуючи. Кришка знята. Вода википає. Помішувати не треба. Коли води залишиться трошки, вимкнувши вогонь, злити її і залишити рис на чверть години. (Має вийти розсипчастий і сухий.) У цей час займаюся вранішнім туалетом (зарядка, душ...). Потім додаю пів’яблука (моркву — як варіант), нарізаного кубиками або плястерками (кому як подобається) і одну чайну ложку меду. (Мед корисний той, що не прийшов термічну обробку. Рідкий мед після півроку зберігання якраз про це свідчить.) До страви можна взяти шматок білого хліба. Можна й без нього. Ви однаково залишитеся ситими до обіду.

Також до звареного рису підійде салат із капусти та салати, ледь-ледь заправлений оливковою олією. Солі не треба.

Оскільки говоримо про сніданки, так само можна варити солодкий дрібно порізаний гарбуз із рисом (спосіб приготування той же, не довго і не помішувати). Додати чорнослив, абрикоси чи цукати. Зрештою, гарбуз можна приготувати й без рису.

Отже, будь-який варіант цікавий. Головне не переварюйте і забудьте про сіль та цукор. Смачного!