Виразні сигнали стратегічному партнеру

Анонсуючи запланований на 2—5 вересня державний візит Президента України Віктора Януковича до Китаю, глава українського зовнішньополітичного відомства Костянтин Грищенко сказав, що «китайська сторона готується до цього візиту як до виняткової події, відзначивши при цьому, що йдеться не лише про протокольну форму, а й про серйозне змістовне наповнення». Що означає «серйозне змістовне наповнення» візиту та «небувалі можливості розвитку двосторонніх відносин», як про це відзначив у Пекіні міністр закордонних справ КНР Ян Цзечи під час зустрічі з Костянтином Грищенко? Про це «Дню» в ексклюзивному інтерв’ю розповідає Надзвичайний і Повноважний Посол України в Китайській Народній Республіці Юрій КОСТЕНКО.

ВИРАЗНИЙ СИГНАЛ КИТАЙСЬКИМ ПАРТНЕРАМ

— Юрію Васильовичу, які сподівання покладає Україна на цей візит до Китаю — другий в історії відносин між нашими країнами?

— Перше, чого буде досягнуто у результаті державного візиту Президента України Віктора Януковича до КНР, то це чіткого і виразного сигналу і китайським партнерам, і усьому світу, що наша держава сприймає Китай як дуже вагомий чинник міжнародної політики у сучасному світі, як зразок успішного динамічного розвитку економіки та суспільства, як стратегічного партнера й дружню нам націю. Окрім цього, у спільній заяві стосовно всебічного підвищення українсько-китайських відносин, дружби і співробітництва та в документі щодо основних напрямків двосторонніх відносин на найближчі роки, які плануються сторонам до підписання у Пекіні, з боку КНР буде підтверджено надані ще у першій половині 90-х років минулого століття гарантії незастосування ядерної зброї проти України. У цих важливих політичних документах буде зафіксовано наріжні принципи нашої взаємодії на міжнародній арені. Зокрема, йдеться про захист державного суверенітету та територіальну цілісність, боротьбу з тероризмом, організованою транскордонною злочинністю, протидію розповсюдженню матеріалів та технологій, пов’язаних із створенням зброї масового знищення та засобів її доставки.

Багато також важить і те, що перебування глави української держави в КНР є конкретною реалізацією тих змін у зовнішньополітичному курсі нашої країни, які відбулися за останні півроку. Адже нове керівництво України ввело Китай до числа пріоритетних напрямів зовнішньої політики, розглядаючи співпрацю з ним як один із визначальних чинників успішної модернізації національної економіки. Дуже важливо, коли окреслені пріоритети, слова не розходяться із реальними справами.

А що стосується економічної складової державного візиту Президента, то вона буде масштабною і суттєвою. Окрім підписання ряду угод економічного спрямування, у Пекіні та Гонконгу пройдуть бізнес-форуми з участю представників провідних компаній та підприємств України та Китаю.

— Чи сподівається Україна отримати кредити в Китаю? Як відомо, попередній уряд висловлював подібні сподівання, але так і не отримав китайських кредитів...

— Так, ми розраховуємо на китайські кредити. Сьогодні напрацьований сторонами кредитний портфель становить близько восьми мільярдів доларів США. Переговори за деякими напрямками ведуться вже не перший рік. Китайська сторона готова до значних інвестицій в українську економіку. Звичайно, за певних умов. І головною з них є гарантія політичної, а отже й економічної стабільності у нашій державі. У Пекіні важко розуміють українські недавні реалії, коли для соціально значущого проекту, що опрацьовувався і українською, і китайською сторонами чимало місяців, уряд був готовий надати державні гарантії, а інша гілка влади своїм указом їх скасовувала. Наслідок: кредитно-інвестиційна робота на всіх напрямках завмирає майже на півроку.

У СТОРІН Є ВЕЛИКИЙ ІНТЕРЕС ДО ВЗАЄМНОЇ СПІВПРАЦІ

— Що може запропонувати Київ Пекіну, аби, з одного боку, збільшити експорт української продукції в Китай, а з другого — залучити в Україну китайські інвестиції, ноу-хау?

— Як засвідчили проведені нещодавно чергові засідання двосторонніх комісій з питань науки й техніки, військово-технічного співробітництва, робочої групи з питань сільського господарства, у сторін є великий інтерес до взаємної співпраці, перш за все у високотехнологічних сферах.

Чимало проектів вже реалізуються. Але, і це головне, Україна пропонує своїм партнерам чимало нових масштабних тем для опрацювання і в інфраструктурі, й у розробці мінеральних ресурсів, і в галузі найсучасніших технологій. І мова йде не лише про збільшення експорту української продукції до Китаю (минулого року він зріс, до речі, у 2,6 разу), але й про створення спільних підприємств, технопарків тощо. Проте, знову ж таки, для досягнення результату, для того, щоб ці зафіксовані на папері плани матеріалізувалися в конкретні проекти, потрібна стабільність, наполеглива послідовна праця як у Києві, так і в Пекіні, чітке виконання взятих на себе зобов’язань.

— А чи має Китай інтерес до інвестиційної співпраці з Україною?

— Нині в КНР внаслідок успішного розвитку економіки, навіть за умов світової фінансово-економічної кризи, акумульовано дійсно величезні інвестиційні ресурси, які китайський уряд запланував виводити на зовнішні фінансові ринки. Адже аксіомою є те, що, не перебуваючи в обігу, фінансові маси лише гальмують економічний розвиток, а не стимулюють його. Отже, китайські інвестиції в Україну є вигідним бізнесом, виходом на нові європейські ринки.

Щодо залучення в Україну китайських ноу-хау наведу такий приклад. З 2005 року на українському телекомунікаційному ринку успішно працює одна з провідних у світі у цій галузі компанія «Хуавей». У її представництві в Києві сьогодні зайнято близько 300-т працівників, 80% з яких українці. 2008 року до бюджету та соціального фонду нашої держави компанія внесла близько 60 млн гривень, а у 2009, кризовому, році обсяги експорту телекомунікаційного обладнання в Україну становили понад 100 млн доларів США. За моїми даними, китайські колеги готові розвивати свій бізнес у нашій країні, очікують від своїх партнерів відповідних пропозицій.

— Чи зацікавлена Україна вкладати інвестиції в розвиток західних регіонів Китаю? Як відомо, раніше китайська влада пропонувала нашій країні це робити.

— Китайська влада і сьогодні пропонує іншим державам активно залучитись до розбудови західних районів КНР. Ще 1999 року вище китайське керівництво оголосило про масштабну програму — початок інтенсивного освоєння західних районів КНР, метою якого було подолання диспропорції у рівні соціально-економічного розвитку, прискорення темпів економічного зростання провінцій регіону, підвищення життєвого рівня населення, забезпечення соціальної стабільності тощо. А от чи є у нас можливості для інвестицій в ці китайські райони? На мою думку, це справа майбутнього.

— Пане посол, чи не повториться після візиту Януковича ситуація з візитом Кучми до Китаю восени 2002-го? Тоді візит пройшов без ажіотажу і газета «Женьмінь жибао» про нього написала «після повідомлення про банкет із нагоди встановлення добросусідських відносин між Китаєм і Люксембургом».

— Мені важко коментувати, що мало місце 2002 року. Тоді я очолював наше диппредставництво у Токіо. А те, що ситуація не повториться, — гарантую. Саме для того, щоб про державний візит Президента України до КНР дізналося якомога більше людей і в Китаї, і у світі, посольством запропоновано напередодні у Києві провести з Віктором Януковичем ексклюзивні інтерв’ю газети «Женьмінь жибао» та агентства «Сіньхуа». Щоденний тираж цієї газети становить три мільйони примірників, а агентство є найбільш впливовою і потужною інформаційною корпорацією КНР, яка через свої інтернет-портали охоплює сотні мільйонів людей.

Окрім цього, активне висвітлення візиту передбачено і під час перебування Президента в Пекіні, Шанхаї та Гонконгу. Зокрема, з Міжнародним радіо Китаю домовлено, що відповідні матеріали транслюватимуться 61-нією мовою країн світу.

— Чи впливає на двосторонні відносини набуття Україною позаблокового статусу після ухвалення на початку липня закону про засади внутрішньої і зовнішньої політики і чи справді намір України стати членом Північноатлантичного альянсу міг зашкодити розвитку двосторонніх відносин? Про це часто наголошували деякі експерти.

— Так, впливає і ось чому. Основоположними принципами зовнішньої політики КНР є п’ять принципів мирного співіснування (взаємна повага державного суверенітету та територіальної цілісності, взаємний ненапад, невтручання у внутрішні справи одне одного, рівність та взаємна вигода, а також мирне співіснування). Китай проголосив, що ніколи не вступатиме до будь-яких військових альянсів з однією або групою держав. За китайськими оцінками, нинішні тенденції глобалізації та поступовий рух у напрямку становлення багатополярності створюють для цього сприятливі умови. Разом з тим, у Китаї відзначають, що у світі продовжують діяти менталітет холодної війни, гегемонізм і політика сили. На думку китайської сторони, їхніми особливо небезпечними проявами є розширення військових блоків, збільшення розриву у прибутках розвинених держав та країн, що розвиваються, спроби втручання у внутрішні справи, а також існування локальних конфліктів.

Отже, робимо висновок — наше прагнення набути членство в НАТО за відсутності належної підтримки з боку населення України не могло знайти розуміння в КНР, оскільки не вписувалося у зазначені вище постулати. У той же час не слід забувати, що політичне керівництво КНР у своїх контактах з українськими партнерами традиційно наголошує: воно з повагою сприймає вибір українського народу, зокрема щодо обрання орієнтирів соціально-економічного розвитку нашої країни, її зовнішньої політики. Це я, до речі, почув від голови КНР Ху Цзінтао 4 вересня минулого року, коли вручав повноваження посла України в Китаї.

Як бачимо, хоча наш намір стати членом НАТО й не був перешкодою на шляху плідного двостороннього співробітництва, але, звичайно, нинішній, дійсно реальний позаблоковий статус України більше відповідає зовнішньополітичним орієнтирам Пекіна.

ПРО ТРИКУТНИК ПЕКІН—МОСКВА—КИЇВ

— Юрію Васильовичу, ви якось відзначили в одному інтерв’ю, що добрі стосунки України і Росії сприятимуть поліпшенню китайсько-українських відносин. Але чи має Київ у стосунках з Пекіном бути заручником третьої сторони? Це ж ненормально, чи не так? Тоді логічно може виникнути наступне запитання. Чи може, і як саме, позначитися на українсько-китайських відносинах похолодання у відносинах Пекіна і Вашингтона, яке спостерігалось останнім часом і особливо проявилося після нещодавньої заяви у В’єтнамі Г. Клінтон про те, що територіальні конфлікти необхідно вирішувати дипломатичним шляхом?

— І раніше, і особливо у нинішні часи глобалізації міжнародних зв’язків двосторонні відносини будь-якої країни відчувають на собі вплив і третьої, і п’ятої, і десятої сторони. Приймаючи важливе зовнішньополітичне рішення, керівництво держави має враховувати усі позитивні й негативні його наслідки, перш за все — коли мова йде про стосунки з основними гравцями на міжнародній арені, сусідніми державами.

Сучасні китайсько-російські відносини стратегічного партнерства, за словами міністра закордонних справ КНР Ян Цзєчи, відзначаються зрілістю і стабільністю, являють собою модель взаємодії між двома провідними світовими гравцями. Не слід також забувати, що як постійний член Ради Безпеки ООН Китай несе на собі відповідальність за мир і стабільність у всьому світі, зі Східною Європою включно. Тому-то, думаю, в Пекіні вітали потепління в українсько-російських стосунках. На Сході ж існує вираз: друг мого друга і мій друг.

Як на мене, то перебільшенням є твердження про похолодання у відносинах Пекіна й Вашингтона, яке спостерігається останнім часом внаслідок заяви Г. Клінтон у В’єтнамі. Китай сьогодні всіляко прагне зберегти позитивну динаміку конструктивного діалогу із США. Певні загострення у їхніх двосторонніх стосунках були й раніше, наприклад, останнє з них мало місце на початку 2010 року після ухвалення адміністрацією президента Б. Обами рішення продати Тайваню зброю на загальну суму 6,4 млрд доларів США. А окремі заяви політичних діячів треба аналізувати й враховувати при вибудові параметрів зовнішньополітичних акцій. Українська дипломатія так і робить.

У цьому контексті варто нагадати сказане нещодавно міністром закордонних справ України К. Грищенком у його статті щодо порядку денного української зовнішньої політики: «У прагматичній, зваженій, адекватній політиці партнерства на всіх напрямках я бачу і головну запоруку безпеки України». Не думаю, що можна стати заручником якоїсь сторони, якщо реалізовувати так сформульовану політику партнерства.

— Тоді хотілося би почути від вас, якою ви бачите роль Китаю у майбутньому світі: як опонента США чи партнера, чи одного з полюсів, адже зазвичай китайські лідери заперечують, що Піднебесна бажає стати супердержавою? Як відомо, ось-ось вона стане другою за ВВП потугою у світі, а через декілька десятків років обжене США.

— Нині Китай дедалі більше позиціонує себе не тільки як важливий регіональний гравець, але й як глобальна економічна і політична сила. Звичайно, вже сьогодні КНР являє собою один із полюсів сучасного світу. Як це має місце і щодо інших полюсів — США, ЕС, Росії, інколи Китай є партнером США, а з інколи — опонентом. Офіційним Пекіном поділяється висловлена у Вашингтоні ідея про спільну зі США відповідальність за ситуацію в світі. Країни продовжують активну взаємодію та координують свої дії (як на двосторонньому рівні — через механізм стратегічного та економічного діалогу, так і у багатосторонньому форматі) з урегулювання широкого кола актуальних питань міжнародного життя. Основними серед них є ядерна проблема КНДР, питання регіональної безпеки і стабільності в Північно-Східній та Південно-Східній Азії, іранське питання, ситуація в Судані (Дарфурі), М’янмі, боротьба з міжнародним тероризмом, участь у багатосторонніх зусиллях з подолання наслідків фінансової кризи тощо.

Окрім уже вказаного тайванського питання, опонентами вони виступають у чутливих політичних питаннях, наприклад, щодо прав людини. Не врегульовано також значний блок торговельно-економічних проблем (курс китайського юаня до долара США, істотний дисбаланс у взаємній торгівлі, захист прав інтелектуальної власності в Китаї тощо).

«УКРАЇНУ СПРИЙМАЮТЬ ЯК НАДІЙНОГО ДРУГА І ПАРТНЕРА...»

— Чи не могли б ви розповісти, як вам працюється у Китаї? Як саме в Китаї ви сприймаєте такий вираз, як «китайська грамота»?

— Працювати у країні, яка перебуває на економічному піднесенні, забезпечує соціальну стабільність, надзвичайно цікаво. У Пекіні маємо одне з найбільших наших посольств, здатне забезпечувати динамічний розвиток двосторонніх відносин. Дуже добре, що із року в рік зростає у нашій країні інтерес до Китаю, його унікальної культури. Нині в КНР навчається понад сімсот українських студентів, активно вивчається китайська мова в Україні. У Києві, Харкові та Луганську діють інститути Конфуція, де вивчається і мова, і культура Китаю. Вірю, що з роками дипломатична служба України буде забезпечена висококваліфікованими й талановитими сінологами.

Глобалізація потужно увірвалась у життя сучасного Китаю. У Пекіні, Шанхаї, Гуанчжоу, Харбіні та й багатьох інших мегаполісах, де проживають п’ять, десять, двадцять мільйонів жителів, інколи ловиш себе на думці, що ти знаходишся в Європі або ж у США, до того схожими є інфраструктура, будівлі, парки, люди на вулицях. Національний колорит відчуваєш хіба що, коли потрапляєш до музею, відвідуєш пам’ятки архітектури, культури. У цілому ж, думаю, поняття «китайська грамота» у вік інтернету втрачає своє значення. Завдяки сучасним технологіям менталітет і українців, і китайців сьогодні стає все більш схожим і зрозумілим.

— Що вас вразило найбільше під час виконання дипломатичної місії?

— За рік, що минув від часу мого прибуття до Пекіна, найбільше мене вразили дві події — парад на головній площі китайської столиці Тяньаньмень з нагоди 60-річчя утворення КНР 1 жовтня минулого року і церемонія відкриття у Шанхаї «Експо-2010» 30 квітня цього року. Це були грандіозні заходи, перш за все за масштабом, атмосферою піднесення й рівнем організованості.

— Юрію Васильовичу, а як сприймають Україну в Китаї?

— Офіційні особи, включаючи керівництво держави, сприймають Україну як надійного друга і партнера китайського народу. Високо цінують у Пекіні те, що наші позиції практично повністю збігаються з усіх головних міжнародних і чутливих для китайської сторони питань. Це дає підстави вірити, що після державного візиту до КНР Президента України В. Януковича наші дружні відносини набудуть рівня стратегічного партнерства.