Чого хоче Москва від Києва,

Практично всі виступи політиків і політологів, публікації, доповіді, аналітичні записки й інші дослідження на тему російсько-українських відносин у сусідній країні обов’язково закінчуються наріканнями на те, що на берегах річки Москви ніяк не сформулюють виразної політики відносно України. І ось така подія сталася. У зв’язаному й концентрованому вигляді представлення російських правлячих кіл і південно-західний напрямок політики публіці були представлені відомим Костянтином Затуліним на конференції «Російськомовна Україна: можливості й проблеми консолідації».

Вже сама назва цих зборів і тема обговорення значною мірою показує, чого хочуть наші сусіди, принаймні, ті з них, хто так чи інакше впливає на вироблення зовнішньополітичного курсу Москви на теренах СНД. Виступ Затуліна — це не приватна думка директора Інституту країн СНД (Інститут діаспори й інтеграції). Будучи першим заступником голови Комітету Державної Думи у справах СНД і зв’язків зі співвітчизниками, координатором депутатської групи Державної Думи зі зв’язків із парламентом України, він виразник «у певному сенсі колективної точки зору на стратегію Росії у російсько-українських відносинах», про що він сам сказав у своєму виступі на конференції. Іншими словами, озвучено значною мірою близьку до офіційної думку.

Перше, на чому зупинився Затулін, — це «особливі відносини» між Україною та Росією. «Для того, щоб такі особливі відносини встановилися між слов’янськими країнами, переважно між Росією та Україною, необхідні певні гарантії, умови для обох країн». Які? В цілому відомі: «по-перше, це офіційне проголошення та законодавче закріплення нейтрального, позаблокового статусу України. Друга умова — сприяння конституційному оформленню федеративного державного устрою України. Третє — надання російській мові нарівні з українською статусу державної. І, нарешті, четверте — збереження православної російсько-української єдності в лоні Московського патріархату».

Все це дещо дивно. Головною претензією відносно можливого вступу України до НАТО у наших сусідів є страх, що ворожі бази з’являться на українській території поблизу російських кордонів. При цьому конституційної заборони розміщувати такі бази їм не достатньо. Бо таку статтю нашої конституції, на їхню думку, можна легко відмінити. А законодавчого закріплення нейтрального, позаблокового статусу цілком достатньо. Але якщо дотримуватися такої логіки, то що заважає і його переглянути? Зовні нелогічно, але цілком зрозуміло, якщо в основі лежить не бажання встановити рівноправні й добросусідські відносини, а створення проблем.

Чому в Москві вважають за необхідне вимагати федерального устрою України. Адміністративно-територіальний устрій є нашим внутрішнім питанням і аж ніяк не може бути предметом обговорення ні з друзями, що домагаються «особливих відносин», ні з будь-ким іще. Російський федералізм у світлі того, що відбувається на Північному Кавказі, ніяк не може слугувати зразком. Але ніхто в Україні не вказує сусідам, як будувати свою державу. А ось Затулін і Ко привласнили собі право давати керівні вказівки. Звикли за багато років і відвикати не хочуть.

Питання державного статусу російської мови останнім часом набуло навіть певної анекдотичності, коли про неї починають розмірковувати у Москві відносно України. Якщо політики сусідньої країни так стурбовані державним статусом мов національних меншин, то показали би приклад високого лінгвістичного демократизму в своїй державі. В Україні Єдиний державний екзамен у деяких регіонах, наприклад, у Криму, можна здавати російською мовою, а ось у Татарстані татарською — ні. Або заборона переводити мови на іншу графіку. Латинська графіка більше підходить татарській мові, й до 1939 р. латиницею писали по-татарському. Але переклали на кирилицю. А скільки розстріляли татарських інтелектуалів за використання латиниці. Й ось у часи суверенної демократії спробували повернутися до більш відповідної графіки не лише в Татарії. Але заборонили цього разу в судовому порядку. То може спершу в себе, а потім інших вчити й вимагати.

Далі більше. Завданням російської політики є «Сприяння оновленню, зміцненню та консолідації політичних сил, що послідовно виражають інтереси мас населення півдня і сходу України... Ослаблення і відхід зі сцени відверто антиросійських політиків і сил, витиснення їхніх прибічників із державного апарату, особливо зі сфер освіти, культури, оборони та безпеки... пропаганда військово-політичного союзу між Україною і Росією... відмова її від цілей євроатлантичної інтеграції». Ось тут ми дісталися до головної мети російської політики. Підтримка та фінансування сепаратизму в Україні з метою політичного тиску для включення нашої країни у військово-політичний союз із Росією. Ніякий нейтральний статус сусідів не влаштовує. Розмови про нього не більше, ніж інформаційна димова завіса. Сепаратизм — це важіль досягнення цієї головної мети. Інше: статус російської мови, федеративний устрій тощо — вторинне, і не найважливіше.

Політичні цілі повинні підкріплятися економічними. Серед них відзначимо «створення валютного й митного союзу, перехід на єдину рублеву валюту міждержавних платежів». А це основа для політичного поглинання. Як це може відбуватися — видно на Білорусі та Вірменії. Цим двом країнам усе в жорсткіших формах пропонується перейти на рубель як платіжний засіб. І в Мінську та Єревані чудово розуміють наслідки такого кроку й щосили чинять опір. І участь двох країн у Східному партнерстві є частиною заходів щодо ослаблення політико-економічної удавки Москви. Але на цьому прикладі можна бачити, що чекає Україну, якщо вона зробить хоч один навіть мікроскопічний крок у напрямі, що декларується Затуліним.

Усі сфери взаємних відносин мають бути перебудовані, оскільки цього хочуть у Москві. Теза про ослаблення й відхід зі сцени відверто антиросійських політиків, вимога церковної єдності в лоні Московського патріархату, «боротьба зі спробами реабілітації в історії зрадників російсько-української єдності, заходи протидії героїзації активістів ОУН-УПА й інших нацистських підсобників..., збереження в Севастополі бази Чорноморського флоту Російської Федерації після 2017 року» — все це доданки однієї суми. До цього потрібно додати прийняття Державною Думою закону «Про протидію реабілітації в нових незалежних державах на території колишнього Союзу ССР нацизму, нацистських злочинців і їхніх підсобників», що планується найближчим часом. До речі, робочу групу з його підготовки очолював не хто інший, як Костянтин Затулін. І спрямований цей закон проти тих державних діячів, які Росії неугодні й легко можуть переслідуватися за позбавленим якої-небудь логіки закону. Про це прямо сказав Володимир Ѓруздєв, перший заступник голови комітету Держдуми з цивільного, карного, арбітражного та процесуального законодавства: «Адже крім того, що глави держави користуються недоторканістю... після закінчення терміну своїх повноважень вони можуть бути притягнуті до карної відповідальності». Українським і не лише політикам прямо погрожують кримінальним переслідуванням. Хто читав проект закону, той знає, що під його формулювання може потрапити хто завгодно. Дивне у цьому законі все. Ніхто у світі не заперечує, що СРСР був переможцем у Другій світовій війні. І чому тих, хто заперечує, якщо їх знайдуть, переслідуватимуть лише у країнах СНД. А в інших сил замало?.. У цьому ж ряду знаходиться і чергова заява московського МЗС про неприпустимість «реабілітації сумнозвісного українського гетьмана Мазепи». Цікаво, чому таких самих заяв не чути щодо Чингізхана і Батия. Адже в Монголії, яку нещодавно відвідав Путін, вони герої не менші, ніж Мазепа в Україні.

Є всі підстави вважати, що сказане Затуліним усе більше здійснюватиметься російським керівництвом. Наближення виборчих кампаній в Україні змушує Кремль посилити тиск, аби спробувати впливати на перебіг виборів. Провести відверто проросійські сили, що перебувають на чужому утриманні, там не сподіваються. Але це наразі. Програма, викладена Затуліним, має довгостроковий характер. Вона реалізовуватиметься доти, доки або не зміниться персональний склад московських верхів, чого не буде в найближчій перспективі, або в сусідній столиці зрозуміють марність своїх зусиль і пошкодують дарма витрачених коштів. Хотілося б другого і якомога швидше.