Як побороти сучасні виразки суспільства
За прісно відомих радянських часів Радянський Союз активно боровся з трьома гріхами — пияцтвом, жебрацтвом та паразитуванням. У боротьбі з пияцтвом була розроблена ціла мережа витверезників та ЛТП. За байдикування та неробство притягували до цивільної відповідальності. Жебракування та бродяжництва у порівнянні з теперішнім часом практично не було. Наразі Україна — країна ринкових відносин. Цей статус передбачає перш за все приватне підприємництво та новітній переділ власності. Не будемо говорити про ступінь законності цих перетворень та цивілізаційних відносин, пов’язаних з ними, поговоримо лише про такі собі супутньо-похідні цих процесів, про алкоголізм, наркоманію, жебрацтво, бродяжництво, дитячу бездоглядність і про те, як суспільство і держава бореться з цим злом.
Щодо алкоголізму — тут ми сьогодні маємо цілий шерег рекламовано-ліцензійованих лікарів, які лікують від нарко-алкогольної й тютюнової залежності (це великий прогрес, що суспільство визнало алкоголізм, наркоманію та тютюнозалежність за хворобу). Звичайно ж, коли в суспільстві виникає в чомусь потреба, з’являються й шахраї, які примітивно наживаються на біді пересічних громадян. Що стосується витверезників та лікувально-трудових закладів, держава їх ліквідувала — днямим останній закрили, здається, на Харківщині — на мій погляд, досить безпідставно, а на заміну нічого не дали. Переконаний, що відсутність подібних закладів сьогодні — одне з головних джерел виникнення жебраків, бомжів та різноманітних асоціальних прошарків. Адже в ЛТП хворі під примусом вимушені були працювати і цим самим рятувати себе й утримувати персонал, який їх обслуговує. Наразі кількість цих нещасних перевершує всі мислимі й немислимі уяви. Здається, доблесна статистика сором’язливо мовчить з цього приводу. Когорти знедолених майже щодня поповнюються громадянами, котрих шляхом шахрайських дій залишають без даху над головою та виганяють на вулицю. Спостерігаючи подібне явище, можна констатувати, що держава та суспільство сьогодні фактично усунулися від цих проблем і лицемірно не помічають їх. Щоправда, періодично з’являються повідомлення у ЗМІ, що десь у великих містах відкриваються державні притулки, в яких цих нещасних людей можуть обмити, обігріти, нагодувати та надати необхідну медичну допомогу й короткочасний дах над головою. Та цих закладів, по-перше, явно недостатньо, а по-друге, вони не вирішують загальну проблему, і по-третє, на мій погляд, — це примітивне окозамилювання. Нинішнє суспільство фактично викинуло на вулицю величезну армію алкоголіків, бомжів, наркоманів, нероб та калік (найстрашніше — необхідно зазначити, що значна кількість серед них — діти). Присутність цих людей, на жаль, стала невід’ємною частиною міст України, особливо — великих. Одразу їхніми послугами скористалися підприємливі діячі, які почали використовувати асоціальних представників з метою свого збагачення. Треба визнати як довершений факт — держава у боротьбі за душі цих людей вчисту програла битву, кинувши їх напризволяще. На мій погляд, давно перезріло питання врегулювання проблеми на законодавчому рівні про примусове лікування, створення умов проживання та притягнення їх до суспільно-корисної праці.
Певним чином суспільство сьогодні постало перед сакраментальним вибором: чи й надалі лицемірно не помічати цієї проблеми або ж нарешті почати вирішувати її.
