Урок британської демократії
Кращі демократичні традиції Великої Британії витримали чергове випробування. На парламентських виборах 6 травня жодна з партій не набрала більшості, й існували серйозні побоювання, що країна надовго загрузне в політичному розбраті та тривалих переговорах. Проте протягом п’яти днів британські політики довели, що можуть забути про особисті амбіції та політичні розбіжності заради блага країни. Вперше з часів військового кабінету Вінстона Черчілля Британія отримала коаліційний уряд — Ліберально-демократична партія об’єдналася з консерваторами. Як результат — новим прем’єром став 43-річний лідер консерваторів Девід Кемерон. Згідно з домовленістю між консерваторами та ліберальними демократами, лідер останніх Нік Клегг повинен стати віце-прем’єром. Очікується, що партнери торі по коаліції також отримають декілька інших важливих постів у британському уряді. Офіційний новий консервативно-ліберальний уряд позиціонує себе як уряд національної єдності, покликаний відновити британську економіку після найбільшої з 30-х років економічної кризи та глибочезної рецесії. Новий уряд обіцяє протягом двох місяців затвердити надзвичайний бюджет, який включатиме найжорсткіші в післявоєнній історії заходи економії. Програма нового кабінету, серед іншого, передбачає: запровадження обмеження на число іммігрантів, які приїжджають до Великої Британії з країн, які не входять до Європейського Союзу; планується проведення референдуму для зміни британської виборчої системи. У разі, якщо Великій Британії запропонують передати Євросоюзу право впливати на ухвали з якихось внутрішніх питань, має бути проведено референдум. Ліберальні демократи також зобов’язалися не підтримувати запровадження євро протягом роботи нинішнього парламенту.
За словами Кемерона, він і лідер ліберал-демократів Нік Клегг «залишать обіч партійні розбіжності й працюватимуть заради загального блага й на користь країни». Лідер консерваторів подякував Гордонові Брауну, який пішов у відставку, за довгі роки служіння країні й пообіцяв розпочати вирішувати актуальні проблеми Великої Британії, а також відновити довіру до політичної системи. Перефразовуючи слова Джона Кенеді, Кемерон назвав головні цілі нового уряду. Ними буде побудова суспільства, «в якому ми не запитуємо, які в нас є права, а знаємо, які в нас обов’язки. Суспільство, в якому ми не запитуємо, що в нас є, а запитуємо, що ми можемо віддати». «Реальні зміни — це не те, що може зробити уряд. Це коли всі разом стараються і працюють», — зазначив новий прем’єр. Фінансові ринки позитивно відреагували на призначення Кемерона на головний пост країни. У Великій Британії існує впевненість, що новий уряд зможе впоратися з дефіцитом державного бюджету.
Девід Кемерон — перший прем’єр з початку 60-х, що вийшов із кращої в країні приватної школи — Ітона. У числі його предків — англійський король Вільгельм IV, тобто сам Кемерон — далекий родич нинішнього монарха Єлизавети II. Він ніколи не робив таємниці зі свого аристократичного походження, але, в той же час, намагався культивувати свій новий, людяніший образ.
