Андрій IЛЛЄНКО: Ми просуваємося на схід

Якщо перефразувати відомий анекдот, вибори закінчилися, а осад залишився. І осад цей, м’яко кажучи, не дуже приємний. Учора навіть Президент Янукович визнав, що вибори були «так собі». Заступник голови Центральної виборчої комісії Андрій Магера вважає ці вибори найгіршими з 2004 року. «Вони навіть гірше за вибори Президента 2004 року. Тоді, принаймні, закон був демократичнішим — інша річ, як він виконувався», — заявив Магера. Значно різкіші заяви робить лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок. Він погрожує фальсифікаторам виборів громадською обструкцією. Свободівці запевняють, що у них у величезних кількостях вкрали голоси. «Розмах цієї махінації настільки великий, що й досі територіальні виборчі комісії в Івано-Франківській області, в Тернополі й у Хмельницькій області всупереч вимогам закону не можуть оприлюднити результати виборів». Як відомо, «Свобода» стала однією із сенсацій цих виборів. Ця колись міноритарна партія тепер має п’ятий результат у країні. Шановані політологи прогнозують «Свободі» легке потрапляння до Верховної Ради й тепер говорять про переформатування політичної карти України.

Як «Свобода» працюватиме в місцевих радах? Чи лякатимуть на сході дітей Тягнибоком? Чи може проходження «Свободи» до парламенту зашкодити міжнародному іміджу України? Про це й багато іншого ми поговорили з одним із лідерів «Свободи», вже депутатом київської обласної ради Андрієм Іллєнком.

— Андрію, ви звинувачуєте владу в тому, що вона сфальсифікувала вибори по всій Україні. Справді, є розбіжності між даними екзит-полів та офіційними результатами, але чи є це достатньою підставою для звинувачень?

— Рівень фальсифікацій на цих виборах є абсолютно безпрецедентним. Ви подивіться, Галичина по екзит-полам показала нам один результати, а комісії — на 30-40% менше. Ми зараз маємо ситуацію, коли в нас по Львову, Тернополю, Івано-Франківську йде війна. Ми там тотально перемогли по мажоритарних округах в міську раду. Зараз створюють штучні ситуації і всіма правдами й неправдами намагаються відібрати перемогу в наших мажоритарників, щоб ми не могли мати одноосібну більшість. Така сама ситуація на Волині. Фактично по всій Україні дуже сильно вкрали голоси.

Якщо раніше ми були в дечому наївними й сподівалися, що хоч якась формальна законність буде збережена, то зараз очевидно, що навіть формальної законності немає. Уявіть собі, районна чи міська комісія пише протокол абсолютно зі стелі! Ми йдемо апелювати в комісію вищого рівня, вона ніяк не реагує, показуємо протоколи — реакції нуль. Ми йдемо до судів — виносять рішення проти нас, причому навіть не заглиблюючись в розгляд питання. Тобто ми можемо говорити про те, що сьогодні на цих виборах дійсно діяв сталінський принцип: вважливо не як голосують, а як рахують. І все це почалося з виборчого законодавства. Тому що цей закон про вибори прийнятий перед самими виборами, він є, по суті, інструкцією по фальсифікації виборів. Він і писався з метою максимально уможливити фальсифікацію виборів на всіх рівнях. І цей закон став сумною реальністю саме через те, що в так званих ідеологічних партіях знайшлися перебіжчики й зрадники, які за цей закон проголосували.

Ці вибори були останнім шансом для легальної політики в країні. Якщо й надалі фальсифікація буде настільки ж брутальною, якщо надалі права громадян будуть потуратися настільки цинічно, то все це завершиться хаосом громадянського протистояння. І повірте, тут вже ніяка політична партія не зможе ні протистояти, ні зупинити цей процес, тому що він виникне об’єктивно. Не можна просто знущатися з прав людей. Ми все-таки європейська, а не азійська чи африканська країна, де люди звикли жити в умовах, де є володар, який все контролює , а всі інші — раби.

— Тим не менше ці вибори для вас є безумовно успішними. Ви взагалі сподівалися на такий результат?

— Тут важливо зрозуміти, що вулицями наших міст і сіл ходять не протоколи, не виборчі бюлетені, а реальні люди. І той факт, що ці реальні виборці нас підтримали, — найголовніше. Фальсифікувати можна протокол, виборчий бюлетень, але не можна підробити свідомий вибір людини, яка прийшла й проголосували за «Свободу». І ці люди нікуди не дінуться. І навпаки, той факт, що в неї вкрали голос, той факт, що над нею познущалися, тільки посилить її радикалізм і готовність захищати свої права в майбутньому. Тому ми можемо сказати одне: ми задоволені тими результатами, які нам показав екзит-пол, але дуже не задоволені тим, як безбожно у нас вкрали цей результат.

ТАК ЗВАНІ ДЕМОКРАТИЧНІ ПАРТІЇ ОПИНИЛИСЯ В СТАНІ СИСТЕМНОГО КОЛАПСУ

— Ви усвідомлюєте, що, певним чином, вашому успіху сприяла стагнація «Батьківщини»? Ви фактично забрали їхній електорат.

— По-перше, святе місце порожнє не буде. По-друге, що значить забрали? Якщо людина один раз проголосувала за «Батьківщину», це не означає, що вона кріпак і все життя тепер повинна голосувати за неї, незважаючи на тушок, не дивлячись на табуни зрадників і продажність, яка процвітає на даний момент в цих партіях. Це вони забирали наших виборців. Вони від виборів до виборів розповідали, що за нас не можна голосувати, бо ми непрохідні. За нас не можна голосувати, бо ми агенти китайської розвідки, Кремля, Партії регіонів. Усіляку маячню вигадували. Вони роками не давали нашим виборцям зі спокійною душею проголосувати за тих, за кого вони хотіли. Вони вимагали голосувати за менше зло.

Сьогодні ці так звані демократичні партії опинилися в стані системного колапсу, бо вони за п’ять років нічого, крім корупції і скандалів, «дерібасу» не дали. Той курс, який вели «помаранчеві» при владі, так само викликав у нас обурення, ми завжди були в опозиції до них.

— Чим ви від них відрізняєтесь?

— Ми від них відрізняємося, по-перше, тим, що ми — ідеологічна партія , а не бізнес-проект. По-друге, ми партія, яка відповідає за свої дії, за свої слова. По-третє, ми були в опозиції, коли вони мали можливість вирішувати всі свої питання. Тому ми не несемо відповідальності за їхній провал.

— Чому на ваших спільних акціях з «Батьківщиною» ви постійно створюєте скандальні ситуації? 14 жовтня на мітингу на Софіївській площі з приводу захисту української мови, коли на сцену вийшов Яворівський, ваші люди почали йому кричали «Ганьба!». Він близько двох хвилин не міг почати говорити. Я там була й дуже добре це пам’ятаю. І ніхто з лідерів «Свободи» не вийшов і не вгамував людей.

— Це була стихійна реакція натовпу, який висловив своє ставлення до тих чи інших ораторів, які мають нахабство виходити й говорити, як вони люблять Україну, які вони великі патріоти. При цьому вони мають великий борг перед українцями. Вони фактично роками паплюжили українську ідею, перебуваючи при владі. Замість поширення української ідеології та вирішенням нагальних питань суспільства вони займалися корупцією та самозбагаченням. А сьогодні вони вважають, що мають моральне право виходити і, як батьки нації, щось там розповідати. Вони мають розуміти, що поки їм кричать «Ганьба», а потім поганою мітлою будуть виганяти з того мітингу, якщо вони надалі будуть нам розповідати про те, що ми провокатори, ми когось там примушуємо кричати «Ганьба!»... Нехай би вони на той мітинг привезли хоча б десяту частину людей, яких привела туди «Свобода»! Тоді вони мали б якесь моральне право взагалі нам щось розповідати.

Я не маю на увазі когось персонально, я хочу означити лише тенденцію. Не можна роками постачати до Верховної Ради зрадників, які потім перебігають до ПР, роками зраджувати своїх виборців, а потім говорити : «Україна в небезпеці, давайте об’єднаємося. І, не дай, Боже, хтось комусь згадає старе». Ні, ми будемо згадувати старе, тому що все це повториться знову. Знову вони на наших плечах пролізуть у владу. І займатимуться тим самим.

НАША МЕТА — КОНТРОЛЮВАТИ ВЛАДУ

— Можливо, в обласній раді вам теж доведеться певним чином співпрацювати з Партією регіонів.

— Ні, ми не будемо співпрацювати з регіоналами. На першому засіданні ми зробимо заяву про перехід в національну опозицію й будемо працювати в обласній раді як опозиція. Власне, наша мета буде контролювати владу. Але якщо буде якесь голосування, яке не матиме ніякого політичного підтексту, наприклад, треба ставити десь там дитячий майданчик, то очевидно, що тут може бути ситуативне голосування.

— Власне, в обласних радах 90% саме таких питань.

— Я б не сказав. Там є величезна кількість корупційних питань, пов’язаних з розподілом власності, з розподілом землі, бюджетних потоків. Наше завдання, зокрема, в Київській області, — контроль. Ми будемо тією щукою, яка не дасть дрімати жирним карасям. А в тих областях, де в нас більшість, ми будемо брати відповідальність на себе.

— А чи велика у вас лава запасних, чи є у вас впевненість, що ви пройдете випробування каналізаційними трубами?

— Пройдемо. Там, де були наші депутати з попередніх скликань ( їх було не так і багато, але вони були), їхня робота отримала дуже високу оцінку виборців. Нам довіряють!

Візьмімо той же Тернопіль. Ми там перемогли тотально. Ми там маємо в міській раді більшість і свого міського голову. А ви зайдіть у інтернет і почитайте ті нісенітниці, які пишуть у штабах політичних партій і запускають нібито від імені простих людей, про те, ніби Тернопіль потопає в смітті. У Тернополі колапс. У Тернополі «Свобода» довела до якогось жаху... Якщо б це було так , хіба б за нас проголосували? Ні, не проголосували б. Значить, все це — брехня. Народ дав відповідь. Нехай тепер всі ті, що писали всі ці нісенітниці, подавляться нашим результатом.

— Тепер, власне, всі будуть дивитися не на Тернопіль, а на Львів. У вас там теж дуже велика перевага.

— Звичайно. Але мер Львова не від «Свободи». Більшості в обласній раді в нас не буде, це вже очевидно. Зараз всіма правдами й неправдами намагаються знищити нашу більшість у міській раді. Але їм це не вдасться, це також очевидно. Навіть за таких умов ми все одно покажемо результат, тому нам буде що розказати людям.

— Власне, в кулуарах Верховної Ради про вас розповідають, що ви — партія політиканів, що ви тільки й умієте, що робити заяви та мітинги.

— Ми як раз тим і відрізняємося від тих політичних шулерів, що ми і політичну позицію маємо чітку, і при цьому вміємо працювати як господарники. Ми навіть по діяльності тернопільської обласної ради ( це фактично півтора роки) видали цілу книжку. І коли нас питають, а що ви зробили в Тернополі, ми відкриваємо книжку й читаємо: перше, друге, третє, сімдесяте, сто двадцять восьме. По пунктах, що ми зробили в тернопільській області за півтора роки. На відміну від тих, що все життя були політичними проститутками. Були й продовжують ними бути. А потім вони розповідають, які ми нетверді господарники і яка бездарна «Свобода».

ЧЕРЕЗ ДЕКІЛЬКА РОКІВ МИ МАТИМЕМО ПОТУЖНЕ ПРЕДСТАВНИЦТВО Й НА СХОДІ

— Є такий принцип: дія викликає протидію. Чи не має у вас побоювання , що радикалізм на заході може посилити радикалізм на сході. І це, власне, може бути загрозою для цілісності країни. Тобто чи не боїтеся ви, що з вас зроблять жахличик на Донбасі й Тягнибоком лякатимуть дітей?

— Я як раз в понеділок був у Донбасі й прекрасно там провів день. Виступав півтори години на місцевому телебаченні, бачився з людьми. І можу сказати: все там нормально люди сприймають. Ніякої немає агресії або несприйняття.

Ми не партія-опудало. Ми партія чесних, ідеологічних людей. Ми партія людей відвертих, тому, якщо когось чесність, відвертість і твердість переконань лякає, ми з таким людьми явно не будемо мати спільної справи. Ці люди, напевно, не визначилися зі своїми життєвими орієнтирами. А ми — партія, яка з цими орієнтирами визначилась. Ми не прагнемо бути стогривневою купюрою, яка всім подобається.

— Ви не плануєте якось пом’якшити свою риторику, щоб якось просуватися на схід?

— Ми прекрасно просуваємося на схід як раз за рахунок того, що не перетворюємося на ще одну контору, яких в Україні десятки, вони нецікаві й непотрібні. Між ними немає ніякої різниці, вони всі белькочуть одне й те ж саме. У нас штук п’ятдесят так званих націонал-демократичних партій, які нічим одна від одної не відрізняються. Їх усі забули, вони непотрібні. Ми не хочемо перетворитися на ще одну УНП чи партію, яка згине в політичному небутті. Ми цікаві тим, що є радикальною партією. Але цей радикалізм проявляється не в тому, що ми бігаємо по вулиці й намагаємося когось побити, а в тому, що ми стоїмо на своїх переконаннях. Ми не зраджуємо своїх виборців. У цьому наш радикалізм. І цей радикалізм подобається людям не тільки на західній Україні. Ви бачите, ми отримали високий результат і в центральній Україні. Ми отримали хороший результат і на сході України. Конкретно в Харкові ми ледве не пройшли в міську раду. В Одесі й Дніпропетровську ми зараз отримали ті результати, які чотири роки тому отримували на західній Україні. Тобто ще буквально кілька років, і ми матимемо потужне представництво й на сході.

У НАС НАВІТЬ ІЗ ЯПОНСЬКИМИ НАЦІОНАЛІСТАМИ ДРУЖБА

— Гадаю, на наступних виборах ви пройдете до Верховної Ради. Втім, у експертному середовищі побоюються, що ваша присутність у владі може зашкодити іміджу України в світі. Ви, мабуть, читали текст німецького політолога Андреас Умланд в «Українській правді», де він пише, що ви занадто праві, занадто радикальні.

— Я взагалі не сприймаю таких речей як ультраправі. Ми — партія націоналістична. Націоналізм — це ні ліва, ні права ідеологія. Це перша ремарка.

Зараз взагалі спостерігається великий сплеск публіцистичної активності... Ще є якийсь Кузьо, який постійно проти нас статейки пише. Абсолютно бездарні, там ні думки немає, ні логіки. Це просто якийсь набір речень. Улманд хоча б вміє речення складати. Але логіки в його писаннях я теж не бачу. По-перше, він як найбільший гріх, найбільший негатив «Свободи» називає те, що, бачте, «Свобода» співпрацює з європейськими націоналістичними партіями. Це, навпаки, добре.

Це значить, що, коли ми прийдемо до влади, в нас буде ціла мережа партнерів і союзників по всій Європі. До речі, не тільки по Європі, у нас навіть з японськими націоналістами дружба. І це значить, що в нас будуть міжнародні зв’язки. Вибачте, а з ким ми маємо співпрацювати — з комуністичними партіями, з ліберальними, з секс-меншинами? Очевидно, ми маємо співпрацювати з націоналістичним партіями.

На кожних виборах французький «Національний фронт» Жан-Марі ле Пена здобуває величезну підтримку. То треба мільйони французів оголосити фашистами, сказати, що вони не достойні бути європейцями? Це Улманд хоче сказати? Чи він хоче сказати, що половина австрійців — це фашисти, які голосують за націоналістичні партії, які мають величезне представництво в парламенті?

Якщо навіть Ангела Меркель, ліберальний політик, говорить, що мультикультурна політика зазнала повного краху, то це значить, що щось там таки відбувається. Коли ви приїжджаєте в будь-яке велике європейське місто й розумієте, що це Європа тільки суто географічно, а за своїм етнічним складом — суміш Азії й Африки, то це напевно викличе якусь протидію. Викличе бажання національного відродження. Що в цьому погано — я не знаю.

— В заявах «Свободи» часто звучить словосполучення «титульна нація». В Партії регіонів є депутат з чудовим українським прізвищем Вадим Колісниченко, а є в нашій газеті талановитий автор, щирий український патріот з російським прізвищем Лосєв. Є в мене знайомий журналіст з єврейським прізвищем Міхельсон, який розмовляє тільки українською мовою. Чому ви вважаєте, що Колісниченко цінніший для України за україномовного Міхельсон?

— Ми так не вважаємо. Ми вважаємо, що нація є кровно-духовною спільнотою, яка грунтується як на етнічному, так і на духовно-етнічному чиннику. Відповідно, не може бути нація як етнічна структура без політичної волі. І так само не може бути політична воля без жодного етнічного ядра. Тоді це не нація, а щось інше. Якщо ми говоримо про наше розуміння нації, то воно стоїть на цих двох засадах. І відкинути одне з них — значить повністю відкинути суть поняття «нація». Причому як одне, так і інше. Тому що дійсно, може бути людина етнічним українцем, але при цьому бути ідеологічним українофобом. І так само можемо сказати, що та людина, яка є не етнічним українцем, але яка допомагає українській справі, яка є патріотом України, є повноцінним громадянином України. Більше того, вона навіть є ціннішою, ніж навіть той етнічний українець, який є українофобом.

— Але часом складається враження, що ви абсолютизуєте етнічне

— Ми його не абсолютизуємо. Ми просто є нормальними — в розумінні цього слова —націоналістами. Ми розуміємо, що нація складається з двох елементів: етнічного й політично-вольового.

— Тобто ви припускаєте, що може бути український націоналіст російського походження?

— Це політичні погляди. Чому б і ні?

— Моє останнє запитання не про політику. Зараз у кінотеатрі «Київ» іде фільм вашого батька Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу. Нова версія». Як ходять на нього глядачі? Чи може українське кіно конкурувати з американськими блокбастерами?

— Звичайно, може. Ми спочатку робили тиждень кіно Юрія Іллєнка в середині жовтня. Була невеличка рекламна кампанія, але ми не очікували великих аншлагів. Вийшло так, що були аншлаги на всіх фільмах («Молитва за гетьмана Мазепу» демонструвалася щодня, інші фільми — по одному разу). Люди спраглі до українського кіно, вони хочуть його дивитися. І навіть сьогодні по другому колу пішов тиждень кіно. Наскільки я знаю, зали так само повні. Кінотеатр відчув, що це насправді прибутково, що люди йдуть і платять гроші за це. Гадаю, якщо ми третій, четвертий раз зробимо таку демонстрацію, люди будуть іти таким самими потоком. Це говорить про те, що ми маємо величезний потенціал, люди хочуть дивитися українські фільми.