Соціальна демократія і Латинська Америка
Хоча основну увагу світової спільноти приваблюють різні популістські режими й одіозні уряди лівого спрямування (Венесуела, Болівія, Еквадор), у Латинській Америці існують доволі переконливі приклади соціал-демократичних держав — Бразилія, Чилі, Уругвай. Ці приклади дають надію на те, що історична новизна соціал-демократії на континенті продовжить розвиток.
Різниця між вищезазначеними соціал-демократичними урядами та їхніми популістськими варіаціями полягає в тому, що перші являють собою багатопартійну, конкурентоспроможну систему, що включає в себе в тому числі «лівий» політичний елемент. Соціалістичні, революційні, ліворадикальні, профспілкові рухи були перетворені на частину соціал-демократичного уряду, який прийняв у кінцевому результаті ринкову економіку і став на шлях ідеологічних перетворень, конкуруючи за голоси виборців. Водночас, успадковуючи частину лівої ідеології, а також будучи стимульованими політичною конкуренцією, такі уряди підкреслюють важливість соціальних гарантій нарівні з економічним зростанням країни.
Можливості для істотних перетворень залежать від політичних ресурсів і фактичного впливу таких урядів. У першого соціал-демократичного уряду в історії Уругваю є порівняна перевага перед Бразилією та Чилі, оскільки соціал-демократи є однопартійною більшістю, і Френте Амліо (FA) примиряє майже всі ліві партії країни і має серйозну підтримку з боку профспілок.
Окрім того, президент Уругваю Табаре Васкез після своєї перемоги в першому раунді на виборах п’ять років тому, очолюючи державу й будучи лідером партії, зміцнив президентське лідерство і здобув велику популярність. У результаті під час циклу економічного процвітання, що тривав до 2008 року і супроводжувався зростанням цін на товари і яскравою динамікою внутрішнього розвитку, уряд Васкеза зумів застрахувати макроекономічну стабільність, фінансовий баланс і відкритий ринок країни, підтримати конкуренцію, стимулювати внутрішні й зовнішні приватні інвестиції.
Незважаючи на загальну економічну ортодоксальність, уряду Васкеза вдалося реалізувати важливі політичні нововведення: поліпшилася ситуація з захистом прав людини; була проведена податкова реформа, включаючи введення загального, прогресивного прибуткового податку; була створена загальнодоступна система охорони здоров’я. Була встановлена система виплати допомоги для бідних, багатодітних сімей, домогосподарок. У галузі освіти було прийнято програму «один комп’ютер на одну дитину». Сприятлива для робітників і профспілок трудова політика відновила організації, відповідальні за врегулювання виплат зарплати.
Термін Васкеза закінчується в березні 2010 року. Він не може обиратися знову, і картина президентських виборів, що вимальовується, не зовсім передбачувана. Справді, всупереч успіхам уряду, може статися зміна, оскільки Партідо Насіональ (Partido Nacional) правоцентристського блоку тепер біжить голова в голову з FA.
На попередніх виборах у FA Хосе Мухіка виграв висунення на пост президента від партії, кидаючи виклик Васкезу й відходячи далі «вліво», ніж його конкурент Даніло Асторі, який представляв продовження нинішнього уряду. Політична фігура Мухіка має популістські риси, що грунтуються на харизматичному характері особистості, на декларуванні неприязні до істеблішменту та звернень до бідних, які переконливо звучать, враховуючи його участь у партизанському русі Тупамарос у 60-х, близькість до правлячої в Аргентині сім’ї Кіршнер і «боліварських лівих».
Враховуючи все це, ретельно побудована соціал-демократична альтернатива Уругваю може виявитися не такою стійкою. Але партійна система та внутрішня рівновага сил у FA не схвалюють різкого повороту до ліворадикальних поглядів або популізму. Розуміючи, що популістська тактика, ймовірно, виявиться згубною для передвиборної кампанії, Мухіка почав підтримувати уряд Васкеза й обіцяв Асторі посаду віце-президента в разі успішного результату президентських виборів — посаду, що передбачає право брати на себе ініціативу в економічній політиці та брати участь у керівництві. Щоб завірити свої соціально-демократичні вірчі грамоти, обидва кандидати, Мухіка й Асторі, вирушили в паломництво до Сполучених Штатів, Бразилії та Чилі.
Політичні структури Уругваю незмінно матимуть стримуючий ефект на будь-який обраний уряд — незалежно від президентського політичного ухилу, якщо FA залишається в уряді, соціал-демократичні реформи останніх років, ймовірно, продовжаться, хоча з іншими акцентами та значними змінами, зумовленими економічним циклом і політичними ресурсами уряду.
Якщо FA не виграє перший раунд, то не буде забезпечена абсолютна більшість, яку отримав Васкез, таким чином, буде обмежена здатність уряду реалізувати інновації. У Мухіка є підтримка більшості в межах FA, але він не єдиний керівник партії, а лише голова однієї з її конкуруючих фракцій. Його лідерство буде перевірене у передвиборній кампанії, і також у його президентстві, у разі перемоги.
Другий термін для Френте Амліо буде складнішим, оскільки політичне змагання буде сильнішим, і між партіями та серед самих лівих безпосередньо. Ці проблеми можуть, зрештою, наблизити політичну ситуацію соціал-демократичного Уругваю до стану Бразилії та Чилі. Як і їхні європейські побратими, соціальні демократичні уряду Латинської Америки, зрештою, повинні пройти дорогою плюралізму, демократії та складної політики компромісу до процвітання.
Хорхе ЛАНЗАРО — професор в Інституті Політичних Наук, Universidad de la Repъblica, в Уругваї.
