«...Щоб цінувати кожну мить життя»

Фотовиставка «Дня» у Житомирі — вдруге. Як і неповних півтора року тому, вона розмістилася в Державному університеті імені Івана Франка. Цей навчальний заклад сповідує загальновідому європейську практику, коли у вишах відбуваються помітні культурні події.

«Щойно почали розвішувати роботи, вже ходила поміж ними, — розповідає завідувач кафедри слов’янських та германських мов Наталя Місяць. — А як натрапила на знімок Ліни Костенко, вклякла. Як гарно її сфотографували! Піднімаєшся сходами і бачиш на темному тлі темний одяг. Нічого не видно, крім просвітленого обличчя поетеси. Якщо поглянути на класичні живописні полотна, то на них художники теж світловими плямами зробили обличчя і руки. А яка гарна рука у Ліни Василівни! Вона наче диригує, наче затуляється від сонця, наче показує захопленій аудиторії, мовляв, заспокойтеся... А я побачила інше: той жест нагадував «No pasaran!». Тобто ми маємо об’єднуватися, щоб не пропустити зла». Ще до відкриття експозиції охочих поділитися першими враженнями назбиралося чимало. У просторих коридорах зібралися студенти і просто житомирці — подія вийшла за межі університетської. Одні щось жваво обговорювали, інші — голосували за фото глядацьких симпатій, а хтось — писав у книзі відгуків, наприклад, «Неперевершено!!!» і «Що не світлина, а в ній втілене бажання українців — бачити свою країну щасливою та успішною!» (Н. Щур, Н. Степанчук)...

Саме відкриття пройшло під «благословенням» Івана Павла ІІ (скульптура понтифіка — серед присутніх). «День» вибудував свій життєвий імператив, який не має більшість ЗМІ, — розпочав на правах господаря ректор Петро Саух. — Перша підвалина, на якій той побудований, — благоговіння перед минулим, друга — активна дія щодо сьогодення; врешті, третя — відповідальність за власні вчинки і за майбутнє. Всі три вони закладені у вернісажі. Придивіться пильніше і відчуєте обрії нашої історії, пульс сучасності та перспективу прийдешнього». На завершення промови він вручив головному редакторові диплом із написом: «День» — друг університету». Очевидно, газета у своєму «арсеналі» дипломів має чимало. Але цей виявився дуже симпатичним, а радше, — людяним. Подякувавши, Лариса Івшина продовжила: «Аби зробити таку виставку, треба, щоб люди вірили. Щоб надали роботи, якими дорожать. Погляньте, хіба запропоновані знімки — не те сокровенне, що є в людській душі... Зверніть, будь-ласка, увагу на один з них — «На варті». Хто скаже, звідкіля ті скіфські баби? Автор Костянтин Бобрищев «віднайшов» їх на Харківщині. Це — наша неймовірно багата Україна. Країна — цивілізація. І представлені фото — приклад отої цивілізації, що у нас за плечима, яку необхідно відчути, збагнути і показати». «Сьогодні люди живуть складним життям, — додала. — Інколи навіть здається, що живемо в найгірший період. Але треба на все дивитися з погляду вічності, думаючи, чи бачимо обнадійливі знаки? Я певна, що так. Бачимо, як набирає сили альтернативна якість. Вона в обличчях молодих людей, у тій гідності, яка не знає рабства. Переконана, що «День» думає в унісон зі своїм розумним читачем, живе його життям, показує йому ж — його — неповторного. Газета може бути каталізатором хороших суспільних процесів». Далі від країни в цілому до окремого регіону. «Сьогоднішній захід — культурно-мистецький обмін, в якому поєднався дух стародавньої та сучасної України, — зазначив заступник голови Житомирської облради Володимир Арешонков. — Щоправда, дедалі більше в проекті ми б хотіли презентувати Житомирщину. (Прозвучало як заклик братися до роботи місцевим фотомайстрам. — Ред.). Адже край прагне показати свою архітектуру, природу, культуру, а найважливіше — людей». (До речі, в експозиції є роботи житомирців, наприклад, Леоніда Шевчука «Світська троянда», на якій зображений настоятель тамтешнього Свято-Преображенського собору отець Стефан.) Що називається, не на камери Володимир Юрійович сказав, що колись сам займався фотографією, та ще й викладав фотомистецтво дітям. Вчив, як зазначає, шукати для зйомки «живих» людей і цікаві непостановочні сюжети.

Напевно, не нам самим про те казати, скільки проектів робимо. І, ясна річ, хочемо відчувати читацьку підтримку. Наприклад, у проекті «Подарунок рідній школі». Чому б книжки з «Бібліотеки газети» не подарувати школі, де навчався? Тим більше, їхня цінова політика дуже доступна. По-перше, це викличе вдячність у ваших вчителів, а по-друге, засвідчить, що є чимало дієвих людей.

Цього разу акція, окрім обласного центру, охопила містечка і села Житомирщини. Очевидно, хочеться сягнути найвіддаленіших куточків, де бібліотечні фонди, мабуть, ще з радянських часів не поповнювалися. Відомий вислів: школа «стоїть» своїми учнями втілювали на практиці: заступник начальника Управління сім’ї, молоді та спорту Житомирської облдержадміністрації Олександр Антонюк, бізнесмени Леонід Кригер та Ігор Латюк-Романський, Олександр Стойко та директор Житомирського колегіуму Надія Палівода, яка надала книжки учнівському науковому товариству. «Я подарував новинки з «Бібліотеки газети» Баришівській загальноосвітній школі, що в Житомирському районі, де розпочав педагогічну діяльність, — говорить Олександр Антонюк. — Мені сподобалися ті видання. До того ж жоден медіа-ресурс не замінить живе спілкування з книжкою. Гадаю, їх читатимуть вже діти моїх вихованців».

Як відомо, у Житомирі численна польська діаспора. Тож наше польськомовне видання «Війни і мир» стало потрібним подарунком для організації «Польський дім», Культурно-освітньому товариству поляків ім. Ю. Словацького (с. Нова Борова Володарськ-Волинського р-ну), Товариству польської культури «Пулини» (смт Червоноармійськ), загальноосвітній середній школі (с. Непізнаничі Ємільчинського р-ну), Польському обласному науковому товариству... Щедрість виявили формальні й неформальні лідери громади.

Своєрідною передмовою до глядацьких вражень будуть думки десятикласниці Житомирського колегіуму Катерини Тернової. Власне, дівчина зауважила, що на «Днівській» фотовиставці Україна ніби склалася в пазли. Зійшлися всі до одного! Адже в інформаційному просторі вона віднаходить тільки поодинокі. А тут Батьківщина вийшла цілісна, зрозуміла та велична.

КОМЕНТАРI

Олександр АНТОНЮК, заступник начальника головного управління у справах сім’ї, молоді та спорту Житомирської облдержадміністрації:

— Одна з фотографій, на яку найперше звернув увагу, — це «Великдень» Миколи Тимченка з Києва: одразу згадуєш своє дитинство, як хлопчаком стоїш в очікуванні того, що освятять не тільки паски, а й майбутнє життя на цілий рік. Фотографії на виставці символічні — життя проходить швидко, ми турбуємось про свою роботу, різні справи, а моменти, які вибрали фотографи, є дуже цікавими. Низку з цих світлин я розміщав би на бігбордах як соціальну рекламу і спеціально звертав би на них увагу. Наприклад, така фотографія, як «Останній самурай» Дмитра Процка (Київ), на якій дворічна дитина тримається за древко державного прапора України. Це дитина, яка прийшла на світ за часів незалежності, і вона його міцно тримає. З’являється сподівання, що вона й у подальшому буде так само відважно обстоювати інтереси своєї країни. Цікавою є ідея газети «День» зробити виставку у виші, де навчаються люди з інтелектом і душею.

Людмила ІРГЕЛ, Студентка 1 курсу соціально-психологічного факультету ЖДУ ім. І. Франка:

— Виставка справила позитивне враження, адже фотографії насичені емоційним забарвленням, вони надихають саме на те, щоб і себе знайти в якійсь творчості, власній діяльності. Ці фото зняті саме в якісь несподівані моменти, вони привертають увагу глядача, бо в них проявляється сутність людини, її настрої, почуття. А коли дитина позує для когось, вона поводиться штучно, грає на публіку, не можна побачити її справжні почуття, бо вони ніби приховані. Мені найбільше припали до душі знімки дітей. Адже дітлахи — це маленькі індивідуальності, які ще не мають таких великих проблем, як дорослі. Не такі заклопотані, і на фото справжні. Відзначу світлину Людмили Гошко з Рівного «Руденькі», де сидить руденька дитина і руденький собака біля неї.

Олександр МАЦАРОВ, ветеран фотосправи, Житомир:

— Виставка демонструє, що треба завжди мати при собі фотоапарат і знімати, бо в житті трапляються такі моменти, які потім не повторюються. Доречні й дотепні назви, які теж забезпечують успіх. Особливо припала до душі фотографія Людмили Гошко (Рівне) «Чорний і рудий».

Дмитро ЖИТОМИРЕЦЬ, студент історичного факультету ЖДУ ім. І. Франка:

— Доволі оригінальними є теми, сюжети фоторобіт, представлених на виставці, тому, коли вернісаж «Дня» відбувається в нашому університеті, я намагаюся його не пропускати — тут є що подивитися. Треба відволікатися від повсякденності. Тому враження чудові. Особливо запам’яталися фото із сюжетами саме українського життя, бувають такі неповторні моменти... В університеті часто проходять художні виставки, але там подібного немає. Ось фото «Наші герої» Руслана Канюки з газети «День». Із приходом нинішньої влади складається таке враження, що знову ділять Україну на дві частини — захід і схід. А ці суперечки навколо героїв сходяться не лише на історії, а й на становищі, зокрема, української мови. Тобто ми бачимо, що мінімум п’ять років такі питання будуть актуальними. Я читаю газету «День». Якщо брати історичні матеріали, то вони викладаються в оригінальній формі. Якщо в інших виданнях, що публікують такі статті, більше проводять якусь одну певну думку, то в «Дні» можна побачити різні точки зору, але всі вони будуть проукраїнськими.

Олександр ТИЧИНСЬКИЙ, студент 4 курсу фізико-математичного факультету ЖДУ ім. І. Франка:

— Ця виставка досить креативна, тому що ми бачимо різні моменти нашого життя, і, по суті, воно складається саме з таких моментів. Мені дуже приємно, що такі роботи виставляються в нашому університеті, це, в свою чергу, демонструє рівень і намагання керівництва університету впливати не тільки з наукової та освітньої сторони на розвиток студентства, а й із культурного боку, що важливо завдяки роботам, які бачимо, є можливість формувати їхню культурну позицію. З газетою «День» я знайомий. Завжди знаходжу в ній свіжу доступну інформацію, яка дає змогу сформувати особисту думку щодо того, що відбувається в політичному житті України й у світі загалом. На її сторінках досить незаангажованої інформації такого рівня, вона висвітлює події без упередженості. З останніх матеріалів мені запам’яталися ті, що присвячені порушенню резонансної кримінальної справи проти екс-президента України Леоніда Кучми, військовим діям в Африці, зокрема військ НАТО в Лівії.

Із фото, на мою думку, варто відзначити «Єдність «фронту» і «тилу» Анастасії Сироткіної (Київ). Якщо ми просто подивимося, то це нібито звичайна фотографія солдатського побуту. Але можна зрозуміти й по-іншому — попри те, як складно сьогодні в країні жити, наш народ повинен бути єдиним і в найскрутніших ситуаціях залишатися разом. Ця картина асоціюється з теплими душевними розумінням народної дружби й підтримки в Україні...

Михайло КУЧЕВСЬКИЙ, майстер виробничого навчання Житомирського центру професійно-технічної освіти, керівник дитячого фотогуртку «Мрія», член Національної спілки фотохудожників України:

— Мені сподобалася ця фотовиставка, сподобалася редактор газети «День» пані Лариса Івшина. Серед фотографій виділю «Сестри-жалібниці» киянина Владислава Мусієнка, є хороший знімок житомирського автора Леоніда Шевчука «Світська троянда», на якій зображений настоятель Свято-Преображенського собору отець Стефан. Дуже хороші роботи — «Країна мрій» Руслана Канюки із «Дня», «Спогади» Ірини Сильвестрової з Києва — як людина на інвалідному візку дивиться в далечінь, думає, мабуть, де мої ноги. Таке життя, і це фото треба дивитися, співчувати людині, допомагати їй пережити це горе. Тут представлені всі жанри. Я навіть купив цілий альбом, показуватиму його своїм вихованцям — ось як роблять фото. Це миттєвості життя, які не повторюються. Сьогодні є, а завтра буде інше. Автори так змогли зняти. Або фотографія «Лицарі існують» 18-річного Романа Хімея з Коломиї — він зумів уловити момент життя, яким став діалог між юною та літньою людиною.

Олена БІЛОШИЦЬКА-КОСТЮКЕВИЧ, письменниця, Житомир:

— Газета «День» — це не просто засіб масової інформації, а явище в суспільно-політичному житті країни. Дуже добре, що видання є також ініціатором цікавих заходів, у тому числі фотовиставок. Нинішній вернісаж сам по собі цікавий і має велике значення як стимул до творчої активності. Я була свідком, коли молоді люди зупинилися біля фотографії, на якій багато собак, хтось із них виявив бажання теж опікуватися тваринами, тобто виявив небайдужість. Ще виставка викликає й певні філософські роздуми з приводу того, що ми не тільки можемо опинитися під об’єктивом фотохудожника, а й постійно перебуваємо під «об’єктивом» вищих сил, і з цього потрібно робити висновки, бути людьми в будь-якій ситуації. Дуже різнопланова виставка, багато різних сторін життя зафіксовано, і, мабуть, кожна людина може знайти для себе щось співзвучне певному моментові в її житті. Наприклад, фотографія «Останній урок» не тільки про школу — вона викликає певні думки, асоціації, що в кожної людини завжди є щось останнє. І ще раз наголошує на тому, як треба цінувати кожну мить життя. Зрозуміло, що є фотографії, які викликають сміх, іронію, теплі почуття, наприклад, такі роботи, як «Спаринг-партнери», «Чорний і рудий», «Руденькі», «Вміння влаштуватися». Дуже цікава фотографія «Терплячий» — той, хто має домашніх тварин, оцінить її, знаючи непросту котячу вдачу. Хотіла б відзначити ще один момент — кожна людина, яка хоч раз у житті щось організовувала б або причетна до організації якогось заходу, зрозуміє, наскільки непросто зробити цікаву подію. Вдячність газеті «День» та всім організаторам, які створили свято. Є бажання ще раз прийти на фотовиставку і розповісти про неї друзям, аби прийшли теж. Мені запам’яталася ще фотографія «Коран з особистої бібліотеки» Леньяри Абібулаєвої з Сімферополя. А ще «Вибирали веселились» (киянин О. Бурковський) — трагікомічністю ситуації й тим, що не завжди ми усвідомлюємо, чим можуть закінчитися певні речі й наші дії. Кожна світлина викликає якісь емоції та думки, асоціації, спонукає над чимось задуматися, згадати якусь історію зі свого життя. Роботи справляють враження не тільки в режимі реального часу, але ці враження ніби наздоганяють, і коли мова заходить про вічні цінності.