Медведєв пішов у атаку

Те, що перепалка між президентом і прем’єр-міністром Росії була невипадковою, набуває дедалі більшого підтвердження. І того, що в країні розпочалася передвиборна кампанія, вже ніхто не приховує. У вкрай централізованій вертикалі влади, яку вибудував Володимир Путін і яка була до недавнього часу предметом його гордості, відбуваються речі, прямо спрямовані проти нього. Точніше, проти його можливого повернення на посаду президента.

Річ навіть не в тому, що прем’єр дозволив собі заперечувати своєму начальникові. Це було в його висловлюваннях у справі Ходорковського й не лише. Відбувалися частіше підкилимові, але вельми значні речі. Президент демонстрував відверте бажання дотримуватися курсу на модернізацію, наскільки можливо за ліберальними рецептами. Прем’єр весь час виступав з консервативно-охоронних позицій. Розходження на протилежні полюси довго предметом риторики залишатися не могло. Або те, що говорив президент, мало втілюватися в життя, або він заздалегідь перетворювався на кульгаву качку, виконуючи роль місценаглядача свого патрона.

Еліта та бюрократія вимагали відповіді на головне питання: хто йде на вибори, під чиї прапори ставати, яким кроком рухатися й з якою дистанцією між рядами. Настільки затяжна пауза призвела до повної дезорієнтації вищого управлінського прошарку й загрожувала невиправними наслідками як першій особі, так і другій. Розмови про можливість появи третьої темної конячки з’явилися саме як варіант заповнення інформаційного вакууму. Не стільки важливо, хто називався кандидатом у ці темні скакуни, скільки сам принцип абсолютно іншого результату боротьби за найвищу посаду в Росії.

Спочатку поява тертя між першим і другим, іскри, що спалахують між ними, були настільки незвичайним явищем, що більшість оглядачів сприймали те, що відбувається, як запланований розподіл ролей між добрим і злим. Але це категорично не влаштовувало Медведєва та його оточення, тому знадобився такий крок, аби стало всім, навіть нетямущим, зрозуміло, хто в домі господар. І зробити це треба було не з якогось дрібного питання, а з найголовнішого — кадрового.

Те, що принесеною жертвою за ініціативу виявився Юрій Лужков, — чинник до певної міри випадковий. Але вельми показовий. Президент не задоволений його відпусткою під час лісових пожеж, хоча формально це не клопіт столичного градоначальника, а прем’єр буквально наступного дня приймає московського мера й висловлює йому повну підтримку. У кмітливого народу в коридорах влади, й не лише в столиці, як то кажуть, перехопило подих. Керівництво партії «Единая Россия» слідом за національним лідером висловлює Лужкову підтримку, московська організація, вся як один, за свого мера. Здавалося, що все залишиться як і було.

Якої миті Путін вирішив відступити й здати Лужкова, сказати важко. Юрій Михайлович аж ніяк не один із трьохсот спартанців, щоб стояти до останнього. Проте він чинив опір як міг, сподіваючись на високе заступництво. Утім, президент переміг. І це стало початком стрімких, за московськими бюрократичними мірками, кадрових змін. І, що ще важливіше, відвертих заявок на їхнє продовження.

Вважається, що опорою Путіна є спецслужби, енергетичний і військово-промисловий комплекси. Днями були звільнені генерали МВС. Серед них декілька керівників юридичних інститутів відомства, два головні інспектори та заступник начальника оперативно-пошукового бюро міністерства. Раніше президент усунув з посад понад двадцять високопоставлених працівників правоохоронних органів.

Звільнення генералів МВС — чітка заявка та прозоре пояснення всім служивим, хто віддає накази, які слід неухильно виконувати, й від кого залежить подальше просування по службі. Слід сказати, що всі все зрозуміли. І перейменування міліції на поліцію було не зовсім бутафорським, а ретельно продуманим ходом для обгрунтування кадрових змін у цьому відомстві.

Сюди ж можна віднести, на перший погляд, незначну кадрову заміну, проте вельми показову. Державна дума планує розглянути питання про відставку Костянтина Затуліна з посади першого заступника голови Комітету в справах СНД. Там пояснюють це кадровою ротацією, хоча сам Затулін вважає, що причиною відставки стала його підтримка Володимира Путіна в заочній суперечці прем’єра з президентом щодо ситуації в Лівії. Якби справа була лише в цьому, то ніхто не став городити город. «Я не приховую, що виступаю за висунення Володимира Путіна на посаду президента. Президента Медведєва я вважаю дуже цікавою людиною, але з деякими його рішеннями я не згоден», — заявив Затулін. Ось у чому головна причина. Відбувається планомірне позбавлення від людей Путіна. На всіх поверхах і в усіх вікнах влади.

Далі був ідеологічний наступ. Доповіді сипалися одна за одною. Першим виступив ІНСоР Ігоря Юргенса з вельми ліберальними пропозиціями не лише в сфері економіки, а в державному устрої. Враховуючи близькість інституту до президента, стало очевидним, що це начерк майбутньої передвиборної кампанії. Потім була друга доповідь, і це вже чернетка програмного документа можливого кандидата в президенти Дмитра Медведєва. І далі греблю прорвало. Усі почали виступати з доповідями: Центр соціально-консервативної політики (ЦСКП) партії «Единая Россия», Центр стратегічних розробок (ЦСР). Усі говорили про необхідність модернізації. Навіть Клуб православних підприємців, посилений Радою з економіки та етики при Святійшому Патріарху, потягнуло туди ж.

Схоже, термін «модернізація» стане основним компонентом передвиборної кампанії спочатку парламентської, потім президентської. От тільки зміст у цей термін усі вкладають настільки різний, що не зовсім зрозуміло, навіщо вони взагалі так говорять. Принаймні, модернізація, запропонована ЦСКП і ЦСР і тим паче Клубом православних підприємців, більше схожа на консервацію того, що є, й захист від будь-яких посягань на майбутнє. Схоже, що команда Путіна зрозуміла, який потужний пропагандистський заряд несе в собі вся кампанія президента щодо модернізації, починаючи з його статті «Росіє, вперед!». І намагається перехопити ініціативу, а якщо не вийде, то вихолостити або втопити в інформаційному шумі все, що готує протилежна команда.

Поки в пропагандистському полі особливого озлоблення немає. Більше того, всі автори доповідей підкреслюють, що в них багато спільного. Ігор Юргенс писав у московській «Независимой газете»: «Що хочеться сказати, порівнюючи ці роботи: що стосується мови, прийомів, загального спрямування, це більш-менш одне й те саме, аналіз текстів показує — збіги в деяких випадках досягають 70%. У нас і, як мінімум, у ЦСР прозвучало: без лібералізації та політичних перетворень економічні або не будуть реалізовані, або будуть настільки половинчастими, що не задовольнять нинішню ситуацію. У всіх доповідях є розуміння, що треба щось робити, усвідомлення цього, суспільна думка підштовхують і політиків, і журналістів, та й суспільство в цілому».

Але, судячи з усього, це затишшя перед бурею. Доповіді ІНСоР, зокрема, підготовлена щодо кроків реформування, обговорюватимуться на всеросійській конференції 15 травня за участю всіх бажаючих, зокрема, й опозиціонерів. Поза сумнівом, інша сторона діятиме аналогічно, й тоді розгорнеться неабияка битва доповідей. Але вже зараз зрозуміло, що команда Медведєва діятиме наступально й швидко. Перехопити ініціативу в неї буде важко. Часу для цього залишається дуже мало.

Ілюстрацією активності президента може бути його поїздка в Челябінську область та проведення в Магнітогорську засідання Комісії з модернізації. Інвестиційний клімат у країні дуже поганий, заявив Дмитро Медведєв. «Гроші тікають з нашої економіки: у можливість безпечної й успішної підприємницької діяльності вірить не так багато людей, як нам хотілося б, довіряє не так багато підприємців, і ми з цим миритися більше не можемо — ні я, ні уряд РФ». Заходи, запропоновані в магнітогорських тезах, залишають двоїсте враження, надто багато в них бюрократизму. Набагато важливіша вимога глави держави, щоб урядовці до середини року покинули керівні органи державних компаній, що працюють на конкурентному ринку. До чорного списку на відрахування з бізнесу потрапили міністр фінансів Олексій Кудрін, перший віце-прем’єр Віктор Зубков, віце-прем’єр Ігор Сечін, міністр оборони Анатолій Сердюков, міністр енергетики Сергій Шматко, міністр транспорту Ігор Левітін, міністр сільського господарства Олена Скриннік, міністр зв’язку та масових комунікацій Ігор Щеголєв. Як то кажуть, уся путінська гвардія.

Але набагато важливіше, хто займе їхні місця. Уряд готовий до заміни чиновників на незалежних директорів у найбільших держкомпаніях — заявив перший віце-прем’єр Ігор Шувалов у ефірі програми «Вісті в суботу» на телеканалі «Росія». Уже зараз в коридорах влади розгорнулася гостра боротьба за посади, що звільняються, і хто переможе, той має всі шанси стати президентом.

І останнє, за рахунком, але не за важливістю. Владною Москвою останній тиждень березня ходили чутки, що віце-прем’єр Ігор Шувалов стане лідером партії «Правое дело». І ця президентська партія розпочне боротьбу за місця в Державній думі на виборах у грудні. Навіть називався термін — перші числа квітня — коли все це має статися. В останню мить справа загальмувалася, як говорять, на прохання національного лідера. До того ж партія «Єдиная Россия» була просто в паніці. Адже очевидно, що весь адміністративний ресурс тут-таки перейшов би до партії президента. І тоді потягнулися б до нової організації тушки столичного та регіонального зразка. Але те, що під президента готується політична організація, очевидно. Влітку або рано восени це має статися.

Політичне літо в Росії має бути гарячим. Їхнім чиновникам не позаздриш. Тепле море їм може лише снитися.